Преслі Елвіс Аарон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Елвіс Преслі
[[Зображення:|200px]]
Справжнє ім'я
Дата народження	8 січня 1935
Місце народження	Т'юпело, Міссісіпі
Дата смерті	16 серпня 1977
Роки
Країна	США
Професії	{{{Професії}}}
Жанри	{{{Жанри}}}
Псевдоніми	{{{Псевдоніми}}}
Колективи	{{{Колективи}}}
Співробітництво
Лейбли	{{{Лейбли}}}
http://www.elvis.com/

Елвіс Аарон Преслі (англ. Elvis Aaron Presley; 8 січня 1935 — 16 серпня 1977) американський співак і актор. Не зважаючи на майже 30 років, що пройшли з часу його смерті, Елвіс Преслі продовжує залишатися найуспішнішим виконавцем популярної музики ХХ століття і йому досьогодні належить безліч неперевершених рекордів в області звукозапису. Його популярність настільки широка, що більшість людей називають його лише на ім'я «Елвіс». З Елвісом Преслі також асоціюється стійке словосполучення «Король рок-н-ролла» (у Америці часто просто «Король» The King).

Зміст 1 Ранні роки (1935—1953) 1.1 Дитинство 1.2 У Мемфісі 2 Записи для Sun Records (1954—1955) 2.1 «That’s All Right» 2.2 Перші сингли і виступи 3 Король рок-н-ролу (1956) 3.1 Телевиступи і нові записи 3.2 Полковник Том Паркер 4 Кінодебют і армія (1956—1959) 4.1 Перші фільми 4.2 Армія і «Мемфісська мафія» 5 Заручник кіноіндустрії (1960—1968) 5.1 Після армії 5.2 Прісцилла 5.3 Зустріч з «Бітлз» 5.4 Кінець кінокар'єри 6 Повернення (1968—1969) 6.1 Телешоу на NBC 6.2 Знову в Мемфісі 7 Початок концертної діяльності (1969—1973) 7.1 Лас-Вегас 7.2 Нові проекти 8 Останні роки (1973—1977) 8.1 Проблеми із здоров'ям 8.2 Особисте життя 8.3 Концерти 8.4 Нові альбоми 8.5 Останні гастролі 8.6 Смерть 9 Посмертна слава 10 Елвіс живий? 11 Дискографія та фільмографія 12 Музичні досягнення 13 Цікаві факти 14 Преслі в поп-культурі 15 Примітки 16 Див. також 17 Бібліографія 18 Посилання

[ред.] Ранні роки (1935—1953)

[ред.] Дитинство

Елвіс Преслі народився 8 січня 1935 року в Т'юпело, шт. Міссісіпі, в сім'ї Вернона і Гледіс Преслі (близнюк Елвіса — Джес Гарон — помер під час пологів). Сім'я Преслі була досить бідна; положення погіршилось, коли отець майбутнього співака потрапив у в'язницю по звинуваченню в підробці чеків у 1938 року (він був випущений лише через 2 роки). Елвіс з дитинства ріс в оточенні музики і релігії: неодмінними були відвідини церкви і участь в церковному хорі. Мати Преслі особливо стежила за манерами сина, прищепивши тому на все життя виняткову ввічливість і пошану до старших. На своє одинадцятиріччя Елвіс отримав в подарунок гітару, замість велосипеда, який сім'я не могла собі дозволити. Ймовірно, на такий вибір вплинув перший музичний успіх Елвіса — за декілька місяців до того він отримав приз на ярмарку за виконання народної пісні «Old Shep».

[ред.] У Мемфісі

У вересні 1948 року сім'я Преслі була вимушена переїхати в Мемфіс, шт. Тенесі, де було більше можливостей для батька Преслі знайти роботу. Саме у Мемфісі Елвіс почав більш усвідомлено цікавитися сучасною музикою, по радіо він слухав кантрі, традиційну естраду, а також передачі з негритянською музикою (блюз, бугі-вугі, рітм-енд-блюз). Він також часто відвідував квартали Біль-стріт в Мемфісі, де своїми очима спостерігав гру чорних блюзменів (так, наприклад, Бі Бі Кінг знав Преслі коли той ще був підлітком) і бродив по негритянських магазинах, під впливом яких у Елвіса виробився свій стиль одягу, що яскраво виділяв його серед інших.

Закінчивши школу літом 1953 року, 18-річний Преслі влаштувався працювати водієм вантажівки. Саме тоді він вирішив зайти в звукозаписну студію, що належала Сему Филіпсу, і за вісім доларів записати під гітару пару пісень. Надрукована в одному екземплярі двостороння пластинка з піснями «My Happiness» і «That’s When My Heartache Begins» була формально подарунком, що запізнився матері Преслі, хоча справжньою причиною такого кроку було бажання Преслі почути свій голос в записі. На той час він вже безумовно хотів стати музикантом, тільки не знав в якому жанрі — чи виконувати госпел і церковні гімни, чи грати кантрі. Він навіть встиг, декількома місяцями раніше, виступити в клубі і на декількох концертах. Секретар студії Філіпса записала дані Преслі, що здався їй цікавим (на питання, до якого виконавця найбільш близький його спів, Елвіс відповів, що такого немає). Преслі попросив її подзвонити йому, як тільки фірмі Філіпса (у того був свій лейбл Sun Records, що випускав тоді в основному негритянську музику) буде потрібно співака. Після цього він неодноразово зупинявся в конторі студії, в надії отримати роботу (для себе Елвіс записав ще одну платівку на початку 1954 року).

[ред.] Записи для Sun Records (1954—1955)

[ред.] «That’s All Right»

У червні 1954 року Сем Філіпс задумав записати декілька пісень для Sun Records і для цього запросив знайомих йому гітариста Скотті Мура і контрабасиста Біла Блека. У пошуках вокаліста, він вирішив спробувати, як підказала йому секретар, Елвіса Преслі. Спочатку нічого виразного не виходило, репетиції проте продовжувалися в студії декілька тижнів. 5 липня музиканти на перерві після запису балади «I Love You Because» стали награвати «That’s All Right (Mama)». Це була блюзова композиція Артура Крудапа, проте Преслі, Мур і Блек додали їй несподіваний ритм. Почувши гру в студії, Філіпс запитав музикантів, що вони грають. Ті призналися, що самі не знають. Філіпс попросив їх повторити те ж саме і записав пісню. Аналогічним чином була записана услід «Blue Moon Of Kentucky», блюграсовий хіт Біла Монро. Так народилося те звучання, яке приховано шукали Сем Філіпс і сам Преслі.

[ред.] Перші сингли і виступи

За формулою першого синглу (запис однієї сторони на основі блюзу, запис іншої — на основі кантрі) були випущені протягом року: «Good Rockin’ Tonight / I Don’t Care If The Sun Don’t Shine» (вересень 1954 р.), «Milkcow Blues Boogie / You’re A Heartbreaker» (січень 1955 р.), «Baby, Let’s Play House / I’m Left, You’re Right She’s Gone» (квітень 1955 р.), «I Forgot To Remember To Forget / Mystery Train» (серпень 1955 р.). Всі ці пісні стали не тільки незаперечним артистичним досягненням для самого співака, але класикою рок-н-ролу, зобов'язаного своїм розвитком неабияким чином саме роботам Елвіса Преслі для Sun Records. Варто відзначити, що його ранні платівки не називалися тоді рок-н-ролом (цей термін тоді ще нечасто використовувався), а вважалися новим різновидом кантрі, тому прізвисько Елвіса Преслі в ті роки було «Хіллбіллі кет» («Hillbilly Cat»; «хіллбіллі» — одна із застарілих назв кантрі). Рання музика Преслі викликала суперечності, оскільки радіослухачам того часу було не зрозуміле, чи співає білий виконавець або негритянський (расова сегрегація була тоді нормою життя американського Півдня), незрозумілий був жанр (популярна музика, ще з початку століття, теж чітко категорізувалась), — саме це змішення всіх елементів американської культури і ставиться в заслугу Елвісу Преслі.

Літом 1954 року також почалися перші виступи Преслі, Мура і Блека (на афішах вони всі разом називалися «Blue Moon Boys»). Не зважаючи на провал в знаменитому радіоконцерті «Гранд Ол Опрі» у Нешвілі у вересні того року, виступи «Blue Moon Boys» проходили із зростаючим успіхом. Вони багато гастролювали по Півдню, особливо по Техасу, іноді з ними їздили Джоні Кеш і Карл Перкінс, набуваючі зірки Sun Records. З жовтня 1954 року музиканти стали постійними учасниками суботніх радіоконцертів «Луїзіана Хейрайд». Саме тоді народилася характерна хореографія рухів Преслі на сцені, що полягала в несамовитому розгойдуванні стегон у поєднанні з емоційними рухами рук і тіла, — це викликало безпрецедентне збудження публіки.

Ці виступи, а також нові сингли сприяли зростанню популярності співака в цьому регіоні, а до середини 1955 року і в національному масштабі (сингл «I Forgot To Remember To Forget» зайняв 1-е місце в хіт-параді категорії кантрі журналу «Біллборд»). Це привернуло увагу полковника Тома Паркера, ділового південця, що опікав у той час зірку кантрі Хенка Сноу. Паркер протягом року придивлявся до Преслі, перш ніж уклав контракт із співаком в серпні 1955 року на управління його справами (хоча формально колишній імпресаріо Преслі — Боб Ніл ще рік залишався його менеджером). Паркер розумів обмежені можливості Sun Records і шукав вихід на більш великі лейбли. Нарешті, зацікавленість виявили RCA Records, що 20 листопада 1955 року підписали контракт з Преслі (RCA також передбачливо викупили весь каталог записів Преслі на Sun Records за 40 000 доларів, з яких 5 000 призначалися особисто Преслі).

[ред.] Король рок-н-ролу (1956)

[ред.] Телевиступи і нові записи

1956 рік став поворотним в долі Елвіса Преслі, принісши йому не тільки національну, але й світову славу. Першим синглом Преслі на RCA стала чуттєва блюзова композиція «Heartbreak Hotel». Пісня не мала нічого спільного з колишніми записами на Sun Records, і це насторожило RCA, проте їх побоювання виявилися марними: сингл зайняв 1-е місце і розійшовся в кількості більше мільйона екземплярів. Вслід були випущені сингли «Blue Suede Shoes» і «I Want You, I Need You, I Love You», а також перший довгограючий альбом («Elvis Presley»), що вперше в історії звукозапису перевалив мільйонну відмітку. Тоді ж послідували перші телевиступи, що викликали шок в Америці й миттєву любов тисяч американських підлітків. Музика, одяг, рухи, манери і молодість Елвіса — все це було несхоже на звичайних виконавців кантрі, і тим більше — на естрадних співаків, наприклад Синатру. В той же час піднялася хвиля обурення з боку старшого покоління, що бачило в Преслі вульгарність і бездарність (особливо негативну реакцію викликало телешоу Мільтона Берля, де в червні 1956 р. Елвіс вперше виконав «Hound Dog»), що створило Елвісу Преслі імідж «бунтаря», хоча сам співак ніколи таким себе не відчував і був швидше природний в своїх манерах. Прикладом відношення до співака може служити телеведучий Ед Саліван, який спочатку заявив, що Преслі немає місця в його шоу, але потім не тільки запросив співака на декілька передач, але й заявив в прямому ефірі, що Елвіс Преслі «дійсно порядний молодий чоловік».

Літом 1956 року виходять сингл «Hound Dog / Don’t Be Cruel», а восени другий альбом «Elvis» — і той і інший зайняли 1-і місця; до цього часу Преслі досяг міжнародної популярності завдяки випуску платівок за кордоном (особливий — і достатньо стабільний — успіх у Преслі був і залишається в Великобританії і Німеччині). У жовтні американський журнал «Вар'єте» нарік Преслі «королем рок-н-ролу». Тоді ж полковник Том Паркер став єдиним імпресаріо Елвіса Преслі.

[ред.] Полковник Том Паркер

Паркер був досвідченою і вельми серйозною людиною в шоу-бізнесі. Для свого головного і незабаром єдиного клієнта Елвіса Преслі він «вичавлював» по максимуму зі всіх переговорів, не раз встановлюючи рекорди по сумі договірних операцій. Між Преслі і полковником був укладений контракт, відповідно до якого 50 % йшло особисто Преслі, а інші 50 % конторі Паркера. Полковник не втручався в музику Преслі або його особисте життя, проте і сам, у свою чергу, був абсолютно необмежений в своїй господарській діяльності. Існує думка, що Преслі втрачав мільйони унаслідок непідконтрольних фінансових схем Паркера, крім того, безліч доходів не враховувалася податковою службою, з якою після смерті співака почалися проблеми у його спадкоємців. Том Паркер першим дав початок масовому виробництву атрибутики виконавця популярної музики, ліцензіюючи випуск авторучок, гітар, годинників, календарів, одягу та іншого з портретом або просто ім'ям Елвіса Преслі.

Багатьма років потому стало відомо, що Том Паркер був насправді нелегальним іммігрантом з Голландії, що приїхав в США в кінці 1920-х г.; його справжнє ім'я було Андреас Корнеліус ван Куйк, а в «полковники» він був присвячений 1948 року; за життя Елвіса ці факти не були розголошувані. ^[1]

[ред.] Кінодебют і армія (1956—1959)

[ред.] Перші фільми

Успіх Елвіса Преслі в популярній музиці відкривав йому шлях в Голлівуд, чим негайно скористався Том Паркер, що уклав контракти із студіями 20th Century Fox і Paramount. Першим фільмом за участю Преслі став «Люби мене ніжно», прем'єра якого відбулася 15 листопада 1956 роки. Преслі грав другорядну роль і виконав лише чотири короткі пісні, але саме на нього йшли мільйони глядачів в кінотеатри того тижня. Давня мрія Елвіса стати актором здійснилася. 1957 року вийшли ще два фільми «Любити тебе» і «Тюремна доля», що стали миттєвим комерційним успіхом.

Внутрішньо Преслі тяжів до драматичних ролей своїх ідолів Джеймса Діна і Марлона Брандо, проте його успіх як музиканта примушував кіностудії давати йому легші ролі, в яких герой вимушений був-таки співати, прагнучи, таким чином, виправдати надії поклонників. Четвертий фільм Преслі «Кінг Креол» (1958) вважається найбільш артистичною роботою Преслі в кіно, спочатку його роль призначалася для Джеймса Діна. Музичний матеріал перших фільмів Преслі був високої якості, абсолютно не поступаючись його звичайній студійній роботі. Паралельно, в 1957—59 рр. продовжували виходити один за іншим сингли, що займали 1-і місця: «Too Much», «All Shook Up», «Don’t», «A Big Hunk O’Love» і ін.

[ред.] Армія і «Мемфісська мафія»

24 березня 1958 роки Елвіс Преслі був викликаний армією США, що намагалася отримати співака з 1956 року. Звістка про відхід Преслі в армію викликала протести в країні серед молоді: у адресу армії і президента йшли листи з вимогами відмінити службу для співака. Це було взаємовигідне підприємство: для Преслі підвищити його репутацію серед ширших верств населення (хоча сам він внутрішньо переживав, що його кар'єрі настане кінець), для армії підняти, таким чином, престиж служби і привернути нових солдатів. В кінці року Преслі направляють в Західну Німеччину, в Фрідберг під Франкфуртом. Але перед цим в особистому житті співака трапилася трагедія: 14 серпня у Мемфісі померла його мати.

У армії Преслі виконував звичайні обов'язки, нарівні з іншими рядовими. Проте, свій вільний час він проводив з розмахом, недоступним іншим солдатам: відвідував кабаре Парижу, їздив в Італію, купував автомобілі (і лише одного разу, в червні 1958 року, записався в студії). Преслі жив на окремій квартирі разом з своїми друзями, вивезеними з Америки. Трохи пізніше цей постійний антураж з друзів і родичів отримав в пресі прізвисько «Мемфіської мафії». Деякі члени «мафії» знали Елвіса ще з школи, деякі з'явилися під час служби в армії. Поступово сформувався кістяк «Мемфіської мафії», до якого періодично додавалися нові члени. Вони оточували Преслі впродовж його подальшому життю день і ніч, виконуючи різноманітні функції: охоронців, лакеїв, концертних промоутерів, музикантів, і, нарешті, просто друзів, без яких Преслі не міг знаходитися. Саме вони представили йому на одній з вечірок в Германії 14-річну Прісциллу Бульє, яка незабаром займе в житті Елвіса важливе місце.

[ред.] Заручник кіноіндустрії (1960—1968)

[ред.] Після армії

3 березня 1960 року Елвіс Преслі повернувся до Америки і був демобілізований. Відразу ж почалися записи в студії — співак нічого не записував з червня 1958 року. Підсумком став альбом, що вийшов через місяць «Elvis Is Back!», що зайняв 2-е місце і вважається однією з кращих робіт Преслі. З Європи Елвіс вивіз неаполітанські пісні: «O sole mio», «Sorrento», «La Paloma», які музикант переспівав англійською. Протягом 1960 року вийшли нові сингли «Stuck On You», «It’s Now Or Never» («O sole mio») і «Are You Lonesome Tonight?», що зайняли 1-і місця, в хіт-парадах. Це не було рок-н-ролом; для всіх стала очевидною зміна не тільки музики, але й іміджу Преслі, що шокував своїх поклонників появою на телепередачі Френка Синатри. Відтепер його творчість адресувалася не стільки любителям рок-н-ролу, скільки звичайним слухачам популярної музики. Крім того, за планом Тома Паркера, акцент кар'єри Преслі повинен був переміститися в більш прибуткову сферу кіно, що, власне, і відбулося. Преслі перестав давати концерти, проте завдяки кіно його могли побачити кілька разів в рік мільйони людей по всьому світу.

Першим післяармейським фільмом став «Солдатський блюз», що оповідає, цілком природно, про службу американського призовника-танкіста в Німеччині. Фільм, не дивлячись на холодні рецензії, виявився однією з самих комерційно успішних кіноробіт 1960 року. Не меншою популярністю користувалася звукова доріжка до фільму з 12 піснями. Успіх фільму переконав Паркера і самого Преслі в правильності вибору. Услід вийшли фільми «Зірка, що палахкотить» і «Wild In The Country», які стали спробою кіностудій дати Преслі звичайний художній кіноформат (тому пісень в них майже не було). Проте ці фільми чекало комерційне фіаско. Тоді було вирішено повернутися до музично-комедійного жанру, підсумком чого став фільм «Блакитні Гаваї» (1961), що виявився одним з лідерів касових зборів 1960-х рр. в США і який закріпив формулу подальших кінофільмів Преслі. Успіх «Блакитних Гаваїв» зумовив подальший шлях співака: він майже перестав записувати альбоми із звичайною, неголлівудською музикою: з 1960 по 1968 рр. вийшло всього 5 таких альбомів (з них два з госпел) проти 20 альбомів із звуковими доріжками до фільмів.

Унаслідок вимушеного підпорядкування певним сценам у фільмах, кінопісні 60-х рр. Елвіса Преслі переважно були вельми обмежені стилістично. Сюжети фільмів були побудовані з урахуванням можливості Преслі виконати до 10-12 пісень; при цьому співакові давалися екзотичні ролі: то він грав спортсменів-автогонщиків, то індійців, то арабського заручника, то модного фотографа, то танкіста, то боксера, то ковбоя та ін. Професійні кіноактори і актриси другого плану, як правило, значно поступалися Преслі в популярності, фільми спеціально писалися для співака; проте, у ряді фільмів з Преслі появлялися крупні зірки Голлівуду: Чарльз Бронсон, Енн-Маргарет, Ненсі Синатра, Урсула Андресс, Анджела Лансбері, Мері Тайлер-Мур і навіть Курт Рассел, що знявся дитиною в швидкоплинному епізоді. У фільмах героя Преслі обов'язково оточували дівчата, одночасно вводилися маленькі сценки з дітьми, Преслі позиціонувався як кіно для всієї сім'ї.

[ред.] Прісцилла

У березні 1963 року до маєтку Преслі «Грейсленд» привозять Прісциллу Бульє, з якою Преслі продовжував спілкуватися весь час після від'їзду з Німеччини. За домовленістю між її батьками і Преслі, 17-річній Прісциллі було дозволено залишитися жити в Грейсленді, при умові, що вона відвідуватиме щодня приватну католицьку школу. При цьому сам Преслі весь свій час проводив в Голлівуді, знімаючись у фільмах і влаштовуючи вечірки з «мемфісською мафією». В кінці року під тиском батьків і полковника Преслі вимушений був зробити, нарешті, пропозицію. Весілля відбулося 1 травня 1967 року. Перший час Преслі явно отримував задоволення від сімейного життя, проте незабаром після народження в березні 1968 року дочки Лізи-Марі, він став віддалятися від Прісцилли і, врешті-решт, повернувся до звичного йому способу життя.

[ред.] Зустріч з «Бітлз»

До середини 1960-х рр. бітломанія стала також явищем американського життя. У свій перший приїзд до Америки на початку 1964 року Beatles віталися в прямому ефірі телеграмою від Преслі. З того самого моменту почалися спроби влаштувати зустріч між «ліверпульською четвіркою» та ідолом їх юності. Нарешті, 27 серпня 1965 року зустріч відбулася в будинку Преслі в Каліфорнії. Весь захід був проведений в строгій таємниці: ніяких фотографій, прес-релізів, тощо. Музиканти обмінялися подарунками, і через годину були захоплені грою на гітарах (Beatles із здивуванням виявили, що у той час Преслі захоплювався грою на бас-гитарі). Зустріч з Преслі справила глибоке враження на Beatles.^[2] У самого Преслі, не дивлячись на його щирий інтерес і гостинність, були змішані відчуття: врешті-решт, саме Beatles стали мимовільною причиною того, що музика Преслі перестала бути популярною. Пізніше Преслі переніс своє неприйняття культури хіппі та їх музики на Beatles, бачивши в них джерело всього антиамериканського (проте, це не заважало йому виконувати їх пісні на своїх концертах).

[ред.] Кінець кінокар'єри

До 1967 року Елвіса Преслі став обтяжувати його одноманітне кіно, в якому він продовжував зніматися (виходило по три фільми в рік); і хоча вирватися із студійних контрактів було нелегко, справа була не тільки в них. До того моменту рок-музика змінилася до невпізнання, десятки груп «британського вторгнення» самі складали, грали і співали свої пісні, які тепер задавали тон всієї індустрії. Для Преслі майже не залишалося місця (насправді, його сингли займали 1-е місце в хіт-парадах останній раз на рік), необхідне було нове звучання, відмінне від стандарту кінопісень. В кінці 1967 початку 1968 рр. Преслі став записувати сингли в стилі кантрі, що дозволило йому відірватися від застарілої манери звукових доріжок: «Guitar Man» (1967), «U. S. Male» (1968). Але справжній переворот його кар'єри наступив літом 1968 року.

[ред.] Повернення (1968—1969)

[ред.] Телешоу на NBC

На початку 1968 року Тому Паркеру прийшла ідея виступу Преслі на телебаченні; проект представлявся як різдвяний вечір із співаком, який би виконав пару традиційних пісень. Проте даний сценарій Паркера не був приведений в життя. Продюсер NBC Стів Біндер відчув в Преслі приховане бажання того зробити щось радикальніше і цікавіше, ніж виконання «White Christmas». У результаті було розроблено барвисте шоу, що складалося з декількох фрагментів: джем-сейшна, виступу на сцені і театральних постановок. Саме джем-сейшн, із старими друзями, включаючи Скотті Мура, збудив в Преслі хвилювання «живого» виступу перед публікою і повернув його до витоків його музики: блюзам і рок-н-ролу. Зйомки проходили 27—30 червня 1968 року. Одягнений в чорну шкіру, ідеально відповідаючу іміджу «короля рок-н-ролу», співак виконав свої старі хіти «Heartbreak Hotel», «Blue Suede Shoes», «All Shook Up» і нові композиції «Guitar Man», «Big Boss Man», «Memories» та багато інших. Апофеозом шоу була остання пісня, «If I Can Dream», пройнята пафосом соціальної відозви, нехарактерним, загалом, для Преслі (сингл, що вийшов в тому ж році, з піснею розійшовся в кількості мільйона екземплярів). Шоу було показане 3 грудня 1968 роки на каналі NBC і отримало безліч похвал з боку критиків і повернуло Елвісу Преслі інтерес широкої публіки, що на той час викреслила «короля рок-н-ролу» зі своєї уваги. Музикант продовжував зніматися у фільмах, що з кінця 1966 року приносили все менше прибутків, але співати в них майже перестав. Останнім, 31-м по рахунку художнім фільмом в кінокар'єрі Преслі став «Зміна характеру» (1969 р.), у якому він виконував зовсім не комедійну роль доктора, що працює в міських трущобах. У 1969 році Преслі остаточно повертається з Голлівуду назад в свій маєток «Грейсленд» у Мемфісі.

[ред.] Знову в Мемфісі

Телешоу на NBC повернуло Преслі впевненість в пошуку нового музичного формату. Всю зиму 1969 року він записується в «American Studios» в Мемфісі разом з продюсером Чіпсом Моманом. Результатом роботи стали два альбоми, що вийшли того ж року: «From Elvis In Memphis» і «Back In Memphis». У творчості співака ці записи вважаються одними з найкращих, і хоча музичній революції цього разу вони не надали, критики часто прирівнюють їх по свіжості звучання до платівок на Sun Records.^[3] Висока якість матеріалу підтвердилася успіхом нових синглів, що зайняли верхні строчки хіт-парадів в 1969 році («In The Ghetto», «Suspicious Minds» і «Don’t Cry Daddy»).

[ред.] Початок концертної діяльності (1969—1973)

[ред.] Лас-Вегас

Після шоу на NBC було вирішено, що Преслі знов почне виступати перед публікою, співак навіть оголосив про світове турне. Концертним полігоном був вибраний Лас-Вегас, що був з 1940-х рр. зосередженням не тільки грального, але і музичного бізнесу: співаки, як правило, укладали контракти на цілий місяць виступів в готелях.

У Лас-Вегасі проводилася безліч вечірок, які часто відвідував Преслі, там же проходили зйомки його фільму «Хай живе Лас-Вегас» (1964), Том Паркер знав всіх крупних ділків, — в цілому, Лас-Вегас був природним вибором перших концертів, крім того, на Преслі стилістично впливав приклад британця Тома Джонса, що виступав в кінці 1960-х рр. в готелях Лас-Вегаса і успішно поєднував рок-н-ролл і традиційні поп-балади, звучання яких збагачувалося присутністю естрадного оркестру. Саме такий формат вибрав для себе і Преслі.

31 липня 1969 року співак відкрив свій перший за 8 років концерт для широкої публіки в готелі «Інтернациональ» в Лас-Вегасі. По сезонному контракту Преслі зобов'язаний був виступати в цьому готелі кожен серпень і лютий по два концерти в день протягом подальших 5 років (контракт був потім відновлений). Виступи отримали успішні рецензії в пресі, і услід вийшли записи з концертів (альбоми «Elvis In Person At The International Hotel», 1969, і «On Stage», 1970).

Незабаром Преслі знайшов свій сценічний образ. У новому сезоні лютого 1970 року співак з'явився в сліпуче білих костюмах-комбінезонах, створених його особистим модельєром. На кожен сезон або концерт у Преслі було приготовано безліч костюмів різних кольорів і фасонів, часто прикрашених стразами і розшитих золотом. Саме цей імідж Елвіса Преслі досьогодні є самим впізнанним і імітованим. З четвертого сезону (лютий 1971 року) всі концерти Преслі відкривалися увертюрою Ріхарда Штрауса до його музичної поеми «Так говорив Заратустра», а закінчувалися (ще з 1969 року) піснею з фільму «Блакитні Гаваї» «Can’t Help Falling In Love», доспівавши останні строчки якої співак під оглушливий барабанний дріб і гуркіт труб поспішно покидав сцену і вмить виїжджав. Конферансьє через півхвилини оголошував: «Елвіс тільки що покинув будівлю». Ця формула була зведена Преслі майже в ритуал, який він незмінно виконував кожного разу впродовж всієї своєї концертної діяльності 1969—77 рр.

[ред.] Нові проекти

Все літо 1970 року йшли зйомки першого документального фільму про Преслі «Справа йде так» («That’s The Way It Is»), що вийшов у кінотеатрах в листопаді того ж року. Глядачі змогли побачити, як Преслі записує нові пісні, репетирує, виступає на сцені в Лас-Вегасі. Частково показані у фільмі багатоденні записи в студії того літа дали матеріал для нових альбомів «That’s The Way It Is» (1970), «Elvis Country» (1971) і «Love Letters From Elvis» (1971). В основному це були поп-балади і кантрі-хіти. Після нових записів березня—червня 1971 року, що вийшли на альбомах 1971—73 рр. («Wonderful World Of Christmas», «He Touched Me», «Elvis Now», «Elvis»), регулярна студійна діяльність Преслі практично припиняється, зводившись відтепер до епізодичних і нетривалих записів з мінімумом дублів; у свою чергу, нерідким стало включення в альбоми записів з концертів, що стали головним акцентом кар'єри Преслі. «Burning Love» (1972) став останнім синглом Преслі, що зайняв за життя співака верхню строчку американського хіт-парада (2-е місце). При цьому Преслі користувався стабільним успіхом в Великобританії, де нерідко його сингли займали місця вище, ніж в США.

У листопаді 1972 року на екрани вийшов новий документальний фільм, знятий весною того року під час турне по Америці «Елвіс на гастролях», що приніс півмільйона доларів в перший тиждень прокату і номінувався на премію «Золотого глобуса». Тоді ж Преслі знову оголосив про свої плани світового турне, не раз до цього так само анонсувалось, але яке так ніколи і не відбулося (за однією з версій проблема полягала в імпресаріо Преслі, що не мав закордонного паспорта із-за його заплутаного імміграційного статусу).

Тим часом було підготовлено безпрецедентне шоу на Гаваях «Aloha From Hawaii». Супутникова трансляція концерту з Гонолулу 14 січня 1973 року зібрала, за підрахунками, більше мільярда телеглядачів по всьому світу. ^[4] Через технічні особливості виступ був показаний в самих США лише в квітні, а в травні подвійний альбом із записом концерту зайняв 1-е місце в американському хіт-параді (це було останнє перше місце за життя співака).

На квитках на підготовчий і трансльований концерти на Гаваях не було вказано ціни — кожен глядач міг заплатити скільки міг; всі отримані гроші Преслі були потім передані до Фонду по боротьбі з раком ім. Чи Куї в Гонолулу. За життя Преслі його добродійність фактично не освітлювалась. Тим часом, щороку він посилав чеки на суму в тисячу доларів до 50 добродійних установ Мемфісу; влаштовував добродійні концерти, платив за своїх друзів, родичів і іноді зовсім сторонніх людей. Крім добродійності, Преслі любив робити подарунки: всі його друзі були не раз обдаровані машинами (одного разу він відразу придбав 14 лімузинів, які тут же роздав; кілька разів він дарував їх абсолютно незнайомим йому людям). Елвіс також купував будинки, оплачував весілля і рахунки своїх друзів. На одному з концертів він зняв свій перстень вартістю майже в сім тисяч доларів і віддав його з сцени невідомій йому особі з публіки. Не раз в середині ночі він разом з друзями раптом з'являвся в автосалонах, ювелірних магазинах; іноді він знімав на ніч цілком весь кінотеатр або парк атракціонів для себе і «мемфіської мафії».

[ред.] Останні роки (1973—1977)

[ред.] Проблеми із здоров'ям

Через декілька тижнів після гавайського концерту Преслі відігравав свій восьмий сезон в Лас-Вегасі, протягом якого співакові вперше довелося пропустити декілька виступів. Стали давати знати про себе проблеми, що накопичилися, із здоров'ям. Вже впродовж багатьох років Елвіс Преслі був залежний від офіційно прописуваних ліків, які стали для нього наркотиками.^[5] Спочатку все почалося з армійських днів, коли музикант і його оточення приймали ліки, щоб мати можливість проводити вільні ночі безперервно. Потім стали бути потрібним ліки, щоб можна було заснути. Залежність же почала розвиватися по поверненню з армії в Голлівуд з його вечірками і нічним життям. У Голлівуді Преслі став також вживати ліки, направлені на втрату ваги, щоб підтримувати форму для фільмів (а потім концертів). Щільний графік сезонних виступів в Лас-Вегасі (два концерти в день, опівдні і північ, протягом 4 тижнів) також не давали природного розслаблення: були потрібні ліки, щоб заспокоїтися після збудження від виступу, потім щоб знов знайти бадьорість.

У результаті на початок 70-х рр. Преслі знаходився у великій залежності від прописаних ліків, і організм співака став не витримувати подібної медицини; до цього додалася глаукома лівого ока, виявлена в березні 1970 р. (що змусила співака носити темні окуляри), і проблеми зі шлунком. По хворобі все частіше стали пропускатися концерти (особливо протягом виснажувальних сезонів в Лас-Вегасі); у жовтні 1973 року Преслі вперше потрапляє до лікарні, де проходить тривале очищення організму; у 1975—77 рр. співак піддається госпіталізації ще кілька разів. Важливо відзначити те, що сам співак абсолютно не вважав всі ці ліки наркотиками, оскільки вони видавалися по рецептах його лікуючих лікарів, тому Преслі не міг сам усвідомити цю проблему і намагатися її вирішити. Натомість він вважав за краще уважніше вивчати медичні характеристики своїх ліків, щоб уникнути побічних ефектів і можливого передозування.

Це лікарське навантаження позначилося на повсякденному житті Преслі: у нього розвивалася підозрілість: кімнати його особняка були обладнані комунікаційною системою «Intercom», що дозволяла цілодобово зв'язуватися з охоронцями; також по маєтку були встановлені камери стеження. Крім того у співака повністю змінився режим. Всі його кімнати в Грейсленді й в готелях були в напівтемряві, за допомогою кондиціонерів в його спальні встановлювалася гранично холодна температура, яку міг переносити співак (вікна готельних номерів також заклеювалися фольгою, щоб не допустити сонячного світла і тепла). До сну Преслі відходив вранці, а прокидався в другій половині дня. Такого ж розпорядку дотримувалося і його найближче оточення «мемфіська мафія» (у 2006 «Грейсленді» відбулася виставка на тему нічного життя Преслі «Elvis After Dark»). ^[6]

[ред.] Особисте життя

Після народження дочки Преслі став віддалятися від Прісцилли, повернувшись до свого звичайного способу життя. У листопаді 1970 року співак вперше згадав журналістам про труднощі в сім'ї, а через рік Прісцилла оголосила про свій відхід до свого інструктора карате. Офіційно розлучення було оформлене в липні 1972 року, і остаточно закріплене в жовтні 1973 року. Ліза-Марі залишилася з матір'ю, проте часто приїжджала на тижні до Грейсленду. Зберігши прізвище колишнього чоловіка, Прісцилла пішла в світ моди, а пізніше стала актрисою (найбільш відомі її ролі в серіалі «Даллас» і фільмах «Голий пістолет»). Не дивлячись на втрату інтересу до Прісцилли, Преслі був пригнічений самим фактом розлучення, відчуваючи себе зрадженим.^[7] Його депресія відбилася на записуваних ним тоді ж баладах на тему розставання («Always On Mind», «Separate Ways», «Take Good Care Of Her» і ін.).

З липня 1972 року в житті Преслі з'являється нова постійна подруга — Лінда Томпсон, що у вересні того ж року переїхала в Грейсленд і залишилася там до 1976 року, не дивлячись на постійні зради з боку Преслі. З кінця 1976 року і до самої смерті співака його новою постійною дівчиною була Джинджер Олден.

[ред.] Концерти

Не дивлячись на всі ці проблеми Елвіс Преслі невпинно виступав на сцені: з 1969 по 1977 рр. їм було дано близько 1100 концертів в США.^[8] Його сезонні шоу в Лас-Вегасі так само продовжувалися, хоча самому музикантові вони, очевидно, наскучили після перших двох-трьох років, що відбивалося на виступах: Преслі часто швидко проспівував свій репертуар, що складався зі старих хітів і небагатьох нових пісень, при цьому він більш охоче вів монологи все більш різноманітного характеру^[9] (від розповідей про історію покупки діамантів до міркувань про Біблію). Якість концертів цілком залежала від настрою співака. У 1976 році сезонний контракт в Лас-Вегасі був перерваний (Преслі виступив лише в грудні 1976 р. на вільній основі). Не дивлячись на те, що записи Преслі все рідше потрапляли в хіт-паради, на концертах був повний аншлаг. Тому, не дивлячись на все частіші холодні рецензії в пресі, будь-яке його турне було гарантованим успіхом, що привело Преслі до фінансової і психологічної залежності від гастролей, які слідували один за одним, часто позбавляючи співака необхідного відпочинку.

[ред.] Нові альбоми

До середини 1970-х рр. для RCA стала очевидною апатія Преслі до записів в студії. Після студійних «марафонів» 1969—71 рр. співак різко понизив регулярність записів нових пісень. Знизилася і тривалість сесій: Елвіс лише співав під супровід невеликої групи (без нього потім накладалися підспіви, оркестр, тощо), кількість дублів була мінімальною, записи уривалися за будь-яким приводом. Все це змусило RCA шукати нові шляхи для позиціювання співака. Почалися численні, раніше нехарактерні видання збірок, концертів, колекційних платівок. Нові студійні записи передбачливо лежали на полицях і виходили лише, коли ставало очевидним, що співак записуватиме новий матеріал, або навпаки коли нових платівок вже катастрофічно не вистачало. У 1973—75 рр. вийшли альбоми «Raised On Rock» (1973), «Good Times» (1974), «Promised Land» (1975), «Today» (1975) що всі складалися в більшості своїй з поп-балад і пісень в стилі кантрі.

Нарешті, в лютому 1976 року RCA самі привезли свою пересувну студію в Грейсленд, щоб Преслі міг записуватися, не виходячи з будинку (один з альбомів «Raised On Rock» вже був записаний аналогічним чином в будинку в Каліфорнії). Підсумком стали 12 пісень, які вмить пішли на нові сингли і альбом, гордо озаглавлений «From Elvis Presley Boulevard, Memphis, Tennessee (Recorded Live)» (у 1976 частина шосе, де знаходився Грейсленд була перейменована на Бульвар Елвіса Преслі). Проте цей успіх не вдалося привести до регулярної практики: наступна спроба запису в Грейсленді в жовтні того ж року урвалася після всього чотирьох пісень.

У лютому 1977 року Елвіса вдалося умовити на запис нового альбому в студіях RCA. Співак вилетів в Нашвіл, але на сесії так ніколи і не з'явився, пославшись на горло; музиканти, що зібралися, вимушені були розійтися. У результаті продюсер Преслі Фельтон Джарвіс вирішив використовувати весь матеріал, що залишився, з домашніх сесій 1976 року (6 пісень) і доповнити його записами з останніх концертів. Так в червні 1977 року вийшов останній альбом Елвіса Преслі «Moody Blue».

[ред.] Останні гастролі

Всю зиму і весну 1977 року Елвіс Преслі активно гастролював по Америці. У квітні його виступи несподівано урвалися із-за вимушеної госпіталізації. Виписавшись з мемфіської лікарні, Преслі знов відправився в одне міні-турне за іншим. Саме в цей час Том Паркер вів переговори з «Си-бі-ес» про зйомки нового телешоу, складеного із записів з концертів. Режисерів, що зняли перші проби, виступи Преслі привели в подив: перед ними було поставлено завдання відобразити малорухливу нині фігуру Преслі, переважно байдужий спів і загальну хворобливу зовнішність співака, що на той час також значно набрав вагу. Зйомки, проте, були призначені на 19 червня 1977 року в Омасі. Виступ був млявим і мало підходив для масштабного телешоу. Проте його більш-менш компенсував другий концерт в Рапід-ситі 21 червня, на якому Преслі був явно у гарному гуморі і був повний енергії. Можливо, ці виступи не побачили б світ, коли б не смерть Преслі, що послідувала незабаром: з часу телетрансляції шоу «Елвіс на концерті» у жовтні 1977 року компанія Преслі неодноразово підтверджує своє небажання виходу цих телезйомок на відео, посилаючись на можливу шкоду іміджу «короля рок-н-ролу» з боку ЗМІ. ^[10]

Закінчивши виступ в Індіанаполісі 26 червня, Преслі повернувся в Грейсленд, в якому перебував в звичайній бездіяльності, відпочиваючи перед новими гастролями, призначеними на 17 серпня. Останні місяці його життя були затьмарені книгою, що вийшла в липні 1977 року, «Що трапилося, Елвіс?», написаною Редом і Сонні Вестами з Девідом Геблером, охоронцями Преслі, звільненими за рік до публікації (Ред і Сонні Вести були одними з найстаріших і ближчих друзів Преслі, що знали його ще зі школи; їх звільнення було ініційоване батьком Преслі, що вважав, що дуже багато людей живуть за рахунок його сина). У книзі освітлювалось повсякденне життя «короля рок-н-ролу», що викликало шок у мільйонів поклонників по всьому світу (книга описувала агресивні вечірки Преслі в готелях, його наркотичну прихильність, хворобливу підозрілість і багато іншого, що до того було приховано від публіки). Елвіс занурився в депресію, відчуваючи себе зрадженим.^[11]

[ред.] Смерть

15 серпня 1977 року Преслі, як завжди, приїхав в свій маєток глибоко за північ, повернувшись від зубного лікаря. Залишок ночі був проведений в розмовах про майбутні через два дні гастролі, про книгу його охоронців, про плани заручин з його новою подругою Джінджер Олден. Вранці Преслі прийняв дозу заспокійливих ліків, проте опісля декілька годин, не маючи можливості заснути, прийняв ще одну дозу, що в даному випадку, мабуть, опинилася критичною. Після цього він провів якийсь час, читаючи книги у ванній кімнаті, влаштованій на зразок будуара. Близько другої години дня, 16 серпня, Олден, прокинувшись і не виявивши Елвіса в ліжку, пішла у ванну кімнату, де знайшла його бездиханне тіло на підлозі. Терміново була викликана «швидка допомога», що доставила Преслі в реанімацію, хоча було очевидне, що всі зусилля марні. У чотири години дня було зроблено офіційну заяву про смерть унаслідок серцевої недостатності, — проте розтин потім показав, що причиною зупинки серця стала саме надмірна доза різних медикаментів^[12]; проте, унаслідок напівзасекреченого характеру розслідування існує також безліч інших версій смерті нарівні з популярною легендою, що співак до цих пір живий. Після заяви про смерть, відразу ж стали збиратися тисячні натовпи поклонників біля огорожі «Грейсленду». Преслі був похований 18 серпня на кладовищі, через декілька місяців його прах був перенесений до «Грейсленду» після спроби злому його труни людьми, що бажали перевірити, чи дійсно «король рок-н-ролу» помер.^[13]

[ред.] Посмертна слава

Елвіс Преслі ось вже майже 30 років залишається одним з найвідоміших осіб світової поп-культури. У Америці він давно увійшов до повсякденного життя обивателів, нарівні з президентами і спортсменами. Жарти, асоціації, натяки, відкриті пародії і т. п. стали невід'ємним явищем американській індустрії розваг. Зняті безліч кіно- і телефільмів, як біографічних, так і таких, що мають лише непряме відношення до самого життя Преслі, видані ще більше книг (включаючи енциклопедії і кулінарні). Процвітає обширна індустрія імітаторів Преслі по всьому світу (при цьому вони, як правило, використовують найбільш впізнанний образ Преслі 70-х рр.). Його маєток Грейсленд є другим в США після Білого дому місцем по відвідуваності (600 тисяч чоловік в рік).

Музика Елвіса Преслі продовжує видаватися, не втрачаючи оборотів (див. нижче посилання на докладну дискографію). Періодично проводяться масштабні маркетингові кампанії, що виводять Преслі у верхні строчки хіт-парадів (виходи DVD або нових синглів). З 2002 року почалися перші «офіційні» випуски танцювальних реміксів на пісні Преслі: «A Little Less Converstation» (2002; ремікс Junkie XL), «Rubberneckin’» (2004; ремікс Пола Окенфольда). У 1999 році BMG заснувала новий лейбл Follow That Dream, який спеціалізується виключно на випуску музичної продукції Преслі (див. дискографію).

Всіма справами Преслі завідує компанія Elvis Presley Enterprises, якій належать права на комерційне використання імен «Елвіс» і «Елвіс Преслі»; компанія знаходиться під частковим контролем Прісцилли і Лізи-Марі Преслі. Остання стала також співачкою і випустила 2 альбоми.

[ред.] Елвіс живий?

Відразу ж після смерті Преслі виникли теорії про те, що співак насправді живий. Вже через місяць його могила піддалася оскверненню, коли деякі люди хотіли перевірити, чи дійсно Преслі мертвий. В кінці 80-х рр. з'явилися публікації про «життя» Преслі після смерті: співак, нібито, свідомо здійснив постановку своєї смерті, щоб віддалитися від обридлого йому світу шоу-бізнесу і вдатися до духовного вдосконалення (Преслі дійсно останніми роками був схильний до духовних пошуків); за іншою версією, Преслі віддалився на тривале лікування від наркотиків, але упустив час і не зміг повернутися назад на сцену. Ця теорія про фіктивну смерть в 1977 році підживлюється декількома фактами: засекречений характер медичного розслідування причини смерті; відсутність фотографії тіла співака; зміна середнього імені на могилі (Преслі, нібито, таким чином, не вважав би себе похованим); і звичайно, психологічне небажання мільйонів поклонників прийняти такі несподівані обставини передчасної смерті. До цього додалися періодичні свідоцтва людей, що бачили Преслі в різним місцях планети. Ця теорія міцно увійшла до поп-культурної міфології про Преслі, нерідко з відтінком іронії. У 1991 році лос-анджелеська газета надрукувала скандальний репортаж про зустріч з «живим» Преслі. У 2006 році в американських ЗМІ з'явилася історія про «таємне життя» Преслі, який нібито помер не в 1977, а в середині 90-х рр.

[ред.] Дискографія та фільмографія

• Дискографія Елвіса Преслі
• Фільмографія Елвіса Преслі
• Алфавітний список пісень Елвіса Преслі

[ред.] Музичні досягнення

• В світі продано більше мільярда платівок (винил і компакт-диски) Преслі більш ніж у кого-небудь (при цьому 60 % всіх продажів доводиться тільки на Америку). ^[14]
• У США у Преслі 150 альбомів, які досягли золотого, платинового або мультиплатинового статусу. З них 10 досягли 1-го місця в хіт-парадах. ^[15]
• У Преслі більш ніж у кого-небудь пісень (149), що потрапляли в «гарячу сотню» хіт-парада «Біллборд». З них 40 в «верхній десятці» і 18 пісень зайняли 1-е місце. ^[16]
• Преслі за життя отримав 3 нагороди «Греммі», все за духовну музику (госпел): у 1967 році за альбом «How Great Thou Art», у 1971 році за альбом «He Touched Me» і в 1974 році за концертну версію пісні «How Great Thou Art».

[ред.] Цікаві факти

• При народженні Елвісу було дане друге ім'я Арон, щоб зробити його схожим на ймення мертвонародженого брата Гарона^[17], але на могилі було висічено ім'я Аарон за наполяганням батька, тому що Елвіс віддавав перевагу біблейській вимові і планував офіційно змінити ім'я. Повне ім'я, що офіційно використовується в даний час його компанією — Елвіс Аарон Преслі.
• Мати Преслі знялася в масовці фільма «Любити тебе» (1957). Після її смерті Преслі жодного разу не переглядав фільм.
• Преслі знявся тільки в одному рекламному ролику для «Southern Maid Doughnuts», який йшов 1954 року.
• Преслі прагнув знятися в серйозних драматичних кінофільмах і за своє життя отримував подібні пропозиції, які всякий раз відкидалися його імпресаріо. Деякі зі знехтуваних фільмів: мюзикл «Вестсайдськая історія» (1961; роль Тоні отримав Річард Беймер); «Блюз, що запізнився» (1962; роль отримав Бобі Даррін), «Сладкоголосий птах юності» (1962; роль отримав Пол Ньюман), «Народження зірки» (1975; роль отримав Кріс Крістоферсон).
• Він був натуральним темним блондином, але перефарбував волосся в чорний колір після фільму «Люби мене ніжно» (1956) (за деякими даними так він наслідував своїм улюбленим співакам Маріо Ланці та Діну Мартіну).

• У Преслі не раз були контакти з керівниками США: у лютому 1966 року Ліндон Джонсон відвідує Преслі під час зйомок фільму «Spinout»; у грудні 1970 року Преслі зустрічається з віце-президентом Агн'ю і потім в Білому Домі з Річардом Ніксоном; у 1976—1977 рр. Преслі спілкувався з сім'єю президента Джіммі Картера, а також по телефону особисто з ним самим. При цьому Преслі був почесним співробітником ФБР і різних поліцейських департаментів. Власне, зустріч з Ніксоном і була ініційована самим Преслі і ФБР, щоб співак міг отримати почесне звання офіцера ФБР по боротьбі з наркотиками. Крім того, майбутньому держсекретареві США генералові Коліну Пауеллу під час своєї служби в Західній Німеччині також довелося зустрічатися з Преслі.
• Багато людей названо ім'ям Преслі. Елвіс Стійко, триразовий переможець Світових чемпіонатів по фігурному катанню, був названий на честь Преслі матір'ю, яка була його великою прихильницею. Британець Елвіс Костелло запозичував ім'я Преслі, щоб допомогти своїй кар'єрі, що починається.
• Елвіс — найбагатший з нині покійних знаменитостей (відповідно до матеріалів «forbes.com»).
• У грудні 2004 року якийсь Уейд Джонс продав на інтернет-аукціоні eBay три столові ложки води, набраної із стакана, з якого пив Преслі під час одного з своїх останніх концертів 1977 року. Вода пішла за 455 доларів. Через тиждень Джонс виставив на тому ж інтернет-аукціоні зображення стакана, що пішло за 3 000 доларів. В даний час він організував турне «Elvis Cup», у якого навіть є своя однойменна пісня, виконана філіпінським імітатором Преслі. ^[18]

[ред.] Преслі в поп-культурі

• Курт Рассел знявся в маленькій епізодичній ролі у фільмі Преслі «Це відбулося на Всесвітній виставці» 1963 року. Після смерті співака Рассел виконав його роль в найпершому біографічному фільмі про Преслі «Елвіс» (1978). У 2001 році вийшов тріллер «3000 миль до Грейсленда», у якому знявся Кевін Костнер і той же Курт Рассел, що виконали роль грабіжників, замаскованих під імітаторів Преслі.
• Великим поклонником Преслі є актор Ніколас Кейдж, який знявся у фільмі Девіда Лінча «Дикі серцем» (1990), своєрідному пастиші на фільми Преслі. У фінальній сцені фільму «Медовий місяць в Лас-Вегасі» (1992) Кейдж прибуває в Лас-Вегас на літаку в костюмі Преслі в оточенні його імітаторів. Крім того, в 2002—2004 рр. Кейдж був одружений на дочці самого короля рок-н-ролу Лізі Марі Преслі.
• Джим Джармуш зняв фільм «Містичний потяг» (1989), що складається з декількох сюрреалістичних історій, об'єднаних темою Мемфісу і Преслі.
• Мультиплікаційний фільм студії Діснея «Ліло і Стіч» (2002) містить більше пісень Преслі, ніж декілька фільмів за участю самого співака.
• У Америці грає відома російська група Red Elvises, що грає серф-рок в гримі Преслі.
• Обкладинка дебютного альбому Преслі кілька разів ставала об'єктом пастишу для: «London Calling» (1979) панк-гурту Clash і «Reintarnation» (2006) канадської співачки Кей Ді Ланг. Таким же чином була використана обкладинка збірки 1959 року (50 000 000 Fans Can't Be Wrong) для антологій груп Bon Jovi, The Fall і ін.
• У Ленінграді 1989 року був поставлений рок-спекталь «Король рок-н-ролу», виконаний музикантами групи «Секрет».

[ред.] Примітки

1. ↑ Alanna Nash. The Colonel: The Extraordinary Story of Colonel Tom Parker and Elvis Presley (Simon & Schuster: 2003) ISBN 0-7432-1301
2. ↑ The Beatles. The Beatles Anthology. Chronicle Books, LLC, 2000. ISBN 0811826848
3. ↑ John Robertson. The Complete Guide To The Music Of Elvis Presley (Omnibus Press: 1994) ISBN 0-7119-3549-1 стор. 76
4. ↑ Aloha From Hawaii
5. ↑ Marie Clayton. Elvis Presley: Unseen Archives (Parragon: 2005) ISBN 0-75258-335-2 стор. 285—289
6. ↑ Elvis After Dark Exhibition
7. ↑ Marie Clayton. Elvis Presley: Unseen Archives (Parragon: 2005) — ISBN 0-75258-335-2 — стор. 285
8. ↑ The Concert Stage
9. ↑ Marie Clayton. Elvis Presley: Unseen Archives (Parragon: 2005) ISBN 0-75258-335-2 стор. 289
10. ↑ Status of the TV Special Elvis in Concert (1977)
11. ↑ Marie Clayton. Elvis Presley: Unseen Archives (Parragon: 2005) ISBN 0-75258-335-2 стор. 291
12. ↑ Marie Clayton. Elvis Presley: Unseen Archives (Parragon: 2005) ISBN 0-75258-335-2 стор. 331
13. ↑ Marie Clayton. Elvis Presley: Unseen Archives (Parragon: 2005) ISBN 0-75258-335-2 стор. 331
14. ↑ Record Sales
15. ↑ Record Chart Statistics
16. ↑ Record Chart Statistics
17. ↑ Elvis' middle name, is it Aron or Aaron?
18. ↑ Cup (that Elvis drank from) runneth over, and N.C. man is lapping it up

[ред.] Див. також

• Грейсленд

[ред.] Бібліографія

• Гуральник, П. Последний поезд в Мемфис. М.: Эксмо, 2002
• Уитмер, П. Элвис Пресли. Психобиография певца. Ростов н/Д.: «Феникс», 1999. — 512 с. — ISBN 5-222-00628-X
• Guralnick, P., Jorgensen, E. Elvis Day by Day. NY: Ballantine Books, 1999 — ISBN 0-345-42089-6
• Presley, P. Presley by the Presleys. NY: Crown, 2005 — ISBN 0-307-23741-9

[ред.] Посилання

• Elvis.com — Офіційний сайт
• ElvisNews.com — Бюлетень і форум вістей про нові альбоми, DVD, різні проекти, тощо.