Лютер Мартін
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лютер Мартін (* 10 листопада 1483, Айслебен - † 18 лютого 1546) - реформатор Церкви, основоположник протестантського руху.
Народився в Айслебені в багатодітній побожній родині шахтаря мідних копалень Мансфельду. З п'яти років малий Мартін вже був відданий на навчання у міську школу в Мансфельді. Очевидно він був дуже вразливою людиною, бо навіть у похилому віці згадував, як його били батьки і вчитель за найменшу провину. Чотирнадцятирічним батько його посилає на подальше навчання до Магдебургу, а потім до Айзенаху. У 1501 Лютер поступає до університету в Ерфурті. Одного разу, переживши велике потрясіння під час громовиці, він дає обітницю піти у ченці і проти волі батька переступає порог монастиря августинців, де він у 1507 дістає посвячення у священники. Взимку 1510-11 Лютер з іншим монахом-августинцем здійснює прощу до Риму, який вразив його фальшивою побожністю місцевого духовнства і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повертається додому і продовжує начання і 1512 захищає докторську дисертацію в університеті Віттенберга. Минає п'ять років і він, обурений поширенням продажу індульгенцій на відпущення гріхів, складає свої 95 знаменитих тез з метою їх теологічного обговорення. Перекладені з латини на німецьку і видрукувані великим тиражем тези несподівано знаходять великий розголос у суспільстві, його підтримують такі самі вільнодумці, як він, - рицарського стану Ульріх фон Гуттен, вчений європейського рівня, професор Віттенберзького університету Філіпп Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їх підтримка додає Лютеру впевенності і він відмовляється на вимогу вищого духовенства визнати свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння і тоді на вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекає на коронацію папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. В багатьох містах Європи, зокрема у Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати були кинуті у вогонь, що зробило велике враження на публіку. Тим не менше у Лютера лишається багато прихильників і у відповідь на той акт студентство Віттенберга спалює католицькі книжки і серед них Кодекс канонічного права. Присутній при цьому Лютер кидає у вогонь папську булу. Вісті про спалення Кодексу, неповага до якого каралася вічним прокляттям, блискавично поширюються по всій Німеччині і робить ще більше враження, ніж спалення праць Лютера. Папі не лишається нічого іншого, як відлучити єретика від Церкви і він робить це 3 січня 1521. Одночасно Карл V скликає у Вормсі райстаг і викликає туди Лютера. Від нього вимагаться зректися своїх поглядів, але Лютер в чемній формі відмовляється це зробити. Вже після його від'їдзу райхстаг оголошує його поза законом, але він на той час з допомогою курфюрста Фрідріха вже встиг надійно сховатися у замку Вартбург під виглядом “рицаря Йорга”. Тут, а пізніше у Віттенбергу він перекладає на німецьку мову Біблію і піклується організацію лютеранських громад, які виникають всюди в Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок в розвиток німецької мови - Біблія стала зрозуміла простим людям, хоча Лютер не користався певним німецьким діалектом і широко застосовував власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчує цю титанічну працю і жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія Лютера. За двадцять років було випущено більше як 400 її видань. За допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес реформація набирає силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою церквою, багато священників починають женяться, деякі цівільні особи беруть на себе сміливість виконувати ритуал причастя, а вірні - нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йщла як “зверху”, так і “знизу”. Поступово виникає загроза соціальних заворушень і Лютер виходить з підпілля у Віттенбергу, щоб пом'якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку, а здругого, не наражати на прихильних йому купфюрстів, допомога яких була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займає Гадріан VI, який розглядає процес реформації як кару Божу за гріхи і намагається прийти до примирення з Лютером. А в Німеччині стає все більш несполкійно. Спочатку повстання піднімає рицарство, а у 1525 починається Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер намагається переконати його у хибності насильницького шляху, але намарно. Мюнцер обвинувачоє його в тому, що він зрадив загальній справі, але він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об'єднаними зусилллями феодально-княжої аристократії повстання було стлумлене і Мюнцер потрапив в руки ворога, а через кілька днів був страчений після нелюдських катувань. Тим не менше, реформація продовжується мирним шляхом, однак у цій ситуації Лютер робить несподіваний крок - він жениться на черниці, яка два роки перед тим втікла з монастиря. Цим актом він хотів подати приклад духовенству, і, дійсно, багато ченців і священників його наслідувавли, але найближчі прибічники були дуже розчаровані тим, що їх лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу влаштуванню особистого життя. Цей крок Лютера разом з іншими обставинами спонукали деяких діячів Реформації, здебільшого з числа гуманістів, повернутися в лоно Католицької Церкви. Зокрема, цьому немало сприяло загострення стосунків між Лютером і визнаним лідером гуманістів Еразмом Роттердамським, який спочатку займав нейтральну позицію у відношенню до Реформації, однак відверто висловлювана до нього неповага в листах Лютера викликала адекватну реакцію. Розходження у поглядах мало місце і серед самих реформаторів, спроби найти спільну точку зору у теологічних і обрядових питаннях не мали успіху і кінець-кінцем розгалудження реформаторських церков стало неминучим. Решту свого життя Мартін Лютер провів у родинних турботах. Обтяжений фінансовими проблемами, він, тим не менше не вимагає гонорару за свої книги, задовільняючися скромною професорською платнею в Віттенберзькому універистеті. Час від часу він бере участь процесі ствердження протестантської Церкви, але цей процес вже йде незалежно від його волі. Він помирає в рідному Айслебені, куди виїхав залагодити суперечку про спадщину місцевого графа. Гінці рознесли цю вістку по всій Європі.
