Білилівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Білилівка — село Ружинського району Житомирської області.

[ред.] Історія

Упродовж своєї історії Білилівка змінює декілька назв. Як стверджують науковці і це засвідчують літописи, першопочаткова назва даного поселення була Ростовець. Звідки вона походить невідомо, хоча в її основі лежить корінь Рос, Рось, Росява, Ростов, Ростовець. Правдоподібною є версія про те, що від цього давньоруського містечка одержала назву і річка Роставиця, оскільки в літописі часто згадується Ростовець, а Роставиці немає. За свідченнями, зафіксованими в польських історичних джерелах, та розповідями старожилів села друга назва була Білилів, яка походить від білої глини що знаходиться на території цього поселення. Пізніше є згадка про Раставицю і тільки у 16 столітті містечко отримує сучасну назву Білилівка.

Білилівка - містечко Бердичівського повіту над річками Роставицею і Ситною. Білилівка знаходиться за 25 верст від Бердичева, 180 - від Києва і 7 верст від Козятина. Має три тисячі вісімдесят два православних мешканці, двісті католиків і одна тисяча чотириста ізраїльтян. Двічі на тиждень тут відбуваються ярмарки. Шкірзавод, пивоварня, винокурний промисел, управління адміністративне і поліційне.

Правдоподібно, що свою назву Білилівка отримала від білої глини, яка знаходиться у цих місцях. Ще за дуже давніх часів стояв тут город Білилів, який вміщав у собі сорок сороков, церкви і багато рицарства, але орда дуже часто нападала на Україну і знищила цей город. В церквах татари тримали коней. Коли це було невідомо, але може бути, що це відбулось у 1483 році, під час наїзду татарів, коли Менглі-Гірей хан Перекопський запустив мародерські загони по всій Київщині і знищив все до щенту і тут запанувала пустеля.

Тільки прикінці 16 століття Білилів, на місці давно знищеного міста, почав заселятись знову під назвою Білилівка чи Роставиці.

Якось в 1607 році один з наїздів татарських, застав тут коронні війська, які звели з ними битву, але були розгромлені, а Білилівка і ціла околиця повторно знищена. Поліг у цьому бою Ярош Вільга Гадзімірський, досвідчений військовий муж, рицар, захисник цього краю.

З давніх актів відомо, що вже 1608 року прибрала ці маєтності Анна з Ходкевичів, княжна Іоахімова-Корецька, дідичка містечка Корець, уроджена сестра великого Кароля Ходкевича. Не встигла однак набути ці маєтності, як в 1612 році знову напали татари і Білилівка тільки що по-новому заселена обернулась в пустелю. Та незважаючи на те, ці місця знову були заселені людьми. Окрім Білилівки, неподалік виникли ще інші села: Сестринівка, Махаринці, Огіївка і Голубівка. Засновниками цих сіл стала шляхта, яка була на службі князів Корецьких. Це Сестринець, Махаринський, Огій і Голуб. В Білилівці Анна Корецька збудувала замок тут же монастир східного обряду і другий банний недомурований. Також збудувала дім для подорожніх.

Її син Самуель, князь Корецький, був узятий в полон у битві під Цецорою і в Стамбулі був задушений у вежі. Мати його пережила. По її смерті маєтність Білилівська перейшла до дочки Самуеля Анни, яка була замужем за Андрієм Ліщинським зреклась своєї частки з Білилівських володінь на користь Кароля.

Князь Кароль Корецький був фундатором в Білилівці костьолу римського обряду. Помер він у 1623 році. По його смерті володіння волинські і українські перейшли у спадок до його єдиного сина князя Самуеля Кароля. Той син помер у 1651 році останній нащадок сестер князя Самуеля і Кароля, а дочок князя Іоахіма Корецького, Чарторийських, Сапігів, Радзівілів і Санечушків.

Князі Самуель і Кароль Корецькі мали великі борги. Білилівку і інші села ще за життя свого роздали під застави. Тому володарем Білилівки вже в 1644 році був якийсь Павло Янковський.

Але надійшли часи воєн козацьких і до Білилівки ні їхні володарі, а ні ті, хто тримав Білилівку як заставу, не зголошувались. Тільки коли вже все стихло, пройшли роки, до Білилівки повернулась дочка заставника Янковського Катерина Флоріанівна Потоцька з Народич. Від цьго часу і в наступні роки (завжди способом застави) перейшли ці маєтності до її дочки Марини Лясковської. Тим часом дідичі сперечалися між собою за спадщину по Корецьких оскільки заставники не сплачували грошей.

В 1701 році князь Єжі Лю- бомирський, один з претендентів на цю спадщину, разом з іншими панами, які мали спадкові права на Білилівку, саме в пасхальний день зі своєю власною збройною силою на чолі якої стояв війт з Межиріччя та при допомозі козаків Семена Палія, зайняв це містечко. Лясковська за наїзд подала протест до короля. Нарешті по довгих судових справах, тяжбі Білилівка і інші села, що належали Корецьким в 1751 були присуджені спадкоємцю Степану-Миколі Браницькому.

В 1725 роціз дочкою Миколи Браницького одружився Іван Любомирський і Білилівка вже в 1777 році належала дочці цього князя Марії Радзівіловій. Вона була бездітною і не за- лишила нащадків. Білилівка повернулась в осідлість її вуя Клемента Браницького, гетьмана військ коронних, який як бездітний переказав всі добра свої Іоахімові Потоцькому, підчашому, литовському регіментарові конфедерації з Бару, особистому ворогові Станіслава Августа. Потоцький Іоахім був жонатий з Терезою Сапіжанкою, Іоахім Потоцький залишив дві дочки, які вийшли заміж за каштелянів Львівських, також Потоцьких, Христина за Петра Францішка, старосту Щирецького, Іванна за Яна, старосту Канівського, Петро Францішек Потоцький, староста Щирецький посланник, посол Польщі в Стамбулі, замешкавши в Білилівці збудував тут палац і сад заклав, підніс містечко. Помер в Бердичеві, похований в Білилівці на парафіяльному цвинтарі. Після ньго Білилівка перейшла у власність його сина Яна, який був одружений з Маріанною Чорторийською, яка мала двох синів Йосипа і Германа.

Після 1831 року Білилівка була сконфіскована а з палацу Потоцьких, так іще недавно існуючого, тепер не залишилось і сліду. Є тут костьол парафіяльний, фундований в 1777 році при Марії з князів Любомирських княжни Радзівілової, а в 1813 році реставрований під титулом Яна Непомучена. За Петра Францішка Потоцького, старости Щирецького була (парафія католицька Бердичівського деканату налічується 1976. Має каплицю в Махаринцях волоських). Обіч костела тут стоїть старожитна башта кам'яна, через літа мала стати друга подібна башта в містечку, а третя на полі. З давньго замчиська князів Корецьких, в якому містився недавно палац і сад Потоцьких а тепер костьол і тільки що згадана башта, вціліли заледве сліди валу і перекопу, які замикають розвилку двох річок Ситної і Роставиці.

З південно-західної сторони містечка над річкою Роставицею заховалися теж сліди іншого замчиська, поблизу якого видно ще земляні окопи з обозу Семена Палія. Тут дві церкви- перша Георгієвська фундована за князя Іоахіма Корецького, разом з монастирем чернечим. Друга Троїцька церква. По козацьких війнах Білилівка підупала і з містечка перейшла на село. Однак, за старання дідичів почала підніматися. В 1719 році тут уже були ізраїльтяни, а біля 1766- як пише Дунчевський тут стали проводитись ярмарки по два рази на тиждень. В 1788 році княжна Марія Радзівілова постаралася про підтвердження цих ярмарків.

В 1637 року дня 26 листопада Микола Потоцький гетьман польний корони з військом прийшов до Білилівки ідучи на вгамування козаків, які бунтувались в глибокій Україні; Звідси він датував свій універсал до реестрованих козаків, щоб вони підтримували короля і не злучались із низовими козаками. За воєн Хмельницького Білилівка була зайнята козаками.

В 1651 році тут проходили війська вглиб України, і в краю, який лежав поза лінією на яку претендували козаки застали край інакший - повні копи всякого збіжжя в полі і достаток. В 1700 році тут впали козаки під проводом знаного ватажка Семена Палія і Черника: містечко і майдан зруйнували, а людей порозганяли.

Рачинський розказує, що в часи несподіваного приходу військ турецьких чи татарських, з боку Чорного моря дикі коні злякані набігали із степу до околиці міста Білилівка. Тут недалеко в селі Лопатині є стійло, яке зветься стійлом диких коней.