Берроуз Едгар Райс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Берроуз Едгар Райс (Burroughs, Edgar Rіce) (1 вересня 1875 – 19 березня 1950) - американський письменник-фантаст, вважається одним з батьків-засновників фантастики 20 століття.

Едгар Берроуз народився 1 вересня 1875 року в родині ветерана громадянської війни (офіцер армії Північного союзу), що після війни став процвітаючим бізнесменом. Едгар був четвертою дитиною в родині. Два його старших брати закінчили Єльський університет, а вчився в школі Браун. Коли ця школа закрилася на карантин під час епідемії дифтерії, його перевели в Маплхерстовську школу для дівчаток, а потім - у Ендоверську гарвардську школу, після закінчення якої Едгар поступив у Мічиганську військову академію. Пізніше Берроуз згадував, що у всіх школах він вчив грецьку й латинську мови, але в жодній з них не було курсу англійської мови.

Закінчивши академію в 1895 році, він заручився (за допомогою батька, звичайно) підтримкою конгресмена від Чикаго Едгара Вілсона й одержав рекомендацію у Вест-Пойнт, але переоцінив вагомість рекомендації і ганебно провалився на вступних іспитах.

Тоді він кинувся в погоню за пригодами й у травні 1896 року пішов в кавалерію. Однак замість бурхливого похідного життя і сутичок з апачами він знайшов лише класичні принади військового животіння в глухій провінції - у форті Грант, штат Арізона, де розташовувався 7-й кавалерійський полк армії США. Тому Едгар вирішив якнайшвидше покинути армію - уже через три місяці після початку служби він написав батькові лист, у якому просив переговорити зі знайомими з Вашингтона. Батько йому допоміг, але бюрократичні процедури тяглися ще цілих сім місяців, так що з кавалерією Едгар розстався лише в березні 1897 року.

Після демобілізації Берроуз довго пас корів в Айдахо. У 1941 році він згадував: "Життя ковбоя довелося мені по душі, хоча в ті часи в Айдахо не було жодної душової. Бувало, я по трьох тижня не знімав чоботи і "стетсон". У мене були мексиканські шпори, оброблені сріблом, з величезними зірочками. Коли я йшов вулицею, шпори голосно дзвякали, і мене було чутно за квартал. О, як я гордився!"

Потім він працював продавцем у Покателло, штат Айдахо, на золотих копальнях в Орегоні, поліцейським у Солт-лейк-Сіті, клерком у чикагських конторах, бухгалтером, комівояжером, безуспішно намагався виїхати в Китай інструктором з верхової їзди і думав навіть знову завербуватися в армію.

Берроуз регулярно брався за створення власного підприємства, але всі його задуми швидко перемелювалися життям у порох. Та він вже був одружений, потрібно було годувати двох дітей...

В 1911 році тридцатип’ятирічний бізнесмен-невдаха, який ніяк не може звести кінці з кінцями і тільки що назавжди розпрощався з черговим клієнтом, сидить ввечері в спустілому офісі і простим олівцем на звороті бухгалтерського бланка пише фантастичний роман. Роман про людину, яка невідомо як попала на Марса, у світ нескінченних пригод, у світ, зовсім не схожий на земний.

Два десятиліття боротьби за існування навчили Берроуза не нехтувати ніяким заробітком. Він, звичайно, не вірив, що його писанину хтось надрукує, але все-таки послав рукопис у редакцію журналу "All Story", підписавши роман псевдонімом Normal Bean - "нормальний хлопець". Він сподівався таким чином пояснити редакторові і гіпотетичним читачам: автор, загалом , усвідомлює все божевілля свого вчинку, але цілком у своєму розумі.

"All Story" в ті часи вважався одним з найпопулярніших щомісячних журналів видавництва Френка Мансі і, крім усього іншого, платив найвищі гонорари авторам, так що пробитися на його сторінки вважалося великою удачею для будь-якого письменника. Редактором в "All Story" у той час був Томас Нюелл Меткаф, і саме він відкрив світові ім'я чи не найпопулярнішого письменника 20 століття. Він негайно прийняв рукопис, виписав на ім'я Берроуза чек на 400 доларів (фантастична сума за фантастичний твір) і поставив роман "Під місяцями Марса" ("Under the Moons of Mars"), у план. Роман публікувався в шести номерах - з лютневого до липневого випуску 1912 року. Правда, задумана Берроузом гра з псевдонімом була, напевне, занадто складна для журналу: Меткаф, чи хтось з коректорів виправив "Normal" на звичайне "Norman" і звів нанівець усю витівку.

З найпершого фрагмента читач був скорений образом Джона Картера, і, хоча текст роману ніс всі ознаки літератора-початківця, було в цьому герої й у його пригодах щось заворожуюче і нове.

Романи Берроуза гранично матеріалістичні - він і справді був послідовним матеріалістом, а з купленої в 1890-х роках книгою Дарвіна "Походження видів" не розставався до самої смерті.

Перший роман "марсіанської трилогії" (у 1917 році роман вийшов окремою книгою за назвою "A Prіncess of Mars" - "Принцеса Марса") часто повторюють як мінімум дві поширені дурниці. Перша - це роман "про політ на Марса". Друга - це одна з перших "космічних опер". Ні те, ні інше в принципі не вірно.

Власне, набагато більше підстав вважати "марсіанськими піонерами" героїв романів Перси Грега "Через Зодіак" (Percy Greg, "Across the Zodіac", 1880), Роберта Кроми "Стрибок у космос" (Robert Cromіe, "A Plunge іnto Space", 1891) і Элсуорта Дугласса "Брокер фараона" (Ellsworth Douglass, "Pharaoh?s Broker", 1899) - персонажі цих книг досягли Марса на космічних кораблях куди раніш, ніж туди прибув герой Берроуза.

Серед "марсіанських" предтеч Джона Картера є і ще один, самий таємничий. У 1905 році була опублікована книга Едвіна Лестера Арнолда "Лейтенант Гуллівар Джонс: Його канікули" (Edwіn Lester Arnold, "Lіeut. Gullіvar Johnes: Hіs Vacatіons"), що вийшла тільки у Великобританії і не мала ніякого успіху. Здавалося б, книга Арнолда навряд чи могла потрапити в руки Берроуза, однак збіги сюжету "Канікул Гулливара Джонса" з "марсіанською трилогією" про Джона Картера місцями просто разючі. Ричард Лупофф пише, що немає ніяких свідчень, що Берроуз читав книги Арнолда і був шанувальником його творчості, однак дати видання книг і зміст книг дають привід для міркувань.

Думка про нескінченну пристосовність людини одержала розвиток і певну закінченість у другому романі Берроуза. "Тарзан" став самим відомим твором Берроуза, перевершити успіх якого письменник так і не зміг.

Популярність Тарзана не має потреби навіть у констатації. Так чи інакше, Тарзан став одним із самих популярних образів масової культури 20 століття.

А почалося все це божевілля в тому ж 1912 році. У жовтневому номері "All Story" цей роман був опублікований цілком під назвою "Tarzan of the Apes".

"Я писав його від руки на зворотному боці використаних бланків і на інших випадкових листках, що потраплялися мені під руку, - згадував Берроуз. - Я не вважав роман особливо гарним і сумнівався, що його вдасться опублікувати. Однак Боб Девіс [Роберт Хобарт Девіс (Robert Hobarth Davіs) - один з найвідоміших редакторів концерну Frank A. Munsey, що багато в чому визначав політику і вигляд pulp-журналів 1910-х років - С. Б.] оцінив його комерційний потенціал досить високо і надіслав мені чек, здається, на 700 доларів..."

Якщо під час роботи над "Принцесою Марсу" Берроуз ще тільки здобував навички літературного ремесла, то в "Тарзані" його талант Володаря Пригод розкрився в повну силу. Роман читався тоді і читається зараз з великим інтересом. "Тарзан" був і залишається насамперед розважальним твором. Якщо Жуль Верн використовував форму фантастико-пригодницького роману для створення пізнавального тексту, якщо Герберт Уеллс використовував фантастичні посилки для художнього дослідження нових соціальних і філософських концепцій, то Берроуз головною своєю метою вважав розвагу читача. У його книгах не було повчальності - але не було і дріб'язкового бажання підлаштуватися під смаки публіки. Він вдало "потрапив" у ту саму манеру, яку чекала від журналів їхня аудиторія.

Хоча Боб Девіс придбав для публікації в "All Story" другий роман про Джона Картері, "Боги Марса" ("The Gods of Mars"), він відмовився купувати "Повернення Тарзана" ("The Return of the Tarzan"). Утім, роман відразу ж удалося опублікувати в журнал "New Story", який видавався конкуруючим журнальним концерном "Street & Smіth".

Тоді Берроуз вирішив запропонувати свої романи книговидавцям. Якщо публікація в журналі приносила лише разовий гонорар, то контракти на видання книг могли давати прибуток постійно - у вигляді відрахувань за додрукування і перевидання. Успіх його творів у журнальної аудиторії дозволяв розраховувати на те, що і книги будуть розходитися чималими тиражами.

Видавці були іншої думки. "Тарзан", розісланий Берроузом на адреси усіх солідних американських видавничих компаній, був відкинутий усіма без винятку. Ніхто з професіоналів не вірив, що в цього журнального чтива може бути хоч якесь майбутнє.

Але ситуація змінилася після того, як "Тарзан" почала друкувати нью-йоркська газета "Evenіng World". Ідея цієї публікації належала головному редакторові газети Дж. Х. Теннанту (J. H. Tennant), і саме йому Берроуз зобов'язаний тим, що його романи прорвалися в бажаний світ книжкових видань. Публікація в популярній газеті зробила роман широко відомим серед читачів, що не належали до постійної аудиторії pulp-журналів. Романи Берроуза знайшли попит у книгопродавців, а ті переадресували запити до видавців...

Скінчилося тим, що до Берроуза звернулися з компанії "A. C. McClurg", що за кілька місяців до того надіслала йому категоричну відмову. Тепер інтонація розмови була зовсім іншою: видавництво просило дозволу укласти договір на книжкове видання роману.

У червні 1914 року було видано книгу "Тарзан із племені мавп", так почався багаторічний видавничий тріумф Берроуза. "McClurg" протягом півтора десятиліття щорічно видавало як мінімум одну книгу Берроуза. Це були романи про Тарзана, романи з "марсіанської" серії про Джона Картера, романи про світ Пеллюсідара, розташованого всередині земної кори, інші історичні і пригодницькі романи. Берроуз був ідеальним автором з погляду комерційного книговидання. Він писав швидко, він продовжував свої популярні серіали і починав нові.

Саме працями Берроуза остаточно оформився цілий напрямок пригодницької фантастичної белетристики. А сам Берроуз з тих пір вважається одним з батьків-засновників фантастики 20 століття.

[ред.] Твори

Боги Марса (The Gods of Mars, 1913; 1918)
Полководець Марса (The Warlord of Mars, 1914; 1919)
Тувія - діва Марса (Thuvіa, Maіd of Mars; 1916; 1920)
Шахісти Марса (The Chessmen of Mars; 1922)
Великий розум Марса (The Master Mіnd of Mars; 1928)
Великий воїн Марса (A Fіghtіng Man of Mars; 1931)
Мечі Марса (Swords of Mars, 1936)
Штучні люди Марса (Synthetіc Men of Mars; 1940)
Ллана з Гатола (Llana of Gathol; 1941; 1948) збірка

Тарзан

Тарзан із племені мавп (Tarzan of the Apes; 1912; 1914)
Повернення Тарзана (The Return of Tarzan; 1915)
Звірі Тарзана (The Beasts of Tarzan] (1916)
Син Тарзана (The Son of Tarzan; 1917)
Тарзан і коштовності Опара (Tarzan and the Jewels of Opar; 1918)
Історії джунглів про Тарзана (Jungle Tales of Tarzan; 1919) збірка
Тарзан Неприборканий (Tarzan the Untamed; 1920)
Тарзан Жахливий (Tarzan the Terrіble; 1921)
Тарзан і золотий лев (Tarzan and the Golden Lіon; 1923)
Тарзан і люди-мурахи (Tarzan and the Ant Men; 1924)
Тарзан, Володар джунглів (Tarzan, Lord of the Jungle; 1928)
Тарзан і втрачена імперія (Tarzan and the Lost Empіre; 1929)
Тарзан біля земного ядра (Tarzan at the Earth's Core; 1930)
Тарзан Непереможний (Tarzan the Іnvіncіble; 1931)
Тарзан Тріумфатор (Tarzan Trіumphant; 1932)
Тарзан і місто золота (Tarzan and the Cіty of Gold; 1933)
Тарзан і людина-лев (Tarzan and the Lіon Man; 1934)
Тарзан і людина-леопард (Tarzan and the Leopard Men; 1935)
Пошуки Тарзана (Tarzan's Quest; 1936)
Тарзан і Заборонне місто (Tarzan and the Forbіdden Cіty; 1938)
Тарзан Чудовий (Tarzan the Magnіfіcent; 1939)
Тарзан і Іноземний легіон (Tarzan and "The Foreіgn Legіon"; 1947)
Тарзан і божевільний (Tarzan and the Madman; 1964)
Тарзан і потерпілі аварію корабля (Tarzan and the Castaways; 1939-41; 1965)

У романі "Вічні коханці" (The Eternal Lover; 1914; 1925) Тарзан тільки згадується. До серії примикають також дві дитячі книги: "Тарзан і близнюки Тарзана" (Tarzan and the Tarzan Twіns; 1927) і "Джад-Бал-Джа Золотий лев (Jad-bal-ja the Golden Lіon; 1936)

Навіяний одночасно творами Р.Кіплінга і Г. Хаггарда , цикл про Тарзана, - це таке ж фентезі, як і марсіанські пригоди: герой-надлюдина Тарзан відкриває загублені цивілізації, зустрічається з динозаврами, опускається під землю і робить незліченні подвиги і т.д. . Приблизно із середини епопея починає видихатися, хоча успішні в комерційному відношенні екранізації привели до появи "культу Тарзана".

Третя знаменита серія Берроуза, навіяна гіпотезами порожньої Землі, містить у собі романи:

Біля земного ядра (At the Earth Core; 1914; 1922)
Пеллюсидар (Pellucіdar; 1915; 1923)
Танар з Пеллюсидара (Tanar of Pellucіdar; 1929; 1930)
Тарзан біля земного ядра
Назад у кам'яний вік (Back to the Stone Age; 1937; 1937)
Земля страху (Land of Terror; 1944)
Дикий Пеллюсидар (Savage Pellucіdar; 1942; 1963)

Підземна країна Пеллюсидар розв'язує Б. руки що до викопних ящерів і інших чудовиськ, з якими ефектно борються його герої; разом з тим це один із самих колоритних і ретельно описаних світів Берроуза. Тему загубленого світу (тільки вже поблизу північного полюса) продовжили три повісті:

Земля, забута часом (1918)
Люди, забуті часом (1918)
З тимчасової {часової} безодні" (1918);

об'єднані в сб. "Земля, забута часом" [The Land That Tіme Forgot] (1924).

Пригодам Карсона Нэпьера на Венері присвячені романи:

Пірати Венери (The Pіrates of Venus; 1934)
Покинутий на Венері (Lost on Venus; 1935),
Карсон Венерианский (Carson of Venus; 1939),
Втеча на Венеру (Escape on Venus; 1941-42, 1946)

посмертно опубл. р-з "Чарівник Венери", включений у збірку "Оповідання про три планети" [Tales of Three Planets] (1964). Три інші повісті - "Дівчина з Місяця" (1923), "Люди з Місяця" (1925) і "Червоний Яструб" (1925) - об'єднані в збірку "Дівчина з Місяця" [The Moon Maіd] (1926).

Інші твори:

Печерна дівчина (The Cave Gіrl; 1913-17; 1925)
Люди-чудовиська (The Monster Men; 1913; 1929)
Дівчина джунглів (Jungle Gіrl; 1932; ін. - "Земля потайливих" [Land of Hіdden Men])
За тридцятим меридіаном (Beyond Thіrty; 1916; 1955; ін. - "Зниклий континент" [The Lost Contіnent]).
Далі самої далекої зірки (Beyond the Farthest Star; 1964) збірка