Житомирська духовна семінарія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Житомирська духовна семінарія - учбовий заклад Києво-житомирської дієцезії римо-католицької церкви в Україні.

Починаючи з ХVII ст. всi майбутнi священики мали проходити обов’язкове навчання в духовних семiнарiях. Вже тодi iснували такi учбови заклади: Єпархiальнi (Кракiв, Кєльце), єзуїтськi (Сандомир, Люблiн) i мiсiонерськi (Люблiн, Кракiв). Щодо Київської Єпархiї, то до середини ХVIII ст. ресурс душпастирiв поповнювався завдяки виключно iнiцiативi єпископiв та їх вмiнню домовлятися з керiвництвом вище эгаданних семiнарiй або монашеських орденiв про вiдрядження молодцх священикiв на Україну. Папа Бенедикт ХIV в 1740 р. видав буллу в якiй зобов’язав єпископiв закласти в кожнiй єпархiї свою власну семiнарiю i зробити акцент на вихованнi молодого клеру.

В 1749 р. єпископом Київської єпархiї призначили Каетано Солтика, який теж мав конкретне доручення впродовж трьох рокiв закласти семiнарiю. Можна припустити, що вiн активно взявся за справу. Iснує iнформацiя, що в 1750 р. схоластик київського капiтулу ксьондз Михайло Гурський заповiдав власнi кошти 10 тис. злотих та щорiчнi вiдсотки на утримання вихованцiв, тодi б чоловiк. Отже, правдоподiбно, що в 1750—1751 рр. в Житомирi робились спроби налагодити нанчання молодi.

В 1784 роцi єпископом було призначено вже вiдомого нам Каспара Цецiшевського. Вiн вирiшує сконцентрувати весь капiтал вiд заповiтiв ксьондза Гурського (10 тис.), єпископа Солтика (решта в 32 тис.) та вiдсотки вiд нерухомостi в Фастовi (68 тис.) в одному мiсцi, на рахунку семiнарiї. Це закрiплено актом капiтулу 19 линия 1785 року i затверджено в Римi 11 сiчня 1788 року. І щоб остаточно забезпечити стабiльне фiнансування процесу навчання i непов’язувати його з вiдрахування вiдсоткiв вiд майна єпископського, Цецiшевський власним коштом будує та заселяє в степу, неподалiк Фастова, село Фастiвка, дохід вiд якого (5500 злотих повнiстю спрямовусться на потреби семiнарiї. Це рiшення єпископа вiд 15 березня 1790 року затвердив Київський капiтул актом 15 линия 1791 року.

Що ж до самого навчання, то ще в 1784 роцi Цецiшевський вiдвiдав в Варшавi ксьондза Миколу Семенського, вiзитатора мiсiонерських громад св. Вiнцента, i домовився з ним про вiдрядження до Житомирськї семiнарiї 3-х священикiв для педагогичної працi. Закупив власним коштом пiдручники, релiгiйну лiтературу, iнше обладнання для семiнарiї. Будинок, що побудував єпископ Солтик, вiдремонтував i вiддав для помешкання вчителiв та вихованцiв. Власноручно написав устав для внутрiшнього життя семiнарiї, який затверджено 6 травня 1785 року. В якiйсь мiрi цю дату можна вважати днем народження Житомирської семiнарiї.

В той час на терені Луцькот – Житомирської єпархії існувало три духовні семінарії (Луцьк, Житомир, Олика). На самому початку 40-х рокiв ХIХ ст. єпископ Михайло Пiвницький вирiшив повернути власну резиденцiю до Житомира. Що ж до єпархiальних семiнарiй, то найбiльш правдоподiбно передбачалося об’єднати всi три учбовi заклади в єдиний i розташувати його також в Житомирi. Скорiш за все має рацiю iсторик кс. Вичавський (ОГМ), коли стверджує, що Пiвницькому сподобалася iдея оселити майбутню семiнарiю, при Житомирському францисканському монастирі (можливо, в першу чергу, з фiнансової точки зору) i вiн iнспiрував його закритгя.

І дiйсно, такий указ Миколи І вiдбувся 12 листопада 1842 року. Монахи залишили Житомир i в їхнiх примiщеннях розташувалися семiнаристи. Але безпосередньо самий костьол св. Яна з Дуклі та деяке майно ще залишалося пiд опiкою францисканцiв майже три наступнi роки. Можливо, це було викликано фiнансовою неспроможнiстю семiнарii утримувати додатково ще i храм.

Пiсля польського повстання 1863 року, наказом київського, волинського та подiльського генерал-губернатора Безака вiд 21 вересня 1866 лiквiдована Кам’янецька семiнарiя. Частка вихованцiв продовжили навчання в Житомирi, на кошти що видiлив єпископ Боровський. 1919 р., пiсля встановлення в мiстi влади бiльшовикiв, семiнаристи на чолi зректором та єпископом Годлевським були змушенi евакуюватися до Олики.

Органiзацiйно - господарськими питаннями на новому мiсцi керував ксьондз Фелiкс Шиарбаховський i вихованцiв розташували в замку родини Радзивiллiв, 29 червия 1920 року в Олицькому колегiатському костьолi пiд керiвництвом єпископа Дубовського вiдбулися урочистостi з нагоди чергового випуску молодих священикiн. Але тодi ж, пiд тиском бiльшовицьких вiйськ семiнарiї довелося евакуюватися далi, до Гнезно. Пiсля замирення мiж Росiсю та Польщею семiнарiя повернулася до Луцька в 1922 роцi.

Таким чином, пiд тиском iсторичних обставин Житомирська духовна семiнарiя продовжили своє iсвування в 1922—1941 рр. пiд прапором Луцької. Подальше воєнне лихолiття та вiдновлення на всiй територiї Украiни радянського суспiльно- полiтичного устрою зробили неможливим навiть саме питання про будь-яке вiдродженвя органiзацiйних структур римсько—католицької Церкви, в тому числi i духовного учбового закладу.

Стало можливим це лише в вереснi 1995 р. Зусиллями спископа Яна Пурвiнського, єпископа-помiчника Станiслава Широкорадюка, небайдужих священикiв єпархii та викладачiв з Польщi Житомирська духовна семiнарiя вiдновила свою дiяльнiсть. З приводу того, що досi державноi владою мiста Житомира не повернуто будинок семiнарiї по вул.Театральнiй (примiщення облвiйськомату), семiнаристи розташувалися в мiстечку Ворзель, неподалiк Києва.(Д.В.П.) Валерій

Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!