Ртуть

**Періодична система елементів**
H																	He
Li	Be											B	C	N	O	F	Ne
Na	Mg											Al	Si	P	S	Cl	Ar
K	Ca	Sc	Ti	V	Cr	Mn	Fe	Co	Ni	Cu	Zn	Ga	Ge	As	Se	Br	Kr
Rb	Sr	Y	Zr	Nb	Mo	Tc	Ru	Rh	Pd	Ag	Cd	In	Sn	Sb	Te	I	Xe
Cs	Ba	*	Hf	Ta	W	Re	Os	Ir	Pt	Au	Hg	Tl	Pb	Bi	Po	At	Rn
Fr	Ra	**	Rf	Db	Sg	Bh	Hs	Mt	Ds	Rg	Uub	Uut	Uuq	Uup	Uuh	Uus	Uuo

	*	La	Ce	Pr	Nd	Pm	Sm	Eu	Gd	Tb	Dy	Ho	Er	Tm	Yb	Lu
	**	Ac	Th	Pa	U	Np	Pu	Am	Cm	Bk	Cf	Es	Fm	Md	No	Lr

Зміст

1 Історія
2 Походження назви
3 Отримання
4 Застосування
5 Біологічна роль
6 Дивись також
- 6.1 Література

[ред.] Історія

[ред.] Походження назви

[ред.] Отримання

[ред.] Застосування

[ред.] Біологічна роль

[ред.] Дивись також

Ртуть (Hg), хім. елемент II групи періодичної системи Д. Менделєєва, важкий метал, у кімнатній температурі — рідина. Р. використовують у техніці (ртутні помпи, термометри, барометри), в електро- і радіотехніці, у виробництві вибухових речовин, у медицині. У природі Р. зустрічається у самородному стані й у ртутних рудах, основою яких є цинобра (сульфід P.); вони виступають найчастіше з домішками стибніту, а також піриту, марказиту, рутилу та арсенопіриту.

На Україні найважливішим і найдавнішим є Микитівське родовище P., відкрите у 1879 і експлуатоване з 1885. Цинобра виступає тут у жильній, пластовій та прожилково-вкраплюваній формі, вміст Р. у руді в сер. 0,4%. Поклади Р. виступають у банях морфотектоніки району, що належить до гол. Донецької антисинкліналі, найпродуктивнішими є бані Чагарник і Софіївська. На базі микитівської руди працює ртутний комбінат, модернізований у 1960-их pp.

Продукція Р. до 1914 становила 300 до 400 т річно (велику її частину експортовано); по війні й революції вона повільно відновлялася (127 т у 1926), у 1935-40 її доведено річно до бл. 300 т (гіпотетичний попит в СРСР на Р. — 285 т). По другій світовій війні Микитівське родовище розбудоване. Виявлені у ньому запаси (до глибини 300 м) оцінювалися у 1927 на 6 000 т. після введення глибокого буріння у 1960-их pp. вони дещо збільшилися. Продукція Р. в УРСР (чи СРСР) тепер не подається.

У 1960-их pp. на Україні розпочато розробку родовищ Р. на Закарпатті (у межах Вулканічних Карпат), які виступають у олив'яно-цинкових рудовиявленнях, що належать до типу суміші метацинабаритів, карбонатів, гірського кристалу та цинобри. Розшуки Р. відновлено також в Криму; перспективними можуть виявитися конґльомерати ртутної мінералізації в сточищі Малого Салгиру та б. сіл Перевального і Веселого.

Ртуть - метал сріблясто-білого кольору, у звичайних умовах легко рухома рідина, що при ударі поділяється на дрібні кульки, у 13,5 разів важча за воду. Температура плавлення - +38,9°С. З підвищенням температури випаровування ртуті збільшується. Пари ртуті та її сполуки дуже отруйні. З попаданням до організму людини через органи дихання, ртуть акумулюється та залишається там на все життя. Встановлено максимально припустиму концентрацію парів ртуті: для житлових, дошкільних, учбових і робочих приміщень - 0,0003 мг/м3; для виробничих приміщень - 0,0017 мг/м3. Концентрація парів ртуті в повітрі понад 0,2 мг/м3 викликає гостре отруєння організму людини. Симптоми гострого отруєння проявляються через 8-24 години: починається загальна слабкість, головна біль та підвищується температура; згодом - болі в животі, розлад шлунку, хворіють ясна. Хронічне отруєння є наслідком вдихання малих концентрацій парів ртуті протягом тривалого часу. Ознаками такого отруєння є: зниження працездатності, швидка стомлюваність, послаблення пам'яті і головна біль; в окремих випадках можливі катаральні прояви з боку верхніх дихальних шляхів, кровотечі ясен, легке тремтіння рук та розлад шлунку. Тривалий час ніяких ознак може й не бути, але потім поступово підвищується стомлюваність, слабкість, сонливість; з'являються - головна біль, апатія й емоційна нестійкість; порушується мовлення, тремтять руки, повіки, а у важких випадках - ноги і все тіло. Ртуть уражає нервову систему, а довгий вплив її викликає навіть божевілля.