Геліогабал
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Геліогабал, або Елагабал (Marcus Aurelius Antoninus Heliogabalus) (204-222) — римський імператор з династії Северів з червня 218 р. по березень 222 р.
Зміст |
[ред.] Родинні зв’язки
Син Юлії Соемії (Соеміади, Soaemias), онук Юлії Мези (Moesa), рідної сестри Юлії Домни, дружини імператора Септимія Севера. Соемія була одружена з сирійцем Секстом Варієм Марцелом, і Геліогабал носив спершу ім’я Авіта Варія Бассіана, а вже потім прийняв ім’я Марка Аврелія Антоніна, будучи видаваним матір’ю і бабусею за незаконного сина імператора Антоніна Каракали.
[ред.] Біографія
[ред.] Початок правління
Після загибелі Каракали, коли на престол вступив Макрін, Соемія з матір’ю і сестрою, Юлією Мамією, поселились в Емесі. Тут син Соемії був освячений в головні жерці фінікійського бога сонця, Ел(а)-Габала. Гарний хлопчик в пишному одязі жерця подобався сирійським легіонам, і дякуючи золоту і інтригам бабці він був ними проголошений імператором під іменем Цезар Марк Аврелій Антонін Август в чотирнадцятирічному віці. Після перемоги над полководцем Макріна Юліаном, а потому і над самим Макріном Геліогабал рушив до Риму. Дорогою до столиці він вже проявив своє самовладдя — результат виховання в дусі східного деспотизму: не чекаючи сенатського рішення, він прийняв титули Pius Felix Proconsul tribunicia potestate. Сенат при ньому був цілком принижений включенням в його склад купи вихідців з Азії; магістратура стала власністю акторів, вільновідпущених і слуг.
[ред.] Взаємини з релігією
Офіційній римській релігії був нанесений сильний удар введенням культу сирійського бога сонця, на честь якого був побудований храм на Палатині. Тут були зібрані найсвященніші для римлян предмети: паладіум, анцилії (щити Саліїв), вогонь Вісти, яким тепер довелось відступити на другий план перед зображенням чорного каменю, символу сонячного бога. Тут імператор, що назвав себе sacerdos amplissimus dei invicti Solis Elagabali, кожного дня чинив богослужіння, в сирійському костюмі, з підведеними очима і бровами, з набіленими і нарум'яненими щоками, в присутності всіх посадових осі Рима. Наприкінці імператор виконував священний танець під акомпанемент інструментів і хоровий спів дівчат, супроводжуючи гімни оргаїстичними рухами і крутінням навколо вівтарів. Не задовольняючись звичайними релігійними церемоніями, Геліогабал вчинив урочисте вінчання свого бога з привезеною з Карфагена богинею Танітою (Астартою). Особисте життя імператора було суцільною розпустою: він пишався тим, що жодна продажна жінка не мала стільки коханців, скільки мав він. Але найжахливішим аспектом правління Геліогабала були людські жертви, які приносили по всій Італії.
[ред.] Шлюб
В 221 р. він оголосив своєю дружиною дівчину-весталку, хоча вона за священними законами повинна була берегти цноту все життя. Це була вже його друга дружина, і з нею він вчинив так само, як і з першою — відіслав від себе через короткий проміжок часу для того, щоб одружитись з третьою (Геродіан: 5; 6). Однак і з нею шлюб його не був довгим. З рештою Геліогабал одружився як жінка зі своїм коханцем Зотикою, який користувався у весь час його правління величезним впливом.
[ред.] Розпусні звички
Все, що до нього робили таємно, Геліогабал став робити відкрито, на очах у багатьох людей. Сам він, кажуть, не мав такої частини тіла, яка не служила б для хіті, і пишався тим, що до численних видів розпусти попередніх імператорів зміг додати декілька нових. Іноді він з’являвся на бенкетах оголений в колісниці, яку тягли голі блудниці, яких він підганяв батогом. А бенкети його часто влаштовували таким чином, що після кожної зміни страв належало кохатись з жінками. В бані він зазвичай теж мився з жінками і сам натирав їх маззю для видалення волосся (Лампрідій: «Антонін Геліогабал»; 5, 6, 10—12, 29—31, 33).
Розкіш і марнотратство імператора доходили до таких меж, що він жодного разу в житті не одягав двічі один і той же одяг і навіть одні й ті ж коштовності. А дехто стверджує, що він жодного разу не мився двічі в одній і тій же бані, наказуючи після миття ламати їх і будувати нові. Купався він виключно в водоймах, заповнених пахучими мазями або есенцією шафрану, а для зігрівання своїх апартаментів розпоряджався палити індійські благовоння без вугілля. Розкішністю прийомів Геліогабал перевершив навіть Вітелія. Не раз горох у нього подавали с золотими кульками, боби — с бурштином, рис — с білими перлинами, а риб замість перцю посипали перлинами і трюфелями. Собак він наказував кормити гусячими печінками, а в ясла коням сипати анамейський виноград (Лампрідій: «Антонін Геліогабал»; 10,29—33).
[ред.] Смерть
Безумства юного імператора змусили Мезу попіклуватись про надання престолу другому онуку, Олександру Северу, сину Мамеї, який був в силу свого греко-римського виховання, а також високого рівня освіченості, повною протилежністю Геліогабалу. Юлія Меза досягла того, що Олександр був оголошений цезарем і співправителем. Коли Геліогабал спробував знищити двоюрідного брата, солдати підняли заколот проти імператора і вбили його разом з матір’ю. Труп Геліогабала викинули в Тибр, заборонивши будь-кому ще приймати ім’я Антонін, яке він знеславив.
