Малин
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
| Герб | Розташування |
|---|---|
| Зображення:Malyn gerb.gif | Зображення:Zhytomyr pos.png |
| Основні дані | |
| Дата заснування: | рубіж VIII-IXст. |
| Площа: | км² |
| Населення: | 28 100 |
| Щільність населення: | осіб/км² |
| Висота: | м. над рівнем моря |
| Поштові індекси: | 11600 |
| Тел. код: | 04133 |
| Географічні координати: |
50° 57' пн. шир. 28° 39' сх. довг. |
| Поділ міста: | районів |
| Адреса міської влади |
|
| Веб-сторінка: | |
| E-Mail: | |
| Політика | |
| Мiський голова: | |
Малин - районний центр Житомирської області України.
[ред.] Джерела
Малин — районний центр, місто обласного значення, історичний, економічний і культурний центр Житомирської області, розташований на річці Ірша, недалеко від автотраси Київ – Ковель – Варшава. Через місто проходить важлива залізнична магістраль «Південно-Західної залізниці». Населення міста налічує близько 30 тисяч жителів, за національністю головним чином — українці, росіяни, поляки, євреї, білоруси, а також представники ще більше 20 національностей. За однією з версій істориків, назва міста походить від імені древлянського князя Мала, про що є письмові свідчення, датовані 9-11 століттями. У центрі міста стоїть єдиний у Європі і світі пам'ятник відомому мандрівникові Миклусі-Маклаю. Він кілька разів приїжджав у Малин до своєї матері і брата, що поховані в Малині. Родина Миклух мала тут родовий маєток, але, на жаль, будинок, ушкоджений під час другої світової війни, не вцілів. Під час Великої Вітчизняної війни в місті діяла комсомольська підпільна організація, яку очолював Павло Андрійович Тараскін, а після його загибелі — Ніна Іванівна Сосніна. За героїчну боротьбу з фашистами їм посмертно присвоєні звання Героїв Радянського Союзу. Школа, у якій училася Ніна Сосніна, носить її ім'я, там діє історичний музей Героїв Малинського підпілля. Усі будинки, що могли б стати визначними пам'ятками, були знищені при «батьку всіх народів». Нині місто відоме фабрикою з виробництва банкнот, а також паперовою фабрикою, трудящі якої 15 червня 1923 року обрали В.І.Леніна своїм почесним робітником, про що свідчить пам'ятна табличка на стіні. ВАТ «Малинська паперова фабрика» сьогодні є одним з найбільших підприємств целюлозно-паперової промисловості в Європі. Також основу промислового потенціалу міста складають: Малинський дослідно-експериментальний ливарно-механічний завод (МДЕЗ), який понад 40 років спеціалізується на виробництві нестандартизованого і спеціального технологічного устаткування, запчастин до конвеєрного устаткування, сталевого і чавунного лиття; державне підприємство «Малинський лісгосп»; Малинський каменедробильний завод; Малинська фабрика банкнотного паперу НБУ; ВАТ завод «Прожектор», що спеціалізується на випуску устаткування електрозв'язку; ПП «Клен» з випуску меблів; швейна фабрика, а також понад 200 малих підприємств. У місті функціонують дві поліклініки, лікарня, станція швидкої допомоги, навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей №1 імені Ніни Сосніної», п'ять загальноосвітніх шкіл, вечірня школа, 9 дитячих дошкільних закладів. Більше 1200 студентів навчається в Малинському лісотехнічному технікумі і понад 500 — у Малинському професійно-технічному училищі №36. У місті працюють станція юних техніків, центр дитячої творчості, дитяча спортивний школа, Будинок культури, Школа мистецтв, функціонують 3 бібліотеки. З Києвом і Житомиром місто з'єднане залізничним і автомобільним сполученнямям. У столицю з інтервалом у 1 годину з центральної площі Малина курсують комфортабельні мікроавтобуси (близько години їзди), дорога електропоїздом із залізничної станції Малин до Києва займає близько двох годин. В обласний центр дорога займає більш 2 годин автобусами місцевого АТП, а залізницею — близько 3 годин з пересадкою у Коростені
[ред.] Історія Міста
Історія Малина нараховує більше 1110 років. На території міста, у його південно-східній частині, збереглися залишки давньоруського городища, заснованого на рубежі VІІІ-ІХ сторіч як пункт укріплення одного зі східно-слов'янських племен — древлян. Деякі учені вважають, що його побудував князь Мал Древлянский. Наприкінці ІХ століття біля укріплення з'явилося відкрите поселення. Усередині 10 сторіччя поселення на березі Ірші було зруйновано. Це пов'язують з відомим походом княгині Ольги проти древлян (946 рік): непокірливі жителі Іскоростеня відмовилися платити Ігорю подвійну данину, а щоб він не ходив до них знову і знову, убили його. Дружина Ігоря, княгиня Ольга, вирішила помститися підступним древлянам і спалила Іскоростень. Очевидно, Малин, що географічно знаходиться на шляху Київ — Іскоростень, теж постраждав від караючої десниці жорстокої княгині. У середині ХІІІ століття городище було зруйновано численними набігами монголо-татарського іга. Під час розкопок на цьому місці археологи знайшли типовий наконечник монгольської стріли, кілька видів іншої зброї. У Х-ХІ столітті місцеве поселення землі навколо Малина використовувало для полювання, рибальства, бджільництва, землеробства. Заселення території відбувалося шляхом селянської колонізації. У той час ці землі належали Литовському князівству. У 1569 році після підписання Люблінської унії Малин увійшов до складу Польщі. Шляхта нещадно експлуатувала місцеве населення. У 1648 році жителі міста повстали проти правителів, влилися в селянсько-козацьке ополчення Богдана Хмельницького. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Малин залишився в складі Польщі і знаходився під її владою до 1793 року. Після возз'єднання Правобережної України з іншими українськими землями в складі Росії, Малин увійшов до складу Київської губернії. У середині XIX сторіччя в Малині нараховувалося 130 дворів, у яких проживало 1038 жителів. У місті діяли чавунно-ливарний завод, два млини, розвивалася торгівля. У 1866 році Малин став волосним центром. У 1873 році місцеву садибу придбала Катерина Семенівна Миклуха — мати відомого російського мандрівника й ученого Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая. У Малин Миклухо-Маклай приїжджав двічі — у 1886 і 1887 році. Сюди до нього приїздили гостювати друзі-вчені, журналісти. Відомий вчений А.Н. Корзухін у Малині намалював його портрет. Микола Миклухо-Маклай виїжджав у прилеглі села, вивчав побут селян. Після реформи 1861 року і скасування кріпосного права в Малині починає розвиватися промисловість. У 1871 році заснована Паперова фабрика. Наприкінці ХІХ століття в місті діяли дві меблеві майстерні, чотири кузні, паровий млин, цегельний завод. У 1902 році біля Малина була прокладена залізниця Київ-Ковель. На початку 1918 року в місті встановлена радянська влада, але в лютому в місто ввійшли німецькі окупанти і більшовикам довелося піти в підпілля. У районі міста почали діяти партизанські загони І.І. Драпія та І.А. Чернова-Мирутенка. Після I з’їзду КП(б)У, у роботі якого брали участь представники більшовицької організації Малина, містечко стало одним з центрів підпільної партійної роботи на Київщині. У Малині діяла підпільна друкарня. Завдяки активним діям партизанів, було прискорене звільнення міста в 1919 році від німецьких окупантів і петлюрівців. Запеклі бої розгорнулися біля Малина в 1920 році, коли на Україну прийшли польські інтервенти. 28 квітня 7-а стрілецька дивізія, командиром якої був А.І. Голиков (Аркадій Гайдар), стрімким ударом розбила ворога й опанувала містом, польським інтервентам довелося відступити. У 1937 році, коли в Україні відбувався адміністративний розділ території, була створена Житомирська область, куди ввійшов Малинський район. Малин віднесений до категорії міст районного підпорядкування. 1941 рік. Знову війна. Уже на початку липня фронт наблизився до Малина. Залізнична станція Малин чотири рази переходила з рук у руки — від фашистів до червоних. Оборона міста тривала місяць. Справжній героїзм проявили війська 5-й армії під командуванням генерала М.І. Потапова, а також 1-а протитанкова артилерійська бригада, 32-й залізничний батальйон, 215-а механізована дивізія. Захопивши Малин, фашисти встановили в місті жорстокий окупаційний режим. Але малинчани не здавалися. Вже в серпні 1941 року недалеко від Малина почав діяти партизанський загін під командуванням І.Ф. Бровкіна. Цього ж року в Малин прибув комуніст лейтенант Радянської Армії П.А. Тараскін. З його ініціативи наприкінці 1941 року в Малині була створена підпільна організація, ядром якої стали сам П.А. Тараскін, В.М. Афанасьєв, В.В. Дідківський, А.П. Мелещенко і В.Л. Бурманчук. Вони створили діючі підпільні групи в прилеглих селах. 16 січня 1943 року гітлерівці «вирахували» підпільну органицію, а П.А. Тараскіна і його соратників розстріляли. Після їхньої смерті підпілля очолила комсомолка, випускниця малинської школи №1 Ніна Сосніна. Організація поповнилася молоддю, яка доставляла партизанам зброю, боєприпаси, медикаменти і поширювала листівки серед населення. Бойовим штабом організації став будинок вчительки Є.Ф. Дорошок, де 31 серпня за зрадницькою вказівкою фашисти оточили і спалили Ніну Сосніну, її батька Івана Івановича Сосніна і партизана Федора Зінченка, якому в цей час робили операцію. П.А. Тараскіну і Н.І. Сосніній присвоєні звання Героя Радянського Союзу. 12 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту звільнили Малин. За роки окупації в місті загинуло понад півтори тисячі чоловік. Незабаром, після звільнення Малина, почали відновлювати роботу промислові підприємства міста. Продукція Малинської паперової фабрики уже в післявоєнні роки експортувалася в ряд закордонних країн. Розвивалися Малинський дослідно-експериментальний завод, що спеціалізувався на виробництві сільськогосподарських машин. Великим попитом користувалася апаратура зв'язку, що робив машинобудівний завод. Активно розвивалися швейна і меблева фабрики, каменедробильний завод. Славилася продукція овочесушильного заводу. У 1972 році на честь загиблих жителів Малинського району (більш шести тисяч), у парку культури і відпочинку був висипаний Курган Безсмертя. У ньому — земля, вислана з багатьох міст-героїв. Недалеко від Кургану Безсмертя на п'єдесталі встановлена семидесятип’ятиміліметрова протитанкова гармата. Це пам'ятник героям Великої Вітчизняної війни. Гранітний обеліск визволителям міста від фашистських загарбників установлений на Привокзальній площі. У 1984 році відкритий Меморіальний комплекс Героям Малинского підпілля, а в наступному році — Алея Героїв. На ній установлені погруддя Н.І. Сосніної, П.А. Тараскіна, Н.П. Грищенка, В.З. Вайсера, А.П. Єгорова, П.Ф. Захарченка, І.А. Барміна. У 1986 році в місті встановлений пам'ятник М.М. Миклусі-Маклаю, а в Малинському лісотехникумі створений музей ученого. Знаменною подією в житті всієї України став Всеукраїнський референдум і вибори Президента України в 1991 році. Більше 95% жителів Малинщини, що брали участь у референдумі, проголосували за незалежність України. 15 вересня Малин святкував своє 1100-річчя. Жителів міста зі славною датою поздоровляли численні гості. Протягом дванадцяти годин у міському парку продовжувалося свято за участю більш тисячі артистів, яке завершився грандіозним святковим салютом. З 1996 року в Малині почала діяти фабрика банкнотного паперу — єдине в Україні підприємство, що забезпечує країну банкнотним папером, на якому друкуються українські гривні. Зараз фабрика, крім основної продукції, робить усі види цінних паперів, папір для національної валюти, папір для паспортів як українських, так і паспортів дипломатичних представництв, для акцизних марок, залізничних квитків, акцій. 26-27 вересня в Малині пройшла науково-практична конференція, присвячена 150-річчю з дня народження М.М. Миклухи-Маклая, 125-річчю паперової фабрики і 55-річчю створення підпільної організації, учасниками якої були учені з різних міст України і зарубіжжя. Відкрите акціонерне товариство «Малинська паперова фабрика» у 2001 році відзначила своє 130-річчя. Сьогодні це одне з найбільших підприємств у Європі, що виробляє понад 200 видів паперу. У 2003 році постановою Верховної Ради України від 18 листопада Малин віднесений до категорії міст обласного значення.
