Морський звичай
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Морський Звичай (англ. The Custom of the Sea) - особливий морський закон, згідно якому загубленим в морі і помираючим від голоду морякам дозволялося людожерство. Моряки мусили всі одностайно погодитися й тягнути жеребки, щоби вирішити кого мали вбити і з’їсти першим. Процедура мала продовжуватися до врятування чи до останнього чоловіка. Звичайно людожерство – табу у всіх сучасних суспільствах, проте в системі романо-германського права звичай іноді виступає в якості додатку до закону, або іноді переважає над ним. В деяких західноєвропейських країнах морський закон переважав над нормою громадянського кодексу, що звичайно забороняє канібалізм (людожерство).
Зміст |
[ред.] Історичні приклади
[ред.] Випадок з матросами китобійного судна “Ессекс”
12 листопада 1820 р. знаходячись на відстані майже тисячі кілометрів від порту китобійний корабель “Ессекс” був раптом атакований китом на якого раніше невдало полювали члени екіпажу. В результаті цієї незвичайної пригоди корабель був сильно пошкоджений і капітан разом з командою вирішили залишити його й пливти до узбережжя Південної Америки на трьох човнах, що в них залишалися. 20 грудня 1820 р. 20 чоловік що врятувалися побачили землю і скоро висадилися на маленькому острові. Троє членів екіпажу залишилося на острові, а решта 17 продовжували шукати узбережжя Перу або Чилі. 10 січня помер перший з матросів через браку їжі й особливо води. Зголоднілі й спраглі – моряки вже не могли продовжувати подорож і залишились посередині океану чекаючи на допомогу. 20 січня помер ще один чоловік, а 23 лютого ще інший. На відміну від попередніх, тіло цього матроса не поховали в морі, як інших, а з’їли. Тіла ще трьох інших матросів були спожиті зголоднілими. 1 лютого повністю скінчилася їжа і вцілілі матроси вирішили скористатися Морським Звичаєм і тягнути жеребок щоб визначити, кого мали застрелити і з’їсти наступним. Спочатку капітан відмовився слідувати цьому звичаю, але потерпаючи від сильного голоду й під тиском команди погодився. Саме його 17-річний двоюрідний брат витягнув фатальний жеребок і був вбитий і з’їдений наступним. Зголоднілі матроси з’їли ще двох членів екіпажу у такий спосіб, аж поки 23 лютого вони були врятовані англійським судном.
Деякі частини цієї реальної пригоди ввійшли в сюжет роману Мобі Дик - класики американської літератури.
[ред.] Справа Дадлі і Стівенса
19 травня 1884 р. англійська яхта Міньйонет з чотирма членами екіпажу вирушила з Англії до Австралії. Команда складалася з капітана Тома Дадлі, Едвіна Стівенса, Едмонда Брукса й підлітка Ричарда Паркера.
5 липня близько миса Доброї Надії з-за поганої погоди яхта затонула. Четверо членів екіпажу врятувалися на маленькому човні. 12 днів вони споживали консерви і те що могли зловити в океані. Після восьмого дня без води і їжі наймолодший Ричард Паркер першим втратив свідомість і можливо був хворий тому що пив морську воду. Дадлі запропонував вбити Паркера щоби з’їсти його користуючись Морським Звичаєм. Інший член екіпажу Брукс був єдиним хто не погодився. Наступного дня Дадлі і Стівенс вбили хлопця і споживали його тіло наступні чотири дні, аж поки їх не врятував німецький корабель. По поверненню до Англії члени екіпажу були звинувачені у вбивстві. Судовий процес над врятованими набув широкого розголосу не тільки в Англії, але й поза її межами. Звинувачені не визнавали себе винними посилаючись на Морський Звичай і обставини трагедії. Справа була направлена до Лондону де Дадлі і Стівенс були визнані винними у вбивстві, тому що на думку суддів не існувало підстав для вбивства і попри Морський Звичай рішення не було одностайним.
Ця справа стала однією з найвідоміших в англійській юриспруденції - на неї посилалися ще декілька разів в Англії і Сполучених Штатах.
