Патріарх Філарет (Денисенко)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Філарет - Святійшiй Патрiарх Київський i всiєї Руси - України УПЦ-КП (в миру Михаїл Антонович Денисенко) .
День інтронізації - 22 жовтня 1995 р.
[ред.] Бioграфiя
Народився 23 сiчня 1929 року в селi Благодатному Амвросiївського району Донецької областi в родинi робiтника.
В 1946 роцi по закiнченнi середньої школи, вступив до 3-го класу Одеської духовної семiнарiї, яку закiнчив з вiдзнакою i у тому ж роцi вступив до Московської духовної академiї.
Навчаючись на II курсi (1 сiчня 1950 р.), прийняв чернечий постриг з iм'ям Фiларета.
15 сiчня 1950 року Святiйшим Патрiархом Алексiєм був рукопокладений в сан iєродиякона, а в 1951 роцi 18 червня (у день Св.Тройцi), - у сан iєромонаха.
У 1952 роцi закiнчив курс Московської Духовної Академiї з вченим ступенем кандидата богослiв'я i був призначений викладачем Священного Письма (Новий Завiт) в Московськiй духовнiй семiнарiї. Одночасно виконував обов'язки благочинного Троїце-Сергiєвої Лаври. З 1953 року викладав у Московськiй Духовнiй Академiї.
У 1953-54 навчальному роцi Вчена Рада Московської духовної академiї присвоїла звання доцента. У тому ж 1953 роцi був призначений на посаду старшого помiчника академiї.
У 1956 роцi призначений iнспектором Саратовської Духовної Семiнарiї iз зведенням у сан iгумена.
У 1957 роцi переведений на посаду iнспектора Київської Духовної Семiнарiї, а 12 липня 1958 року зведений у сан архiмандрита i призначений ректором Київської духовної семiнарiї.
У 1960 роцi призначений керуючим справами Українського Екзархату i настоятелем Володимирського кафедрального собору м.Києва, а з червня 1961 року по сiчень 1962 року був настоятелем подвiр'я Росiйської Православної Церкви при Александрiйському Патрiархатi у мiстi Александрiї (ОАР).
12 сiчня 1962 року ухваленням Святiйшого Патрiарха Алексiя i Священного Синоду був обраний єпископом Лузьким, вiкарiєм Ленiнградської єпархiї, з дорученням керувати Ризькою єпархiєю. 4 лютого 1962 року вiдбулася хiротонiя на єпископа в м.Ленiнградi, у якiй взяли участь митрополит Пимен (Iзвеков), архiєпископ Никодим (Ротов), єпископ Кипрiан (Зернов), єпископ Михаїл (Воскресенський), єпископ Михаїл (Чуб) i єпископ Никодим (Русняк).
3 червня 1962 року по жовтень 1962 року виконував обов'язки Екзарха Середньої Європи. Пiсля утворення на територiї Австрiї єпархiї Росiйської Православної Церкви у жовтнi 1962 року призначений єпископом Вiденським i Австрiйським. 12 грудня 1964 року призначений єпископом Дмитровським, вiкарiєм Московської єпархiї, ректором Московської духовної академiї i семiнарiї. 14 травня 1966 року возведений у сан архiєпископа i призначений постiйним членом Священного Синоду, Екзархом України, архiєпископом Київським i Галицьким. 25 лютого 1968 року Святiйшим Патрiархом Алексiєм возведений у сан митрополита.
У 1971 роцi Святiйшим Патрiархом Пименом удостоєний права носiння двох панагiй.
За церковнi заслуги нагороджений орденами Росiйської Православної Церкви, Александрiйського, Антiохiйського, Iєрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького Патрiархатiв та Церков.
22 сiчня 1979 року Указом Президiї Верховної Ради СРСР за патрiотичну дiяльнiсть на захист миру нагороджений орденом "Дружби народiв".
Митрополит Фiларет брав участь в конференцiї ЮНЕСКО, присвяченiй святкуванню 1000-лiття Хрещення Русi. Через хворобу Патрiарха Пимена, всю роботу по пiдготовцi та проведенню святкування 1000-лiття Хрещення Русi вiв митрополит Фiларет.
Пiсля смертi Патрiарха Пимена 3 травня 1990 року Священним Синодом таємним голосуванням був обраний Мiсцеблюстителем Московського Патрiаршого Престолу. 5 червня 1990 року Архiєрейським Собором Росiйської Православної Церкви таємним голосуванням був обраний Мiсцеблюстителем на Московський Патрiарший Престол. Був головою Помiсного собору РПЦ 7-8 червня 1990 року єпископат Української Православної Церкви, за iнiцiативою митрополита Фiларета, прийняв звернення до Патрiарха Московського i всiєї Русi Алексiя II i архiєреїв Росiйської Православної Церкви про надання Українськiй Православнiй Церквi самостiйностi i незалежностi в управлiннi. 25-27 жовтня 1990 року Архiєрейський Собор РПЦ надав УПЦ самостiйнiсть i незалежнiсть в управлiннi, а митрополит Фiларет, як одноголосно обраний українським єпископатом став Предстоятелем Української Православної Церкви з титулом "Митрополит Київський i усiєї України". 26 жовтня 1990 року, у Софiйському соборi пiсля Божественної лiтургiї Патрiарх Алексiй II оголосив рiшення архiєрейського собору РПЦ i вручив митрополиту Фiларету Патрiаршу Грамоту на право бути Предстоятелем Української Православної Церкви.
Пiсля прийняття рiшення Верховною Радою України 24 серпня 1991 року про проголошення України незалежною державою, митрополит Фiларет 1-3 листопада 1991 року скликав Помiсний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рiшення про повну канонiчну незалежнiсть, тобто автокефалiю Української Православної Церкви. Собор звернувся до патрiарха Алексiя II i єпископату РПЦ з цим рiшенням, але Архiєрейський Собор РПЦ 1-2 квiтня 1992 року фактично вiдмовив надати Українськiй Православнiй Церквi автокефалiю.
Патрiарх Алексiй II вирiшив неканонiчним засобом усунути митрополита Фiларета з поста Предстоятеля Української Православної Церкви i поставити на його мiсце свого ставленика - митрополита Володимира (Сабодана). 26 червня 1992 року у порушення канонiв, Устава УПЦ i постанов Архiєрейського Собору РПЦ про самостiйнiсть i незалежнiсть в управлiннi УПЦ, за вказiвкою Патрiарха Алексiя II, в Харковi був скликаний "собор", який незаконно обрав ще одного митрополита Київського. Їм став митрополит Володимир (Сабодан), який був тодi Керуючий справами Московської Патрiархiї (РПЦ).
Архиєрейський собор РПЦ вирiшив таким чином покарати митрополита Фiларета за його намiр вiддiлитися вiд Росiйської Православної Церкви для утворення Помiсної Української Православної Церкви.
11 червня 1992 року Собор РПЦ засудив його, але митрополит Фiларет не визнав за собою вини i не пiдкорився рiшенню Собора, вважаючи його неканонiчним i незаконним.
25 червня 1992 року вiдбувся Всеукраїнський Православний Собор, на якому вiдбулося об'єднання Української Православної Церкви i Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву - Київський Патрiархат. Собор визнав не законним рiшення Архиєрейського собору РПЦ i Митрополита Фiларета було обрано Заступником Патрiарха Київського i всiєї Руси - України.
Митрополит Фiларет попри всi нападки та iнтриги продовжує боротися за створення в Українi Помiсної Православної Церкви Київського Патрiархату.
Церковна i громадська дiяльнiсть митрополита Фiларета вiдзначена багатьма високими нагородами Росiйської Православної та iнших Церков, а також орденами Трудового Червоного Прапора та Дружби народiв.
У жовтнi 1995 року на Всеукраїнському Помiсному Соборi митрополит Фiларет був обраний Патрiархом Київським i всiєї Руси-України. Вiн плiдно працює над розбудовою Помiсної Православної Церкви на Українi, роблячи чимало i для об'єднання православних вiруючих України в лонi Української Православної Церкви Київського Патрiархату.
В 1999 роцi Президент України Леонiд Кучма нагородив Святiйшого Патрiарха Фiларета Орденом Ярослава Мудрого V ступеню.
