Мороз Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Олександр Мороз

Мороз Олександр Олександрович - український політик та громадський діяч, голова Верховної Ради України у 1994-1998 рр. та з 2006 р.

[ред.] Біографія

Народився 29 лютого 1944 року у селі Буда Таращанського району Київської області.

У 1965 р. закінчив Українську сільськогосподарську академію, за фахом - інженер-механік. У 1983 р. – закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України, отримав диплом політолога.

У 1966-1974 рр. - викладач, завідувач відділу механізації сільського господарства Таращанського технікуму механізації. У 1974-1975 рр. - старший інженер-технолог, старший виконроб мехзагону Таращанського райоб'єднання "Сільгосптехніка". У 1975-1976 рр. - старший інженер Київського обласного об'єднання "Сільгосптехніка".

3 1976 року - завсектором, заступник завідувача сільськогосподарським відділом Київського обкому КПУ. У 1983-1989 рр. - секретар Київської облпрофради, перший секретар РК КПУ. 3 1989 року - завідувач аграрним відділом обкому КПУ.

У 1990 р. обраний народним депутатом України. Увійшов до комісії з питань АПК та групи "Аграрники". Очолив комуністичну більшість (так звану "групу 239"). Після заборони КПУ був одним із ініціаторів створення Соціалістичної партії України і очолив СПУ.

У березні 1994 р. знову обраний народним депутатом, у травні того ж року - головою Верховної Ради України. В червні 1994 р. балотувався на посаду президента,у першому турі здобув 13.04% (3-є місце серед 7 претендентів).

Зіграв одну з ключових ролей в ухваленні Конституції України (28 червня 1996 р.)

У 1998 р потрапив до Верховної Ради за списком блоку СПУ і СелПУ, очолив фракцію "Лівий центр", до 2000 р. керував парламентським комітетом з питань аграрної політики та земельних відносин.

Був кандидатом у президенти від соціалістів на виборах 1999 р. Разом з Олександром Ткаченком, Євгеном Марчуком та Володимиром Олійником створив "канівську четвірку". Але врешті решт знімати свою кандидатуру на користь інших претендентів відмовився. У 1-му турі здобув 11.29% (3-є місце серед 13 кандидатів).

Восени 2000 р. оприлюднив "плівки Мельниченка", поклавши початок "касетному скандалу". Активний учасник акції "Україна без Кучми". Член ради "Форуму національного порятунку" (у 2001). Представляв Громадянський комітет захисту Конституції на переговорах з представниками влади.

У 2002 р. обраний до парламенту за списком Соціалістичної партії, очолив фракцію СПУ. Працював в комітеті з питань правової політики.

У 2004 р. балотувався на виборах в Президенти України. В першому турі набрав 5,81%. В другому турі підтримав Віктора Ющенка, поставивши однією з головних умов підтримки впровадження політичної реформи - тобто перетворення України на парламентсько-президентську республіку.

У 2006 р. обраний до парламенту за списком Соціалістичної партії, очолив фракцію СПУ. Незважаючи на підписану коаліційну угоду між фракціями БЮТ, "Наша Україна" та СПУ, яка передбачала обрання Юлії Тимошенко прем'єр-міністром та Петра Порошенка спікером, несподівано висунув власну кандидатуру на посаду голови Верховної Ради, що було розцінено "Нашою Україною", БЮТ та частиною соціалістів, як зрада. БЮТ та НСНУ відмовилися брати участь в голосуванні, проте Мороз був обраний - завдяки підтримці фракцій ПРУ та КПУ, які наступного дня разом із соціалістами утворили нову коаліцію більшості у парламенті.

[ред.] Творчість

Автор книжок: "Куди йдемо?..." (1993), "Вибір", "Тема для роздумів" (1996), "Дорога, з якої не зійти", "Між вічними полюсами" (1999), "Про землю, Конституцію і не тільки" (2000), "Хроніка одного злочину" (2001).