Звенигородка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Звенигородка

Основні дані

Країна:

Україна

Область:

Черкаська

Район/міськрада:

Засноване:

Населення
- місто:

19 900 (2005)

20200

Телефонний код:

+380

Координати:

Міська влада

Веб-сторінка:

Мер міста:

Саєнко

Звенигородка - м., районний центр Звенигородського району Черкаської області. Населення 19,9 тис. (2005).

Ім'я міста свідчить про його прадавнє слов'янське походження. Стоїть воно в ряду таких назв міст, як Виш город, Білгород, Новгород та інших, де корінь слова "город" — містер ,Старослов'янське "град" означало укріплення, городище, оточене валами та ровами, захищене природні ми укріпленнями —-річками, ярами, болотами.

У польськомовних джерелах можна зустріти назву Звіногруд (від польського "огруд" —- сад, огороджена садиба). Принагідно згадаємо, що й досі можна почути, як у Водяниках один з кутків називають "огруд" ("гогруд" місцевою вимовою). Про це ж городище згадує В.Антонович, вказуючи, що "часть села расположена внутри городища, имеющего 300 сажен в окружности; внутри его єсть четьіреугольная цитадель".

Звенигород... Ця назва міст в давнину була досить поширена. Так про які ж Звенигороди йдеться в літописах? Відомий Звенигород Київський — давньоруське місто-фортеця. Він захищав підступи до Києва з південного сходу. Згадується в Іпатіївському літописі за 1097 рік. Але й досі історики висловлюють різні припущення про його точне місцезнаходження, найчастіше ототожнюючи його з сучасним селом Дзвонкове Васильківського району Київської області. Звенигород Галицький був давньоруським містом в Галицькій землі. Згадується в літописах 1125 року як центр удільного Звенигородського князівства. Тепер* це село Звенигород, Пустомитівського району Львівської області.

Звенигород Червенський згадується в літописах 1086-1087 років. Був розташований на лівому березі Дністра, між річками Збруч і Серет. Був зруйнований в час монгольських навал. Звенигород Московський вперше згадується в духовній грамоті Івана Калити близько 1330 року. Зараз це місто в Кунцевському районі Московської області. Звенигород... Славне, дзвінке ім'я нашого міста свідчить про його давню історію. Опис замку Брацлавського за ревізією 1545 року відзначає, що на той час замок Звенигородський був зруйнований і потребував відновлення, як важливий проміжний пункт на шляхах від Брацлава до Черкас і Канева. Ця дата згадується і Радянською енциклопедією історії України. 1994 року було відзначено 600-річчя згадки про наше місто в Супрасльському спискові. Але і ця дата ще не означає річницю заснування міста. Про деякі давні міста України можемо точно визначити дату заснування. В літописах іноді точно вказується, що року такого-то, такий-то князь чи воєвода повелів закласти осаду, фортецю чи укріплення. З якої сивої давнини починається заселення нашого краю? Помандруємо в минулі віки, тисячоліття.

Археологічні знахідки свідчать, що десь ще 20 тисяч років тому, в епоху кам'яної доби, жили в Подніпров'ї мисливці на мамонтів. їхні житла віднайдено в Києві (Кирилівська стоянка), в Коропському районі Чернігівської області (Мізинська стоянка). Найдревніші знахідки часів палеоліту виявлені неподалік Великої Бурімки Чорнобаївського району — їм 40 тисяч років. Пізньопалеолітичні знахідки є в Уманському, Маньківському, Смілянському районах. Залишки наметоподібних жител були виявлені 1966 року в селі Межиріч Канівського району. Тут жиЛи люди пізньопалеолітичного періоду. Наш земляк, родом з села Козацького, академік, директор інституту зоології Академії наук УРСР І.Г.Підоплічко, який очолював експедицію, дослідив'тут кілька жител, збудованих

древніми людьми з кісток мамонта. Вони полювали на мамонтів, зубрів, оленів. Реконструкція житла прадавніх мисливців, зроблена І.Г.Підоплічком, показала, що вони використовували кістки мамонтів та інших тварин як будівельний матеріал. З черепів та щелеп мамонтів викладалося по колу чи овалу щось схоже на підмурок. В отвори вставлялись бивні мамонтів, які сягали понад два метри. Кістяк споруди вкривали шкурами тих же мамонтів, що укріплювалися меншими кістками. Знахідки кам'яної доби трапляються і в нашому районі. Різноманітне знаряддя, шліфовані сокири, крем'яні ножі, наконечники списів... Все це свідчить про те, що люди віддавна жили в нашому краї. Звірів для полювання на той час вистачало. Кістки мамонтів, уламки бивнів — досить, поширені знахідки. Багато їх траплялось у Юрківському буровугільному розрізі. Саме тоді, на початку 60-х років минулого століття, було істотно поповнено ними фонди Звенигородського краєзнавчого музею. Бивні, зуби, окремі кістки було віднайдено біля Старої Буди, в Скаливатському кам'яному кар'єрі. За повідомленням В.В.Оникієнка, колишнього голови правління колективного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина Шевченка", в травні 1995 року на північно-західній околиці Моринець, в урочищі "Під випасом", бульдозерист Г.М.Козенко, проводячи ремонтні роботи на дорозі, на глибині близько одного метра виявив бивні мамонта. Як бачимо, Середній Лісостеп України був багатий на різноманітну дичину. Мисливство, риболовля, збирання дикорослих їстівних рослин сприяли життєдіяльності первісних людей. Після неолітичних мисливсько-рибальських поселень в нашім краї в ІУ-ІІІ тисячоліттях до нашої ери набувають поширення поселення трипільської культури. Про них особлива мова, бо полишили вони глибокий слід в історії нашій, культурі, світосприйманні, мистецтві. Від Дністра до Дніпра жили тут землероби, які вже одомашнювали тварин, зводили багатокімнатні двоповерхові житла, будували протоміста, які займали сотні гектарів. Будівлі зводили з дерева, обмазували глиною, мали господарські приміщення для зберігання зерна. Виготовляли розмальований посуд, прикрашували його розписом із зображенням людських фігур та тварин, ліпили з глини людські фігурки, моделі житла. Поселення трипільців виявлені біля Онопріївки, Веселого Кута, Розсохуватки, Вільховця, Чичиркозівки, Майданецького та інших населених пунктів нашого краю. Багато зробив для дослідження трипільської культури наш земляк Вадим Федорович Мицик — лауреат премії імені Вікентія Хвойки, лауреат премії імені Михайла Максимовича, організатор і директор Тальнівського музею історії хліборобства, в якому широко представлена спадщина трипільської культури. В.Ф.Мициком і Іваном Павловичем Гірником — невтомними дослідниками на території колишнього великого трипільського поселення біля села Чичиркозівки було зібрано чимало знахідок антропоморфної та зооморфної пластики. Ця колекція є однією з найбільших в нашому регіоні.

Епохи міді, бронзи, заліза не поминули наш край. Археологи виділяють багато культур племен та народів землеробів-скотарів, які в той чи інший час населяли територію України і, зокрема, Середнє Подніпров'я, нашу Звенигородщину. Середнім Подніпров'ям пролягали стратегічні шляхи міграції народів. Між Дніпром і Бугом, по вододілах їх притоків Росі, Гнилого і Гірського Тікичів рухалися

кочівники — скотарі. І тут же були сприятливі умови для життєдіяльності землеробів — багаті ґрунти, ліси, річки, які служили розвиткові мисливства, рибальства, бортництва. На карті, складеній за К.Птолемеєм (2 ст.) і виданій А.Ортелієм 1590 року, яка зображує землі, що становлять територію сучасної України, позначено народи: скіфи, сармати, гуни, торки, номади, анти, кіммерійці, таври. Від VII десь до НІ століть до нашої ери Звенигородщина була заселена скотарями-скіфами, які прикочували до Лісостепу з Степів Приазов'я та Нижнього Дніпра. Городища, кургани скіфської доби досить поширені в нашому краї. На Черкащині відомі два городища біля села Пастирського Смілянського району, поселення біля села Жаботина Кам'янського району.

Кургани біля села Неморож, Ризиного та інших розповідають про скіфську добу історії. І що цікаво — кочівники, прийшовши в край родючих ґрунтів, багатющої природи лісів і ланів Подніпров'я, переймали спосіб життя місцевих землеробських народів. Ще давньогрецький історик Геродот виділяв поміж скіфів скіфів-орачів, які торгували з грецькими колоніями Причорномор'я зерном. Дослідження Великого Рижанівського кургану біля села Рижанівки Звенигородського району, проведені наприкінці XIX століття Г.Оссовскі та наприкінці XX століття С.Скорим і Я.Хохоровскі, показали, що біля Рижанівки на Звенигородщині був досить пізній, датований III ст. до нашої ери, висунутий на північний захід регіону анклав скіфів-орачів, які вели вже осідлий спосіб життя. Про це свідчить вирізана з материкової глини модель печі посеред поховальної камери скіфського вождя. її виявлено розкопками спільної Українсько-Польської експедиції під керівництвом С.Скорого і Я.Хохоровскі в 1996 році.

Про широкі торговельні зв'язки скіфів свідчить ще одна цікава деталь. Ще експедиція, яку очолював Г.Оссовскі в 1887 році, знайшла в бічному жіночому похованні золоту нашийну прикрасу. її довгасті підвіски помітно схожі на підвіски золотих сережок, які були знайдені в різні часи біля Феодосії та в кургані Велика Близниця біля Фанагорії (Таманський півострів). Скіфи-орачі продавали зерно, до них із півдня йшли ювелірні вироби грецьких майстрів. Про це свідчить і скарб бронзових виробів, відкритий в торфовищі на річці Супої (село Піщана Золотоніського району). Так зв'язки скіфів з Півднем, Кримом, грецькими колоніями впливали на подальший розвиток краю. Тут стикалися різні культури, збагачували і доповнювали одна іншу. Як глибоко сягають звичаєві впливи різних культур, можна помітити з такого спостереження. Якось, в карпатському селі Ціневі Івано-Франківської області довелось мені бачити похорон. Покійника несли в закритій домовині, хоч відправа була за обрядом православної церкви. І вуйко мій, Юзеф Кіцера, зауважив: "А там у вас, на Подніпров'ї, зберігся звичай, напевно, від тих часів, коли скіфських вождів, піднявши на віз, везли по підвладних землях, щоб жителі того краю прощались з покійним... У відкритій домовині".

Принагідно згадаємо ще й про звичай, коли останній шлях покійному встеляють барвінком, глицею, квітами. То відгомін наших дохристиянських вірувань, коли вклонялися Сонцю, Землі, Воді, Рослині...

[ред.] Історія

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства

Населені пункти Звенигородського району

Міста
Населені пункти Черкаської області
Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка • Золотоноша • Кам'янка • Канів • Корсунь-Шевченківський • Монастирище • Сміла • Тальне • Умань • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола
Селища міського типу
Бабанка • Буки • Верхнячка • Вільшана • Драбів • Ірдинь • Єрки • Катеринопіль • Лисянка • Маньківка • Стеблів • Цвіткове • Цибулів • Чорнобай • Шрамківка