Наполеон I Бонапарт
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Наполеон І Бонапарт (Napoléon Bonaparte) (15 серпня 1769 р. - 5 травня 1821 р.) - французький імператор у 1804-1814 і 1814-1815 рр.
Генерал революційної армії з 1796 р., у 1799 р. повалив владу Директорії і став диктатором (потім - імператором). З 1803 р. завоював майже всю Європу, створивши на її території маріонеткові королівства для своїх братів. Зазнавши поразки у Росії (1812), був змушений зректися престолу; був засланий на острів Ельба. У березні 1815р. знову захопив владу, але був розбитий англійськими військами біля Ватерлоо і засланий на острів Св. Єлени. Встановлені ним закони дотепер діють у Франції.
Зміст |
[ред.] Родичі, жінки, подруги, діти
Батьки:
Шлюби
- (з 9 березня 1796 р., Париж; розлучення 16 грудня 1809 р.) Жозефіна Таше де Ла Пажері (1763-1814), імператриця французів
- (з 1 квітня 1810 р.) Марія-Луїза Габсбург-Лотарингська (1791-1847), ерцгерцогиня Австрійська, імператриця французів
Діти
Позашлюбні зв'язки та діти від них
- Елеонора Деніелла де Ла Плен”є (+1868)
- Марія Лончинська, графиня Валевска (1786-1817)
- Альбіна де Васаль (1779-1848)
[ред.] Молодість Наполеона
Походив з небагатої корсиканської дворянської родини Шарля і Летиції Буонапарте (всього в сім'ї було 5 синів і 3 дочок). Вчився в військовій школі в Брієні і в Паризькій військовій школі (1779—85). В 1785 Бонапарт завершив Паризьку військову школу і вступив на армійську службу в в чині поруччика. За 10 років Н пройшов всю службову ієрархію армії тодішньої Франції. До моменту своєї появи під Тулоном (вересень 1793) він служив в чині капітана регулярної артилерії. Вже в Тулоні в жовтні 1793 Н отримав посаду батальйонного командира (що відповідало чину майора). Призначений начальником артилерії в армію, яка облягала, зайнятий англійцями Тулон, Б провів блискучу військову операцію. Тулон було взято, а він сам отримав в 24 роки звання бригадного генерала.
Публіцистичні твори Наполеона періду революції («Діалог про любов», «Dialogue sur l’amour», 1791, «Вечеря в Бокері», «Le Souper de Beaucaire», 1793) вказують на те, що він поділяв тоді якобінські настрої. В 1792 вступив у Якобінський клуб.
Після термідоріанського перевороту Бонапарт через свої зв’язки з Огюстеном Робесп’єром з початку був заарештований (10 серпня 1794 р., на два тижні). Після звільнення через конфлікт з командуванням він виходить у відставку, а через рік, в серпні 1795, отримує посаду в топографічному відділі Комітету громадського порятунку. В критичний для термідоріанців момент він був призначений Баррасом своїм помічником і відзначився при придушенні роялістського заколоту в Парижі (13 вандем’єра 1795). Н. Отримав звання дивізійного генерала і призначений командуючим командуючим військ тилу. 23 лютого 1796 р.) Н. отримав посаду командуючого Італійською армією. 9 березня 1796 р., Н одружився на вдові страченого при якобінському терорі генерала, графа Богарне, Жозефіні, колишній коханці одного з тодішніх правителів Франції — П. Барраса.
[ред.] Італійська кампанія
В 1796-97 командував французькою армією, що розгромила сардінські та австрійські війська в Італії.
[ред.] Єгипетська кампанія
В 1798-1801 за ініціативою і під безпосереднім керівництвом Наполеона (1798-99) була зроблена невдала спроба завоювання французькими військами Єгипту. 21 липня 1798 р. розбив армію мамлюків в битві біля Пірамід
[ред.] Захоплення влади і проголошення Консулату
Після повернення з Єгипту до Франції (серпень 1799), Наполеон при підтримці промислової буржуазії здійснив 10-11.11.1799 (18 брюмера VIII року) державний переворот, який встановив режим консульства.
[ред.] Проголошення імперії
З 18.5.1804 - імператор Франції.
У внутрішній політиці проводив заходи спрямовані на зміцненя французької держави. Ліквідувавши самоуправління, запровадив систему префектів, мерів та їх підлеглих, які призначалися зверху. В економічній політиці сприяв розвиткові промисловості та торгівлі. За особистою участю Наполеона були розроблені цивільний (1804), торговельний (1807) і кримінальний (1810) кодекси.
[ред.] Економічна політика
Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. В першу чергу, цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Англія одну за іншою збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави - у першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення воєнних дій на континенті. Намагаючись економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806). Відтепер Франція і всі її союзники припиняли торговельні зносини з Англією. Європа була основним ринком збуту англійських товарів, а також колоніальних, ввезених в основному Англією, найбільшою морською державою. Континентальна блокада завдала шкоди англійській економіці. Через рік Англія переживала кризу у виробництві вовни, текстильної промисловості; відбулося падіння фунта стерлінгів. Однак блокада вдарила і по континенту . Французька промисловість не в змозі була замінити на європейському ринку англійську. Порушення торговельних зв'язків з англійськими колоніями привело в занепад і французькі портові міста: Ла-Рошель, Марсель і ін. Населення страждало від недоліку звичних колоніальних товарів: кава, цукру.
[ред.] Війни з коаліціями
В зовнішній політиці Наполеон прагнув забезпечити воєнно-політичну і економічну гегемонію Франції в Європі, здобути перемогу в боротьбі з Великобританією за світове торгівельне і колоніальне панування. В ході воєн з антифранцузькими коаліціями держав (в різні періоди в коаліціях брали участь Австрія, Великобританія, Прусія, Росія, Швеція) французька армія під командуванням Н. здобула перемоги під Маренго ( 1800), Аустерліцом (1805), Йеною (1806), Ваграмом (1809), внаслідок яких територія наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну Європу.
Наполеон планував безпосередню висадку на британські острови, але на морі Англія була сильніша при Трафальгарі французький флот був знищений англійським, котрим командував адмірал Нельсон (1805). Однак місяць по тому під Аустерліцем (нині Славков, Чехія) Наполеон завдав нищівного удару об'єднаним австрійським і російським військам.
Злякавшись зростання впливу Франції, проти неї виступила Пруссія, але була швидко переможена (Йена, 1806), французькі війська ввійшли в Берлін. Російські війська завдали великих втрат французькій армії в битві під Эйлау (1807), але потерпіли поразку при Фридланді (1807).
У результаті війни до складу Франції ввійшли території Бельгії, Голландії, північній Німеччині, частині Італії. На іншій частині Італії, у центрі Європи, в Іспанії (1809) були створені залежні від Наполеона королівства, де правили члени його родини . Територіально надзвичайно урізані Пруссія і Австрія були змушені укласти з Францією союз . Це зробила також і Росія (Тильзитський мир , 1807).
[ред.] Російська кампанія
В червні 1812 Наполеон розпочав похід у Росію, який завершився невдачею і майже повною загибеллю його армії. Західна Волинь (Ковельський, Володимирський, Луцький і частина Дубенського повітів) була єдиним регіоном України, що їх зайняла наполеонівська армія. На Волині союзники Н. І Б. (поляки, саксонці й австрійці) розгромили 3-ю російську армію під командуванням ген. А.Тормасова.
[ред.] Наполеон і Україна
У воєнно-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна.Наполеона звернув увагу на українську проблему, слідуючи традиційній французькій політиці щодо України (підтримка планів П. і Г. Орликів, таємні контакти з К. Розумовським, виступи в 1795 у Конвенті на захист прав козацької нації). Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811-12 передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Великого Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Пд. Україні планувалося створити дві держави, т.зв. наполеоніди під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д'Отерівом і Г. М. де Монгейяром). Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга "наполеоніда" - на Пд. Україні в межах Катеринославщини, Донечини, Херсонщини, Таврії і Криму, Українське дворянство було незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона у Росії. Частина українських дворянських кіл, яка притримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярній російській армії (всього було сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. 25 тис.чол.). Крім того, у складі російської армії воювало бл. 75 тис. українців як ополченці. У Бородінській битві 1812 брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки. Оскільки воєнні формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за кордони України.
[ред.] Кінець імперії
Підчас воєнної кампанії 1813-14 армія Наполеона нанесла ряд поразок військам шостої антинаполеонівської коаліції (Австрія, Англія, Прусія, Росія, Швеція), однак у вирішальній Ляйпцігській битві 1813 наполеонівські війська були розбиті. Після вступу союзницьких військ у квітні 1814 у Париж Наполеон 6.4. зрікся престолу. Переможці зберегли йому титул імператора і передали в управління о. Ельбу. У групі охорони Наполеон на о. Св. Єлени Росію представляв генерал де Бальмен, дядько приятеля Т. Шевченка - Я. де Бальмена.
[ред.] Сто днів
В 1815 зробив спробу повернути владу Сто днів, але, зазнавши поразки в битві під Ватерлоо (18.6.1915), Наполеон вдруге зрікся престолу (22.6.1815). Був засланий на о. Св. Єлени, де і помер. У 1840 прах Наполеон перевезено до Парижа, в Домі Інвалідів.
