Байка
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Байка - один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту. Має здавна сформовану (ще від прозових “притч” легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н.е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.
Відомими авторами байок є Езоп, Барбіус, Федр, Авіан, Ла Фонтен, І. А. Крилов.
Байковий жанр має давню й багату традицію у світовій і, зокрема, українській літературі. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх “казаннях” Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. Нову літературну байку в Україні започаткував Г. Сковорода “Баснями харьковскіми” (1753–85). У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський й, особливо, Є. Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.
[ред.] Джерела
- Деркач Б.А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. — К., 1977.
