Мідь
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зміст |
[ред.] Історія
Відома з глибокої давнини, з античних часів служив для чеканення монет і медалей. Червоний ковкий метал, має відмінні механічні характеристики: велику в’язкість й тягучість, стійкий проти корозії, піддається формуванню без нагрівання. У природі зустрічається головним чином у сполуках із сіркою (мідний колчедан CuFe2S, мідний блиск CuS та ін.), рідше у самородковому вигляді. Дає два типи окисів: закис Cu2O та окис CuO, відповідно, утворюютсья два типи солей. Розчиняється у концентованій сірчаній та азотній кислотах. Легко з’єднується при нагріванні з галогенами, сіркою, фосфором, миш’яком, кремнієм.
[ред.] Походження назви
Названа за островом Кіпр, де у давнину існував широкий промисел мідних предметів.
[ред.] Отримання
[ред.] Застосування
Використовується у чистому вигляді у електротехніці, вирізняється високою електро- і теплопровідністю. У сплавах з оловом і цинком – бронза і латунь, дюралюмін – також має широке застосування. У монетній справі з часів античності мідь використовувалась у складі сплавів (лігатур), які отримали особлиого поширення у новітню добу: мідь-цинк-олово, мідь-алюміній мідь-нікель, бронза, латунь, мельхіор (див. Нейзильбер) , гол. чином для в-ва меделей. Литі мідні зливки античної Греції та Риму представляють інтерес для нумізматики. Мідні монети, що чеканились як еквівалент срібним, мали особливо великі розміри та вагу, як, напр. шведські мідні дошки-плоти чи мідні гроші. З появою розмінної монети, мідні монети пристосувались до потреб грошового обігу.
