Патріарх (християнство)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Патріарх - вищий титул голови самостійної (автокефальної) церкви в православ'ї та помісної (самоуправної) у східних церквах, з'єднаних з Римським престолом.
У Старому Заповіті П. називаються вожді племен. У Новому Заповіті це ім'я відноситься до всіх синів Якова, до Давида і Аврама. В юдаїзмі у 1-5 ст., після падіння Єрусалима, так йменувалися голови юдейських общин в Іранській та Римській державах, місцезнаходження, яких було відповідно у Вавілоні та Тиберіаді. У християнстві в 4 ст. титул П. вживався як почесне ім'я найбільш шанованих єпископів і митрополитів. У 5 ст. П. отримав статус найвищої посади в церковній ієрархії. Вирішальне значення в ї х формуванні та визначенні кордонів церков мав поділ Римської імперії на округи (дієцезії) та провінції (єпархії), що до певної міри збігався з національними межами. Відповідно в кордонах дієцезій формувалися великі об'єднання громад. Права більших митрополитів - Риму, Олександрії, Антіохії та ін. закріпив Перший Вселенський Собор (325), а Другий Вселенський Собор (381) надав Константинопольському престолові перевагу честі перед іншими, але після Риму. Вперше П. іменовано єпископів Риму, і Константинополя, Олексадрії, Анатолії, Єрусалиму в канонах Четвертого Вселенського Собору (451). Інші екзархи Сходу - Кесарії Кападокійської (Понту) Ефезу (Азії), Гераклеї (Фракії) тоді ж були підпорядковані Константинопольському престолові, а примаси Заходу - Медіолану, Аквілеї, Равени, Карфагену та ін. - з часом підпали під владу Риму і втратили свій надєпископський статус. Сьогодні П. є голови Російської, Сербської, Румунської, Болгарської, Грузинської православних автокефальних церков, голови давньосхідних дохалкідонських (монофізитських і нестеріанських) церков, голови східних церков (Коптійської, Сирійської, Халдейської, Вірменської), з'єднаних з Римським престолом.
Глава Київської Церкви мав права і привілеї надєпископської гідності (екзарха, примаса), але традиційно іменувався митрополитом. Наприкінці 16 ст. дебатувалася можливість переїзду Константинопольського Патріарха в Україну, а в 17 ст. за митрополитів П.Могили та В.Рутського обговорювався проект поставлення П. в Києві. У 19 ст. Ватикан і уряд Австро-Угорщини двічі (1843, 1888) дискутували про утворення П. для всіх грекокатоликів імперії, що викликало опір уряду Угорщини та Угорського єпископату. Митрополит А. Шептицькийз ідеєю підпорядкування грекокатоликів Київському патріархові пов'язував відновлення церковної єдності в Україні. 11.11.1963 митрополит Й. Сліпий у виступі на Другому Ватиканському Соборі (1963-65) задекларував патріаршу гідність голови УГКЦ. 23.12.1963 Східна Конгрегація підтвердила, що митрополит Львова є Верховним архієпископом, а декрет про Східні Католицькі Церкви, прийнятий на другому Ватиканському Соборі, зрівняв у правах і почестях верховного архієпископа з П. 12.7.1975 у Римі під час літургії в базиліці Св. Петра митрополита Й. Сліпого именовано "Патріархом Йосипом", що не було підтверджено Римським престолом. Львівський синод УГКЦ (16-31.5.1992) звернувся до Папи Івана-Павла II з проханням, щоб він "здійснив постанови другого Ватиканського Собору і створив Києво-Галицький Патріархат для Української Греко-Католицької Церкви". Перший Всеукаїнський Православний Церковний Собор (14-30.10.1921) Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) встановив титул "Митрополит Київський і всієї України". Голова Директорії УНР С. Петлюра 19.12.1921 висловився за необхідність патріаршого престолу в Києві як завершення єрархічної структури УАПЦ. Всеукраїнський Собор УАПЦ 5-6.6.1990 обрав П. Київським і Всієї України Мстислава Скрипника, інтронізація якого відбулася у Софіївському соборі 18.11.1990. Собор УАПЦ 7.9.1993 обрав Патріархом Київським і всієї України Дмитра Ярему, а Собор УПЦ-Київського Патріархату -П. Київським і всієї Руси-України Володимира (Василія) Романюка. Зазначені обрання не отримали загальноцерковного визнання.
