Олесь Досвітній
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олесь Досвітній (8 листопада 1891 - 1934), український письменник (Олесь Досвітній - літературний псевдонім Скрипаля-Міщенка Олександра Федоровича).
Народився 8 листопада 1891 року в багатодітній родині дрібного крамаря, в повітовому містечку Вовча (теперішній Вовчанськ) на Харківщині. Змалечку Олександр був привчений до самостійності й працьовитості, тому за два роки закінчив земську чотирирічну школу і став працювати писарчуком земської управи. Захоплений революційним піднесенням 1905 року, Олександр особисто брав участь в суспільних подіях, виступаючи з кореспонденціями у місцевій пресі, а також у київській газеті «Рада». За що, напевно, його і звільнили з посади. Олександр шукав іншого заробітку і, водночас, наполегливо займався самоосвітою, щоб здобути атестат зрілості. Склавши екстерном іспити, він вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Та вчитися недовго - за участь у революційних гуртках та поширення нелегальної літератури його виключили з університету. Він знову повернувся додому і влаштовувався на роботу в цукроварні. Під час першої світової війни він пішов служити писарем у штабі Кавказького корпусу.
Після двох років служьи, за підбурювання солдатів військово-польовий суд ухвалює найвище покарання для Олександра - розстріл. Проте йому пощастило втекти з-під арешту та емігрувати. Через Киргизію, Китай, після виснажливих випробувань Олесь Досвітній дістався до Сан-Франциско, а після революції повернувся в Україну.
1918 року за дорученням Харківського ревкому Досвітній проводив агітаційну роботу серед німецьких, денікінських і гетьманських військ, доводячи новим товаришам свою відданість революційним ідеалам. 1919 року Досвітній вступив до лав Комуністичної партії, виконував ряд відповідальних доручень партії та Українського Радянського уряду.
Одна з найважливіших серед них - робота в Тимчасовому Комітеті Компартії Східної Галичини й Буковини: спершу в Києві, а згодом - у глибокому підпіллі на території Галичини, захопленої Польщею. У Києві Олесь Досвітній протягом кількох місяців очолював партійне прес-бюро і друкований орган Тимчасового комітету - газету «Галицький комуніст». Основним завданням комуністичної організації, а, отже, і її газети, було спростування зазіхань Польщі на Західноукраїнські землі, розвінчання галицько-буковинського уряду, піднесення боротьби за возз'єднання з Радянською Україною. Зміст і характер тодішньої публіцистично-пропагандистської діяльності Досвітнього ілюструють його численні публікації. Під час наступу на Київ військ Денікіна, а згодом і Петлюри, Досвітній перейшов на підпільне становище.
Разом із своєю дружиною Марією Курською-Досвітньою, Олесь Досвітній, в числі інших професійних пропагандистів і організаторів, поїхав у Галичину, де діяло західноукраїнське і польське підпілля. Проте як слід розгорнути запрограмовану роботу не вдалося. Внаслідок діяльності провокатора група Досвітнього опинилася в руках польської дефензиви. Письменника спершу було кинуто до в'язниці міста Любліна, а згодом - Варшави. Пізніше ці події лягли в основу його роману «Нас було троє» (1928).
В січні 1920 року у в'язниці Одосвітній Досвітній написав своє перше оповідання - «Розкаяння». Після семи місяців ув'язнення Досвітнього було звільнено внаслідок обміну полоненими між польською та радянською сторонами.
У березні 1920 року письменник повернувся в Україну. Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзду «Більшовик», редагував газети «Хліб і залізо», «Большевик в пути», «Селянська правда» і «Зірка» (Катеринослав).
Відкликаний 1924 року ЦК КП(б)У з Катеринослава до Харкова, Досвітній очлював Українське товариство драматургів та композиторів. І хоча на цій посаді йому також передусім доводилося займатися організаторською роботою, однак Досвітній потрапив уже в зовсім інше оточення.
Перша книга оповідань Олеся Досвітнього - «Розкаяння» та «Чия віра краща» - вийшла ще 1920 року. У 1924 виходить нова збірка оповідань «Тюнгуй» (пізніша назва - «Чжунгожень»), яка здобула широку популярність, і за життя автора мала чотири перевидання та була перекладена російською мовою. Так Олесь Досвітній увійшов до когорти зачинателів молодої української радянської літератури. Він стає членом близьких йому письменницьких організацій: «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП, а з 1932 року - після відомої постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня «Про перебудову літературно-художніх організацій» - членом Спілки радянських письменників.
Упродовж 1920-х років Олесь Досвітній перебував в центрі бурхливого літературного життя. З-під його пера, крім публіцистики, вийшло багато оповідань та повістей: «Алай» (1924), «Гюлле» (1926), «Нотатки мандрівника» (1929), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко» (1930), «На той бік» (1931), «Новели» (1932); романи - «Американці» (1925), «Хто» (1927), «Нас було троє» (1929), «Кварцит» (1932). Його твори перекладені та видані російською, англійською, німецькою та іншими мовами.
В той же час творчість письменника неоднозначно оцівалася критикою. Микола Хвильовий віддав належне Досвітньому, назвавши його оригінальним і воістину масовим (в доброму сенсі цього слова) художником. О. Білецький передовсім відзначав тематичну новизну творів Олеся Досвітнього, які розширили світ проблематики молодої української радянської літератури.
Навіть у час гострих політичних протистоянь та ідеологічних поєдинків Досвітній зумів уникнути пропагандистських філіппік на адресу «загниваючого» Заходу та «розкладеної» української буржуазної еміграції. Герої романів Олеся Досвітнього зажди відзначаються цікавим індивідуальним характером, твердими життєвими принципами і сформованим світобаченням. Але, на думку радянських ідеологічних працівників, підхід письменника до опису дійсності докорінно розходився з єдиним методом соціалістичного реалізму, що автоматично ставило Досвітнього в розряд ворогів народу.
7 грудня 1933 року помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали Досвітнього О. Ф. у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу; ухвалив: «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ». 19 грудня 1933 року Досвітнього було заарештовано в Харкові. Слідство вів уповноважений ДПУ УРСР Грушевський, який до згаданих звинувачень додав «участь в терористичній діяльності, зокрема підготовку замаху на Постишева». На черговому допиті 20 грудня 1933 року О. Досвітній «визнав» себе причетним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 року звернувся до слідчого із заявою, де засуджував свої злочини і просив дати можливість «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянської влади».
У звинувачувальному висновку слідчий запропонував судовій трійці ув'язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УРСР наклав свою резолюцію в якій запропонував розстріл. Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 року підтримала «вищу міру соціального захисту».
3 березня 1934 року Колегія ОДПУ залишила вирок без змін. На клопотання дружини письменника і за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 року скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року і справу припинив через відсутність складу злочину.
