Дужий Петро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Петро́ Ду́жий (*7 червня 1916 - †24 жовтня 1997) — український письменник

Народився Петро Дужий 7 червня 1916 року. Він був десятою дитиною в Атанасія і Параскеви Дужих, а народилося у них одинадцятеро дітей. На превеликий жаль не всі діти Дужих пережили злидні першої світової війни. Залишилося в сім’ї чотири дочки – Марія, Олена, Параскева, Анна і три сини – Микола, Іван, Петро. А в 1932 році багатодітна сім’я Дужих зазнала величезної втрати – відійшов у вічність чоловік, батько і дідусь Атанасій Дужий.

Найстаршим сином у сім’ї був Микола, який у сімнадцять років (1918) пішов до Української Галицької Армії. Воював у Галичині і Правобережній Україні. Доля розпорядилася так, що, перехворівши тифом, був змушений повернутися додому. Закінчив гімназію, Український таємний університет, Львівський державний університет, став магістром філософії. З 1931 року обраний до складу Головного відділу „Просвіти”, а у 1939 – 1941 роках працював керівником культурної праці в Українському центральному Комітеті.

У 1944 році він – секретар Президії Української Головної Визвольної Ради. Працював у Головному штабі УПА, був редактором газети „Повстанець”. Загазований НКВСистами у криївці в 1945 році й ув’язнений. Військовим трибуналом військ НКВС засуджений на кару смерті, яку потім замінено на 20 років каторжних робіт. У 1955 році звільнений із ув’язнення за станом здоров’я. Прожив на волі всього 12 днів. Похований на 17-ому полі Личаківського кладовища. За клопотанням Марії Дужої (дружини Петра Дужого) та Львівського обласного товариства політичних в’язнів у 2000 році Миколу Дужого перепоховано на поле почесних поховань №67 Личаківського кладовища поблизу поховання Петра Дужого, поруч із могилою Михайла Сороки та Катрусі Зарицької.

Середущий брат Іван Дужий був добрим господарем, активістом читальні «Просвіта» у рідному селі Карові, керівником драматичного аматорського гуртка. У 1940 році НКВСисти його арештували і закатували у Львівських Бригідках (тюрма №4).

Цього ж року матір – Параскеву Дужу – з рештою родини комуністичні окупанти вивезли до Казахстану, де від голоду і холоду у 1943 році вона померла.

Петро Дужий був обдарованою дитиною. У чотири роки він декламував напам’ять у читальні села «Заповіт», «Розриту могилу», «До Основ’яненка» Тараса Шевченка.

У 1930 році успішно здав екстерном курс навчання першого і другого класів гімназії і став учнем третього класу Рава-Руської гімназії.

У 1932 році був прийнятий до підпільної організації юнацтва ОУН. У березні 1934 року у сімнадцятирічному віці Петро Дужий був вперше арештований польською поліцією і відправлений у Львівську тюрму Бригідки, де на той час перебував відомий націоналістичний діяч Зенон Коссак, який і став першим вчителем політичної боротьби Петра Дужого.

У вересні 1934 року після шестимісячного ув’язнення Петра Дужого звільняють, а через місяць арештовують вдруге. У камері він зустрічається із прославленим героєм Миколою Лемиком, який пожертвував своє юнацьке життя на захист голодуючої Східної України в 1932-1933 роках. Ця зустріч остаточно утвердила світогляд Петра Дужого і його прагнення боротьби за незалежну Україну. Цього разу, лише завдяки великому розуму та дипломатичній гнучкості адвоката – професора доктора Володимира Старосольського, вдалося вирвати Петра Дужого з пазурів поліції.

Літературно-публіцистичною діяльністю Петро Дужий почав займатися ще будучи гімназійним учнем. У 1936 році в наступні роки публікував в українських календарях і журналах „Просвіта”, „Життя і знання” статті і розвідки, присвячені популяризації наукових знань. У 1937 році (перевидано 1941-го) вийшла друком його обрядова картина у двох відтинках „Обжинки”.

У 1937 році успішно закінчив Львівську (польську) гімназію. А восени цього ж року став студентом Академії Закордонної Торгівлі у Львові. У 1938 році Петра Дужого втретє арештовують. Знову Бригідки, але свідки відмовилися від попередніх свідчень і Дужого звільняють.

1 вересня 1939 року поліція вчетверте арештувала Петра Дужого. На цей раз поляки збирали всіх підозрілих і без слідства і суду мали відправити до польського „славно відомого” концлагеру „Береза Картузька”. Але ця чорна справа не вдалася полякам, бо, в цей час німці розпочали другу світову війну, напали на Польщу, розбомбили залізничні полотна, а арештанти звільнилися із ув’язнення.

Петра Дужого цікавила література і він самотужки її вивчав.

Восени 1939 року після приходу червоних «визволителів» Петро Дужий зорієнтувався і подався на Холмщину. Там він учителював, а згодом став секретарем повітового шкільного інспекторату, а далі й інспектором. Як активний член ОУН пройшов військовий вишкіл, сам проводив ідеологічні та культурно-освітні вишколи.

Коли в 1940 році загострилося питання розламу в ОУН, Петро Дужий став на позиції Степана Бандери, хоч ніколи не загострював стосунків із мельниківцями.

У 1941 році Петро Дужий був включений у список 700 членів ОУН , які мали виконувати найвідповідальніші завдання. Цього року він пішов у Похідну групу – Північ. Але Дмитро Мирон (псевдо «Орлик») покликав Петра Дужого до своєї групи, яка мала проголосити Акт відновлення державності у Києві, подібно як у Львові 30 червня 1941 року. Але 31 серпня 1941 року німці арештували цю групу у Василькові біля Києва і перевезли її до Львова, у тюрму на Лонцького. Таким чином Петро Дужий був ув’язнений вп’яте.

Восени Петра Дужого німці звільнили, а як виявилося потім, він був звільнений помилково. І не тільки він, майже вся група була звільнена. Не гаючи часу, він перейшов на нелегальне становище і став „Вячеславом Романовським”. Із того часу він працював у Головній Організаційній реферантурі ОУН.

У 1942 році Петра Дужого було призначено заступником Крайового Провідника ОУН на південних землях України і організаційним референтом.

Улітку 1943 року Петро Дужий разом із Михайлом Медведем переїжджає у район Холодноярщини, де вони організовують загони УПА.

У жовтні 1943 року Петра Дужого схопили німці. Це вже шосте ув’язнення. Знову допити і катування. Дужий двічі втікав і двічі його ловили. У підсумку його засудили до страти. Під час перевезення його до крематорію Петро Дужий зірвав дошку у підлозі товарного вагона і на ходу поїзда зумів утекти. Важко поранений, ледве добрався до Умані, де була розгалужена підпільна оргназація. Після короткого лікування Дужого послали на Волинь, де 21 листопада 1943 року в селі Будераж відбулась Перша Конференція Поневолених Народів, у якій він брав участь. Після конференції Петро Дужий повернувся до Львова.

Після тритижневого лікування його призначено референтом пропаганди Західноукраїнських земель. Під керівництвом Петра Дужого працювали Петро Федун (псевдо „Полтава”), Йосип Позичанюк, Зенон Тершаківець. А в 1944 році Петра Дужого було прийнято до складу Головного Проводу ОУН на пост референта пропаганди, співредактора і редактора видань ОУН і УПА.

У 1944 – 1945 роках – головний редактор часопису ОУН „Ідея і Чин”. У 1945 році Петро Дужий був нагороджений Бронзовим Хрестом заслуги.

4 червня 1945 року сталося непоправне. Зрадницька рука показала НКДБістам криївку, в якій знаходилося вісім повстанців, в тому числі й Петро Дужий. Чи не вперше каральні органи НКДБ застосували струменево-паралітичний газ. Петро Дужий арештований всьоме. П’ятнадцять місяців безсонних ночей та катувань під час слідства. У результаті 22 березня 1947 року в спецтюрмі м.Києва Петра Дужого засуджено до розстрілу. Шістдесят п’ять днів і ночей незламний борець Петро Дужий чекав на виконання вироку. Вирок був підписаний головою Верховної Ради СРСР М.Шверником. На щастя, вийшов Указ від 26 травня 1947 року, який відміняв смертну кару.

Понад п’ятнадцять років Петра Дужого тримали в далеких концтаборах Колими, Сибіру, Мордовії. В ув’язненні писав вірші (підпільно), значна частина яких (поеми, сонати) увійшла до збірки „Розкуте слово”, виданої у Мельбурні (Австралія, 1980р.).

Восени 1960 року на вимогу урядів деяких західних держав Петра Дужого звільнили з ув’язнення і поселили у Запоріжжі під суворий нагляд. У травні 1964 року дружина Петра Дужого, Марія, з дому Юрчак, померла, а доньок Ларису і Мирославу, забрали на виховання її батьки до Львова. У жовтні 1965 року Петро Дужий одружився із Марією Макогон, яка повернулася із ув’язнення та поневірянь у Магадані та Воркуті. Вона відновила своє спадкове право на батьківський будинок – особняк. У ньому також оселився і Петро Дужий із своїми дітьми.

Не так легко жилося Петру Дужому у Львові. 27 жовтня 1977 року Петра Дужого через рукописи заарештували увосьме. Були допити, обшуки, конфіскація друкарської машинки, книжок. Усе це стало причиною тяжкого серцевого стресу і, може, власне це й врятувало його ще від одного вироку.

Але Петро Дужий не склав рук, а боровся, як міг: у 1980 році в Австралії під псевдонімом Опанас Скелястий (Скеля – Петро) виходить його збірка «Розкуте слово». Він є автором нарисів спогадів, оповідань, три з яких увійшли до збірки «Новорічний подарунок» (1994 рік). У 1996-1997 роках у двох частинах виходить книга «Степан Бандера – символ нації».

У 1997 році виходить його праця «За яку Україну боровся Степан Бандера» та «Генерал Тарас Чупринка» (нарис про Романа Шухевича – Головного Командира УПА). Але перенесені з юнацьких років нечувані муки, тюрми, знущання, приниження борця за волю України не могли залишитися безслідними. І після тяжкої хвороби 24 жовтня 1997 року Петро Дужий відійшов у вічність.

У 1998 році побачила світ його книга «Романа Шухевича – політик, воїн, громадянин». У 1999 році видано збірку поезій «Біль і гнів». У 2002-2003 роках виходить друком двотомник публіцистичних творів, написаних у різні роки, «Українська справа вчора і сьогодні».

Завдяки старанням дружини Петра Дужого – Марії – славної українки, патріотки, яка також зазнала долі політв’язня комуністичних особливих концлагерів, побачили світ залишені ним неопубліковані твори, які увійдуть до золотого фонду національно-визвольної боротьби українського народу XX століття.

Твори Петра Дужого розкривають боротьбу, масовий героїзм, незламність української нації та її великих Провідників у боротьбі за найвищий ідеал – за Українську Суверенну державу в XX столітті.

7 червня 2006 року у Львові громадськість широко відзначила 90-річчя від дня народження відомого політика, націоналіста, Почесного громадянина м.Львова Петра Дужого.