Клемансо Жорж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Жорж Клемансо, портрет Едварда Мане

Жорж Клемансо (28.9.1841-24.11.1929) - французький політичний і державний діяч, член Французької академії(з 1918). Один з засновників французького радикалізму.

Народився у родинному маєтку Муерон-ан-Поред у Вандеї. В 1858 закінчив Нантський ліцей. З 1860 навчався на медичному ф-ті Сорбонського ун-ту. З перших днів навчання Клемансо включився в опозиційну діяльність проти режиму Другої республіки. В лютому 1862 за участь у виданні ж-лу "Травай" ("Праця") та агітацію проти диктатури Наполеона III був заарештований і ув'язнений на два місяці у в'язниці Мазас.

Після закінчення ун-ту (1865) і захисту докторської дисертації деякий час жив в Англії, пізніше - у США. В 1869 повернувся до Франції, займався лікарською практикою. З вересня 1870 жив у Парижі, де включився у політичну боротьбу. Після ряду поразок Франції у франко-пруській війні 1870-71 виступав за її продовження. Прагнучи не допустити громадянської війни в дні Паризької комуни 1871 Клемансо намагався примирити комунарів з версальцями (урядом А. Тьєра). У 1871-93 - депутат Національних зборів. 3 1881 очолював партію радикалів. Різко критикував політику кабінетів Гамбетти, Феррі, Бріссона, вимагав підготовки до реваншистської війни проти Німеччини. В 1880-90-х рр. займався журналістською і літературною діяльністю, видавав газету "Жюстас" ("Справедливість"; 1880-97), ж-л "Блок" ( 1901 -ОЗ), друкований орган радикальної партії "Орор" (з 1903). У 1901 Клемансо став одним із засновників республіканської партії радикалів. У 1902-09 обирався до сенату. В березні-жовтні 1905 - міністр закордонних справ, у 1906-09 - прем'єр-міністр Франції. В листопаді 1917 Клемансо знову очолив французький уряд та міністерство військових справ.

У 1918 Клемансо як голова Верховної Ради держав Антанти став ініціатором французького десанту на Чорноморському узбережжі України. Клемансо був одним з авторів Версальського мирного договору 1919, голова Паризької мирної конференції 1919-20.3 надзвичайною настирливістю Клемансо намагався нав'язати учасникам конференції свої плани розчленування Німеччини, добитись максимального відшкодування економічних втрат Франції за рахунок німецьких репарацій, зміцнення позицій Французької республіки на європейському континенті за рахунок перекраювання кордонів і створення нових держав. Негативно ставився до вирішення європейських проблем на користь народів колишньої Російської імперії, що боролись за національну незалежність. Відводячи майбутній Польщі, Чехо-Словаччині і Румунії роль санітарного кордону проти більшовизму та можливих союзників у війні проти Німеччини, негативно ставився до створення незалежної Української держави, наполягав на включенні етнічних українських земель до складу територій інших країн.

У 1920 Клемансо зазнав поразки на президентських виборах і відійшов від політичної боротьби.