Хімія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Хімія - одна з наук про природу, вона вивчає хімічні перетворення речовин, тобто такі перетворення, при яких молекули одних речовин руйнуються, а на їх місці утворюються молекули інших речовин з новими властивостямию.

Завданням хімії є дослідження властивостей елементів і хімічних сполук, залежності властивостей речовин від їх складу й будови, вивчення умов перетворення одних речовин у інші, поширення хімічних речовин у природі і способи їх одержання, реакції хімічних сполук а також практичне використання цих реакцій.

[ред.] Розділи хімії

Загальна хімія
Аналітична хімія
Неорганічна хімія
Органічна хімія
Фізична хімія
Колоїдна хімія
Біологічна хімія - фундаментальна біомедична наука та навчальна дисципліна, що вивчає хімічний склад живих організмів та хімічні перетворення, яким підлягають молекули, що входять до їх складу.
- Біоорганічна хімія - наука, що вивчає хімічну структуру і властивості органічних сполук вуглецю, які входять до складу живих організмів і є основою будови і функції живих клітин. Розглядає закономірності будови і реакцій основних класів вуглецевих сполук у зв'язку з їх біологічними функціями та впливом на процеси , що відбуваються в біологічних системах.
- Фармацевтична хімія - наука, що вивчає способи добування, будову та фізико-хімічні властивості лікарських засобів; взаємозв'язок між їх хімічною будовою та дією на організм; методи контролю якості та зміни, які відбуваються при збереженні ліків та застосування їх в медицині.
- Клінічна біохімія - це клініко-діагностична наука, в задачі якої входять розробка і використання стандартних методів діагностики, контролю над перебігом захворювання з позиції біохімії.
- Токсикологічна хімія - наука, що вивчає методи виділення токсикологічних речовин з різноманітних об'єктів, а також методи виявлення та кількісного визначення цих речовин.
Радіохімія
Геохімія

[ред.] Історія хімії

[ред.] Хімія в Україні

Практичне застосування хімічних знань відоме в Україні здавна, воно було пов'язане з виготовленням і використанням металів, їхніх сплавів, емалю, пороху тощо (підприємства для виготовлення пороху існували з 16 ст.). Значну роль у розвитку хімічних наук за нових часів в Україні мали наукові товариства природознавців, які існували в Харкові, Києві та Одесі. Математично-Природописно-Лікарська Секція НТШ у Львові з 1897 видавала збірки, в яких були статті з хімії та української хімічної термінології.

Перші наукові дослідження з хімії провадилися на початку 19 столітті в Харківському Університеті (В. Каразин, Ф. Гізе). Там таки у 1864 — 87 М. Бекетов вивчав термохімію та теорію розчинів, а пізніше його учні та співробітники досліджували кінетику реакцій, адсорбцію, топохімічний та молекулярний поліморфізм. Важливі також праці М. Ізмайлова з теорії кислот/основ і електролітів. Визначними вченими у Харківському Університеті були О. Данилевський (фізіологічна хімія) та В. Палладін (біохімія), а досліди з органічної хімії провадили О. Ельтеков і К. Красуський. Перший підручник фізіологічної хімії О. Ходнєва з Харківського Університету вийшов 1847. У Київському Університеті важливі досліди над дисоціяцією молекул провадив у 1879 — 84 pp. М. Каяндер, також Я. Михайленко (термодинаміка розчинів) та О. Сперанський (теорія розчинів, 1905 — 19). Праці з кольоїдної хімії провадив І. Борщов від 1869. Широко розвинув цю галузь хімії А. Думанський, який 1912 почав викладати в Київському Університеті кольоїдну хімію та видав тоді монументальну монографію про кольоїдні розчини. В ділянці органічної хімії в Київському Університеті працювали П. Алексеєв і М. Бунґе та світової слави С. Реформатський, який відкрив реакцію творення В-оксикислот при допомозі цинк-органічних сполук. У 1867 — 89 pp. В. Кістяковський працював у ділянці біохімії над обміном вуглеводів, зокрема глікогену.

У 1950 — 60-их pp. 19 в. у Львівському Університеті досліди з органічної та аналітичної хімії провадив Л. Пебаль. У 1872 — 1910 В. Радзішевський досліджував різні питання загальної та фармацевтичної хімії; важливі також праці з фіз. хімії С. Толлочка в 1905 — 35 pp., а з органічної хімії — В. Кемули і Е. Ліннемана. В Одеському Університеті в кін. 19 — на поч 20 в. праці з органічної хімії провадили М. Мелікішвілі, пізніше М. Зелінський, з кольоїдної хімії Ф. Шведов, з фіз. хімії — О. Саханов (електрохімія неводних розчинів), А. Рабинович (аномалія провідности), О. Фрумкін (електрокапілярні явища) і Л. Писаржевський (перекиси та надкислоти). Цей останній, працюючи в 1913 — 34 pp. у Дніпропетровському, заснував там Ін-т Фіз. X. і створив основи електронної хімії і каталізу. Визначним укр. біохіміком у Віденському Ун-ті в кін. 19 в. був І. Горбачевський, який 1882 синтезував сечову кислоту з сечовини та ґліцини.

По революції рівень і розвиток хім. наук був не однаковий. Більшість наук. праць велася далі в ун-тах та політехн. ін-тах, хоч пізніше ролю основних дослідів з X. перебрали новозасновані інти АН УРСР, які нині й репрезентують найвищий рівень хім. науки на Україні. Вони диспонують більшими засобами для наук. праці і співпрацюють з унтами, політехн. ін-тами та ін. дослідними осередками, подекуди координуючи їх працю у визначених завданнях.

Ін-ти X. АН УРСР репрезентують галузі X., на які ця наука є тепер поділена, хоч не всі галузі X. мають свої інти. Напр., аналітична X. вивчається в Ін-ті Фіз. X. та в Ін-ті Неорганічної X.; кафедри аналітичної X. існують в усіх ун-тах, чотирьох політехн. ін-тах та деяких технологічних ін-тах.

Відділ X. та хім. технології АН УРСР складається з наступних н.-д. установ: Ін-т Заг. та Неорганічної X., Ін-т X. високомолекулярних сполук з Сектором нафтохімії, Ін-т Фіз. X. ім. Л. Писаржевського з Відділом фізико-органічної X. у Донецькому, Ін-т Кольоїдної X. й X. води, Ін-т Органічної X., Ін-т газу та лабораторії Ін-ту Заг. й Неорганічної X. в Одесі. Ін-т Фіз. X. ім. Л. Писаржевського заснований 1927 в Дніпропетровському, від 1944 — у Києві. Він складається (1967) з відділів: гетерогенна каталіза (В. Ройтер, І. Корнійчук); каталітичне гідрування, каталізатори різних пром. процесів, електронна теорія каталізи (М. Русов, В. Власенко); окислювальна каталіза — каталізатори і механізм окислення олефінів, теорія хроматографічної аналізи газів (М. Рубаник); рідкофазна каталіза (Я. Гороховатський); синтеза сорбентів, на базі силікатній, алюмінатній тощо (І. Неймарк); адсорбція і йонний обмін, дослідження кольоїдів (Д. Стражеско); хім. будова та реактивність (О. Бродський, І. Грагеров, В. Геллер); фотохімія (Б. Даїн); радіяційна X. (А. Кабакчі)-. В Ін-ті Фізі. X. працювали визначні вчені в галузі спектроскопії (І. Обреїмов, А, Приходько, М. Вукс), фізико-хімії твердого та рідкого тіла (С. Уразовський, О. Голик), електрохімії (А. Машовець, О. Афанасьєв), теорії електролітів (В. Фінкельштейн), фізико-хімії силікатів (П. Будников). Від 1966 до Ін-ту належить Донецький відділ фізико-органічної X., де вивчаються механізм та кінетика органічних реакцій (Л. Литвиненко, Р. Кучер, С. Баранов). Ін-т заг. та неорганічної X. створено 1921 у Києві. Дир. ін-ту були — В. Плотников, В. Яворський, А. Кіпріянов, А. Думанський, 1960 — Ю. Делімарський. 1965 Ін-т складався з 6 секторів, які об'єднували 25 відділів: X. комплексних сполук (2 відділи, дослідники: Я. Фіялков, А. Бабко, К. Яцимирський); електрохімія (5 відділів, Ю. Делімарський, М. Граціянський, Б. Марков); кольоїдна X. (З відділи, — дослідники: А. Думанський, Ф. Овчаренко, О. Куриленко, Е. Натансон); фізико-Х. металюрґійних процесів (4 відділи, дослідники: І. Шека, М. Фортунатов, В. Сажин, Я. Горощенко); X. та технологія рідкісних металів (7 відділів, дослідники: М. Полуєктов, В. Назаренко); X. і технологія води (4 відділи у Вишгороді, один з дослідників Л. Кульський). Ін-т органічної X. створений 1939 на базі Ін-ту Хім. Технології АН УРСР, нині в Києві. Дир. ін-ту були — В. Яворський, А. Кіпріянов, від 1960 — О. Кірсанов. Основними відділами ін-ту є X. фосфороорганічних сполук (О. Кірсанов), елементоорганічних ізоціянатів (Г. Деркач), X. фосфороорганічних комплексоутворювачів (Н. Фещенко), фосфороорганічних присадок і негорючих рідин (Я. Іващенко), X. гербіцидів (В. Черкасов), X. півпродуктів (С. Солодушенков), проміжних продуктів і барвників, які містять флюор (Л. Ягупольський), кольору і будови органічних сполук (А. Кіпріянов), механізмів органічних реакцій (Є. Шилов), синтетичних фізіологічно активних речовин (П. Пелькіс), природних фізіологічно активних речовин (О. Свищук), фотосинтези (О. Ясников), моделювання технологічних процесів органічної синтези (Р. Мельников).

Ін-т X. високомолекулярних сполук існує від 1958 у Києві. Першим дир. був К. Корнєв, з 1965 — Ю. Ліпатов. Основні відділи ін-ту: синтези полімерів (К. Корнєв), фізико-хеїмії полімерів (Ю. Ліпатов), фізики полімерів (Ю. Єгоров), кінетики та механізму полімеризації (Т. Ліпатова), еластомерів (Т. Грищенко), тримірник полімерів (С. Омельченко), олігомерних сполук (Ю. Спірін), модифікації полімерів (О. Качан) та технології мономерів і полімерів (А. Шевляков). На поч. 60-их pp. основними напрямними роботи ін-ту були: синтеза термостійких полімерів; хім., фотохєм. і радіяційно-хім. модифікація, полімерів; синтеза селективних йонообмінників та розвиток технології синтези мономерів і полімерів. З 1965 ін-т досліджує з'ясування причин особливих фіз. та хім. властивостей поліуретанів та вивчає їх зв'язок з хім. будовою і структурними особливостями; досліджує синтези нових ди- і триізоціянатів та олігомерних сполук; вивчає механізм та кінетику міґраційної полімеризації та реакційної здатности співучасних сполук; виявляє основні закономірності перетворення поліуретанів на цінні полімерні матеріяли: еластомери, синтетичні волокна тощо. Сектор нафто-хімії (В. Гутиря) працює над хімією вуглеводнів та їх хім. перетворень. Ін-т Біохімії існує від 1932 у Києві. Він був організований 1925 на базі кафедри біохімії при Харківському Мед. Ін-ті, якою керував О. Палладін. Спершу в ін-ті було 4 відділи: біохімії м'язевої і нервової діяльности, порівняльної біохімії, біохімії харчування і зоотехн. біохімії. Від 1945 в ін-ті працюють відділи: біохімії нервової системи .(О. Палладій), біохімії м'язів (Д. Фердман), структури та функції білка (В. Бєліцер), біосинтези та біологічних властивостей білків (М. Гулий) і біохімії вітамінів (Р. Чаговець), а 1983 створено ще 5 відділів: біохімії нуклеїнових кислот, біохімії ферментів, фотобіохімії (В. Вендт), біохімії росту (В. Короткоручко) і біохім. фармакології (С. Балуев). При Ін-ті діє Укр. Біохімічне Товариство, яке нараховує понад 800 чл. Ін-т Газу АН УРСР створено 1949 під керівництвом М. Доброхотова, пізніше його очолив В. Копитов. Основним завданням ін-ту є дослідження хім. переробки вуглеводних газів, використання горючих газів у промисловості, автоматизація хім. переробки та спалювання газів. Ін-т Колоїдної хімії та хімії води АН УРСР створено 1967 на базі сектора колоїдної хімії і Сектора хімії й технології води Ін-ту Заг. та Неорганічної Xімії АН УРСР під керівництвом Ф. Oвчаренка, пізніше О. Куриленка. Ін-т розробляє теоретичні та експериментальні дослідження в галузі колоїдної хімії, фізико-хімії природних сорбентів, колоїдних металів та хімії очистки води.

Деякі ділянки хімії вивчаються в нехім. ін-тах АН УРСР. Так, напр., досліди над синтезою та будовою боридів, карбідів, силіцидів, нітридів та сульфідів деяких рідкісних та рідкісноземельних елементів ведуться в Ін-ті Проблем Матеріялознавства АН УРСР. Фіз. властивості полімерів досліджуються в Ін-ті Механіки АН УРСР. Питання геохімії, основоположником якої був В. Вернадський, який з 1919 вивчав склад різних мінералів та закономірності їх поширення в земній корі, тепер досліджують в Ін-ті Геол. Наук АН УРСР, зокрема геохімію інертних газів, скандію та германію.

Журнали з різних ділянок хімії:

місячник «Украинский Химический Журнал» (1948 — ), від 1969 також українською мовою, раніше «Укр. Хімічний Журнал» (X. 1925 — 38);
двомісячник «Укр. Біохімічний Журнал» (1946 — ), раніше «Біохімічний Журнал» (1937 — 41), передтим «Укр. Біохім. Журнал» (1934 — 37) на базі «Наук. Записок Укр. Біохім. Ін-ту» (1926 — 33);
двомісячник «Теоретическая и Экспериментальная Химия» (з 1965);
двомісячник «Фармацевтичний Журнал» (1930 — 41, потім з 1959), його попередник «Фармацевтический Журнал» (1928 — 29);
матеріали з хімії друкувалися також у журналі «Вісті Укр. АН» (1928 — 34), згодом «Вісті Всеукр. АН» (1935 — 36), далі «Вісник АН УРСР» (з 1947)
У 1934 — 48 виходили «Записки Ін-ту Хімії АН УРСР»
1926 — 36 — «Наук.-Техн. Вісник» у Харкові
1936 — 47 — «Вісті Ін-ту Фіз. Хімії»

Праці з хімії друкувалися також, хоч не завжди систематично, в «Наук. Записках» та «Вісниках» ун-тів Київ., Харківського, Дніпропетровського та з 1948 Львівського, Чернівецького й Ужгородського, як також політехн. ін-тів Київ., Одеського, Харківського та Львівського.

Література: Турченко Я. Основные пути развития общей неорганической и физической химии на Украине. К. 1957; Розвиток науки в Українській РСР за 40 pp. K. 1957; Історія Київського Університету. В-во Київ. Ун-ту. К. 1959; Історія Академії Наук УРСР. К. 1967; Академія Наук УРСР. К. 1969.