Мещерія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття є кандидатом на видалення.

Якщо Ви вважаєте це рішення помилковим, роз'ясніть свою позицію на сторінці голосування: Вікіпедія:Статті, що необхідно вилучити.

Мещерія - фіно-угорська країна. Корінне населення - мещера. Розташована у заплаві річки Ока.

Нині Мещерія перебуває у складі Рязанської, Тамбовської, південного сходу Московської та південного заходу Владімірської області РФ. За словами тутешніх людей, переданими К.Паустовським, “мещерські ліси дихають на Москву”. Після прийняття ісламу в часи Касимівського ханства частина мещерців прибрала татарську (або булгарську) свідомість, злившись з колоніями булгарських емігрантів. Сусідня середньовічна держава – Темніковська Мещера – була, фактично, федерацією булгарських, мещерських та мокшанських громад, яка включала в себе захід сучасної Мордовії та всю Пензенську область. Нині мещера-мохамедани в офіційних документах рахуються татарами-мішарями, і Казань уважає їх «тюркською діаспорою», хоча насправді вони є фіно-уграми. Мещерці й справді не репрезентують самостійної політичної течії у фіно-угорському русі і блокуються з казанськими татарами (булгарами). В їх середовищі жива ідея відновлення Республіки Ідель-Урал. Найпотужніша громада мещеряків – у Республіці Мордовія, зокрема на території ерзі-шокша. Мещеряки Кабір Алмашев, Рафік Саліхов, Равіль Дівєєв очолюють три районні держадміністрації РМ – Лямбірську, Ромоданівську та Темніковську. Назіф Єналєєв призначений головним радником президента Мордовії Н.Мєркушкіна, а мещерка Аделя Конюшева стала навіть віце-прем’єром Республіки Татарстан. У Саран Оші мусульманська громада мещеряків видає впливову “Татарську газету”, яка приділяє виняткову увагу фіно-угорському руху як в РМ, так і в Фіно-Євразії. Недавнього мера Саран Оша - Абдулхака Салімова - громада мещеряків влаштувала президентом Асоціації роботодавців Республіки Мордовія. Це не заважає мещерській громаді перебувати на останніх сходинках соціальної драбини в РМ. Не дивно, що грозою центральної Мордовії є банди мещер-мусульман, які складають кістяк найбільш одіозних організованих злочинних угрупувань республіки. Фіно-угорські мусульмани не ховаються з тим, що на “Мордовію” вони мають особливі види. Ця формально мокшано-ерзянська республіка безапеляційно включається мещерою до мусульманського світу – достатньо відвідати офіс київського товариства волзьких булгар, щоб побачити територію РМ, яка зеленим ісламським клином стирчить в європейській спині. Але слід віддати належне консолідації мещер-мусульман, які на рівні сільських громад по всій території Мордовії та Пензенської області створили “держави в державі”. Так, у непримітному селі Бєлозєрьє зведено аж шість мечетей, саботується світська словеномовна школа, тут же можна побачити і жінку в паранджі. Такі вияви кондового національного життя фіно-угорських мусульман шокують саранську публіку, яка сповідує московський космополітизм в його найодіозніших формах. Не дивно, що словеномовна преса припускається щодо мещерців та булгар відвертих провокацій. Нещодавно в одній з саранських газет намалювали “злого чечена” на тлі бєлозерської мечеті. Для країни, де сотні молодиків пройшли в Ічкерії школу армійського садизма такі колажі виглядають закликом до міжконфесійної ворожнечі. Втім, жодного попередження пресі, а тим більше карної справи прокураторую РМ відкрито не було. Навпаки, до органів правопрядку регулярно тягають редакторів “Татарской газети” та часописа “Ерзянь Мастор”, які простодушно вказують на факти ксенофобії та расизму з боку чиновників, журналістів, простих обивателів. Справжньою сенсацією кінця ХХ століття стала поява інтелектуалів, що виступили за відродження Окської Мещерії – західного мещерського краю, що сповідує Православ’я. З’явилися люди, що презентують своєрідний оксько-фінський націоналізм, який трактується ними в романтичному дусі. Лідером цього гуртка є голова відділу туризму державної адміністрації міста Єгорьєвськ (Московська область) Алєксєй Марков, який повернувся в Мещерію з Нової Зеландії. Він твердить: “Я проводжу лінію на відродження середньовічного фінського (мещерського) стилю в архітектурі, одязі, виробництві сувенірів тощо”. І це не пуста декларація. За підтримки пана Маркова мистецтвознавець Світлана Мусіна створила справжнє диво – за археологічними та етнографічними даними сформовано колекцію мещерських національних костюмів. Зроблено це компетентно, в рамках наукової роботи “Художній образ древньої мещери”, що буде захищатися автором на факультеті графіки Відкритого педагогічного університета імени Шолохова. Ціла громада мещеряків міста Єгорьєвськ заходилася шити національний гардероб своїх предків – важко навіть уявити яку радість отримують від цього люди, століттями відлучені від свого фінського коріння. Це їх перша “загальномещерська” робота за останні 400 років! Нині Алєксєй Марков зробив ставку на блокування з мокшанськими пан-фіно-угорськими громадами, працює над посиленням мещерофільських настроїв у ділових та владних колах регіону. Не захоплюватися мещерою стає в регіоні ознакою поганого тону. На офіційному сайті міста Єгорьєвськ нікого не шокують такі слова: “Як вважає наш краєзнавець В.І.Смірнов, прямі нащадки мещери продовжують жити на території нашого району. Особливо це стосується сіл по течії річки Цна, де навіть назви Іншино та Іншаково нагадують про їх колишнє “інше”, неслов’янське населення. Багато місцевих топонімів напряму пов’язані з нині мертвою мещерською мовою. Так, наприклад, незрозуміле “ур” в назвах “Пешур” та “Шатур” – це мещерське “білка”, а “шат” скоріш за все перекладається як “гора”. А річка Гулиця, що протікає через Єгорьєвськ, має відношення не лише до слов’янського музичного інструменту (зверність увагу на доброзичливу іронію – прим.авт.), а й до фінського слова “kuusi” – ялинка”. Втім, навіть далекі люди від гуртка єгорьєвських мещеряків стихійно дешифровують живий фінський субстрат по всіх куточках історичної Мещерії, популяризуючи свої міркування в мережі Інтернет: “Цікава історія заселення цього района (Касимовського района Рязанської області - пр.) Хоча мешканці села називають себе русскімі, ми маємо підстави вважати, що тут збереглися дослов’янські елементи. Про це свідчить, наприклад, топонімічний аналіз карти. Тут в назвах річок і населених пунктів переважають фіно-угорські топоніми: річка Синтулка, джерело Пісур, Гусса, села Сисул, Саур, Лався. Ці топоніми розшифруванню (з словянських мов – прим.авт.) практично не піддаються. Частина топоніма Чулікса – “кса” – ручай, потік. Але серед місцевих мешканців ми почули таке пояснення: “Чулікса – чисті ключі” – по берегах річки багато джерелець. Подоба чуліксан відповідає змальованій Владіміром Панковим подобі мешканців північного сходу рязанської Мещери – куршаків. Він пише, що куршаки коренасті, русяві, з вузькими сірими очима, а ми ще додамо, що вилицюваті”. Не пройшло повз увагу цього мещерофіла і наявність паралельних імен у кожного мешканця села, розповсюджені в усній традиції нейтральні сюжети про змію. Цей міфологічний елемент у русскіх є спільним з китайцями і всіма фінно-уграми, що уникнули широкої арійської присутності. В Москві активною джерелознавчою роботою займається Алєксандр Тріфонов, який свідомо визначає свою мещерську національність. Він вказує на винятковий вплив українського вченого Ореста Ткаченка на відродження “похованих” фіно-угорських націй “центральної Великоросії” – Мещерії, Муроми і Мерянії. А.Тріфонов пише: “Дуже хочеться перевидання “Мерянского языка”, як раз читав…повідомлення про його можливе перевидання в Угорщині. Це взірцева праця, цінність якої, поруч з іншими дослідженнями в меряністиці за певних умов може бути корисною і в майбутній практиці”. В середовищі фіно-євразійських патріотів наголошують, що знаковою фігурою Окської Мещерії є талановитий поет Сєргєй Єсєнін – уродженець Константиново Рязанської області. Маючи матір ерзянку, він зберіг мещерську свідомість дотатарського (докасимівського) періоду. «Затерялась Русь в мордве и чуди!», — вигукував Єсєнін в одному із своїх віршів. Шокша-ерзянське слово «шушун», тобто кожух-безрукавка, відоме кожному мешканцеві РФ з його легкої руки. Взагалі, мещерський національний дух знайшов для себе благодатну нішу саме в літературному середовищі. Поетизація та своєрідне вслуховування в потаємне життя цієї країни дозволили і Констанітну Паустовському, і Михаїлу Пришвіну стати органічними постатями в національній історії Мещерії. Мещерцям вдавалося і вдається впливати на історію Євразії, формувати своєрідний мещерський субстрат в актуальній російській політиці. Зокрема, мещерське походження має відомий сталінський генерал Кирил Мерецков – автор бездарної мясорубки на лінії Маннергейма у 1939 році та першого серйозного проекту депоратції карелів після окупації КФССР 1944 року. Самостійну військову карєру він починав як звичайний фінорос – 1917 року в мерянській Судогді він створив большевицький загін. Правою рукою молодого большевика був “червоний марієць” П.Ошмарін. Рідне село генерала Мерецкова - Назарьєво (Рязанська область) - знаходиться в зоні “мещерських курганів”. Ну і найцікавіше, що одіозні фігури єльцинської епохи – Леонід Грачов та Геннадій Зюганов – також мають мещерське коріння. Екс-міністр оборони та лідер КПРФ ставляться один до одного з прохолодою – очевидно, перший належить до балтизованих мещерців (село Рви знаходиться в межах розселення південної голяді), другий - до мокшанізованих. Зберігаючи характерне мещерське прізвище (утворено від мещерського слова “зюга” – коло, тобто “Круглов”) Зюганов вельми гармонійно виглядає на чолі Собора русского народа – структури, що намагається сповідувати своєрідний фінороський націоналізм. Сучасні рязанські археологи свідчать, що “в місті Шилово …люди шанують Рязано-Окців (мещеру) як своїх предків і усно передають думи про них, при чому де-які деталі фольклора підтверджуються археологічними розкопками”. Саме в Мещерії нині відбувається плідна інтеграція археологічних та етнографічних досліджень, які дають точний інструмент відновлення кордонів країни, віднаходити сучасні мещерські острови у інонаціональному або креолізованому оточенні. На південному краї Мещерії – у місті Липецьку – мещерофільский гурток існував ще за радянських часів. Так, член-кореспондент НАН України Орест Ткаченко свідчить, що спроби працювати над відтворенням загиблої мещерської мови здійснювали вчені-філологи з Липецького педагогічного інституту. На жаль, громадського розголосу ця робота не набула. Не зважаючи на появу людей, які чітко ідентифікують свою мещерську національність вони таки не враховані загальнофедеральним переписом, який відбувся восени 2002 року. Принаймні лідер лідер мещерського руху Алєксей Марков записався русскім – він скористався правом кожного православного фіно-угра вільно послугуватися цим поліетнонімом. Власне, феномен національного самовизначення в фіно-угорській традиції пояснюється древнім правилом ховати “справжнє” ім’я. І така поведінка настільки природна, наскільки й легалізована в колі фіно-угорських народів РФ, що кличуть себе “русскімі”. Натомість федеральні інформаційні агенції з задоволенням смакувли появу в переписних листах гоблінів, ельфів та скифів. Є з чого посміятися. Лібералізм у справі вільного визначення національності під час перепису, гарантований, до речі, статтею №26 Конституції РФ, не відбив, а заплутав етнічну картину РФ ще більше. Ловити рибу в цій мутній воді будуть менеджери загальної російської ідентичності, які поставлять на одну дошку тих же гоблінів і реально існуючих вепсів, зробивши питання їх політичного самовизначення предметом глузувань. От тільки чи зникне від цього сама фіно-угорська мещерська нація, а тим більше носії мещерської самосвідомості?