Кібела
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
КІБЕ́ЛА (гр. Kybele) — первісно фрігійська богиня, уособлення матері-землі, яку шанували в більшій частині областей Малої Азії (передовсім навколо гори Їда, в Лідії, Віфінії, Галатії й ін.). К. називали ще Великою Матір’ю, Матір’ю богів і всього живого, яка відроджує померлу природу і дарує родючість. Супутниками богині, яка по-фригійському називалась Аммас, вважались корибанти, курети та дактилі з Їди. Її коханець — красень-юнак Аттіс. Певне відношення до її культу мають кабіри. Через грецькі колонії з Малої Азії культ К. рано проник у Грецію, де богиня ототожнювалася з Реєю. В Афінах був її храм зі статуєю роботи Фідія або Агоракріта. У Фівах храм К. спорудив поет Піндар. У Римі культ К. зливається з культом місцевої богині Опс. Сюди перевезено з пессінунтського (в малоазійській Галатії) храму старовинний символ культу К. — темного кольору камінь (мабуть, метеорит). Від цього часу культ богині під ім’ям Великої Матері (Mater Magna) став державним; культом завідувала особлива колегія жерців. Самим римлянам спочатку заборонялося брати участь в обрядах культу К., тому в Римі жерці богині звалися галлами, а верховні жерці — архігаллами (від назви області Галатії, яку заселяли галли). Богині були присвячені так звані викупні жертви — тавроболії і кріоболії (втаємничення в культ шляхом узливання бичачої або баранячої крові). Навесні римляни влаштовували свято на честь К. й Аттіса. Встановлення культу К. в Римі було пов’язане з активізацією римської політики в Малій Азії під час Пунічних воєн. Античне мистецтво зображувало К. у вигляді пишно вбраної матрони, з баштовою короною на голові; в одній руці вона держить тимпан, у другій — колоски або скіпетр; богиня сидить на троні в оточенні левів або на колісниці, в яку запряжені леви; інколи її зображували верхи на леві.
