Галілей Галілео
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ГАЛІЛЕЙ (Galilei) Галілео (15 лютого 1564 — 8 січня 1642). Видатний італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства, поет і літературний критик.
[ред.] Життєпис
Народився в Пізі. У 1581 поступив у Пізанський університет, де вивчав медицину. Але, захопившись геометрією і механікою, зокрема творами Архімеда і Евкліда, залишив університет з його схоластичними лекціями і повернувся до Флоренції, де чотири роки самостійно вивчав математику. З 1589 — професор Пізанського університету. У 1592 — 1610, після вимушеного від’їзду з Пізи, працював на кафедрі математики Падуанського університету, надалі — придворний філософ герцога Козимо II Медичі. Член Академії ідеї Лінчеї (1611).
[ред.] Праці
Основні твори: "Зоряний вісник" (12 березня 1610), "Про сонячні плями" (1613), "Лист до Кастеллі" (1613), "Діалог Галілео Галілея, академіка Лінчео, екстраординарного математика університету в Пізі, філософа і старшого математика Його Світлості Великого герцога Тосканського, де в зібраннях, що тривають чотири дні, наводяться міркування про дві найголовніші системи світу, Птолемеєву та Коперниканську, причому недетерміновано пропонуються доводи настільки ж для однієї з них, скільки і для другої" (1630), "Бесіди і математичні докази, що стосуються двох нових галузей науки" (1638) та ін.
Вплинув на розвиток наукової думки. Саме від нього бере початок фізика як наука. Галілею людство зобов’язане двома принципами механіки, що зіграли велику роль у розвитку не тільки механіки, але і усієї фізики. Сформулювавши принцип відносності руху для прямолінійного і рівномірного руху, закон вільного падіння тіл, механіку їхнього руху по похилій площині (1604 — 1609) і тіла, кинутого під кутом до горизонту, ідею про ізохронізм коливання маятника (1583), ідею інерції (1609), Галілей заклав основи класичної динаміки. Виходячи з галілеївського принципу відносності, І.Ньютон прийшов до поняття інерціальної системи відліку, а другий принцип, пов’язаний з вільним падінням тіл, привів його до поняття інертної і важкої маси. А.Ейнштейн поширив механічний принцип відносності Галілея на усі фізичні процеси, зокрема на світло, і вивів з нього наслідку про природу простору і часу (при цьому перетворення Галілея заміняються перетвореннями Лоренца). Об'єднання ж другого галілеївського принципу, що Ейнштейн тлумачив як принцип еквівалентності сил інерції силам тяжіння, із принципом відносності привело його до загальної теорії відносності.
Першим серйозним винаходом Г. були гідростатичні ваги для швидкого визначення складу металевих сплавів (1586); визначив питому вагу повітря. Винайшов термоскоп, що є прообразом термометра. Висунув ідею застосування маятника в годиннику. Проводив фізичні дослідження присвячені також гідростатиці, міцності матеріалів. Довідавшись про винайдену в Голландії підзорну трубу, Галілей у 1609 побудував свій перший телескоп з 3-и кратним збільшенням, а трохи пізніше — зі збільшенням у 32 рази, як він сам писав згодом, “побудував собі прилад у такому ступені чудесний, що з його допомогою предмети здавалися майже в тисячу разів більші і більш ніж у тридцять разів ближчі, ніж при спостереженні простим оком”. З їх допомогою зробив ряд важливих астрономічних відкриттів (гори і кратери на Місяці, розміри зірок і їх колосальна віддаленість, плями на Сонці, 4 супутника Юпітера, фази Венери, кільця Сатурна, Чумацький шлях як скупчення окремих зірок та ін.). Галілей налагоджує в себе виробництво телескопів. Змінюючи відстань між лінзами, у 1610–14 рр. створює також мікроскоп. Завдяки Галілею лінзи й оптичні прилади стали могутнім знаряддям наукових досліджень. Як відзначав С.І. Вавилов, “саме від Галілея оптика одержала найбільший стимул для подальшого теоретичного технічного розвитку”. Оптичні дослідження Галілея присвячені також вченню про колір, питанням природи світла, фізичній оптиці. Галілею належить ідея скінченності швидкості поширення світла і постановки (1607) експерименту по її визначенню. Створення телескопа й астрономічні відкриття принесли Галілею широку популярність. Ці відкриття безумовно підсилювали позиції геліоцентричної системи Коперника в боротьбі зі схоластичною арістотелівсько-птолемеєвським трактуванням Всесвіту. Після публікаціїї у 1632 році "Діалогу про дві найголовніші системи світу — птолемеєву та коперникову" інквізиція викликала його до суду (1633), обвинувативши в коперниканстві. Загрожуючи заборонити займатися науковою діяльністю, спалити неопубліковані праці і застосовуючи катування, інквізиція примусила Галілея відмовитися від теорії Коперника, а на “Діалог” наклала заборону. Після процесу Галілей був оголошений “в’язнем святої інквізиції” і змушений був жити спочатку в Римі, а потім в Арчертри біля Флоренції. Однак наукову діяльність Галілей не припинив, до своєї хвороби (у 1637 році Галілей остаточно втратив зір) він завершив працю “Бесіди і математичні докази, що стосуються двох нових галузей науки”, що підбивав підсумок його фізичних досліджень.
[ред.] Погляди
В основі світогляду Галілея лежить визнання ним об'єктивного існування світу, що нескінченний і вічний, при цьому Галілей припускав божественну першопричину. У природі, за Галілеєм, ніщо не знищується і не породжується, відбувається лише зміна взаємного розташування тіл або їхніх частин. Матерія складається з неподільних атомів, її рух — універсальне механічне пересування. Небесні світила подібні Землі і підкоряються єдиним законам механіки. Усі процеси в природі обумовлені суворою механічною причинністю. Звідси справжня мета науки — відшукати причини явищ. Вихідний пункт пізнання природи, за Галілеєм, — спостереження, а основа науки — досвід. Галілей стверджував, що задача вчених не добувати істину з зіставлення текстів визнаних авторитетів і шляхом абстрактних, відсторонених міркувань, а "...вивчати велику книгу природи, що і є справжнім предметом філософії". Розвиваючи в гносеології ідею безмежності "екстенсивного" пізнання природи, Галілей припускав і можливість досягнення абсолютної істини, тобто "інтенсивного" пізнання. У вивченні природи Галілей виділяв два основні методи пізнання: суть першого полягала в тому, що поняття досвіду, на відміну від своїх попередників, Галілей не зводив до простого спостереження, а віддавав перевагу планомірно поставленому експерименту, за допомогою якого дослідник немов ставить природі цікавлячі його запитання і шукає на них відповіді. Метод цей Галілей назвав резолютивним, котрий, по суті, є метод аналізу, розчленовування природи, тобто аналітичний. Іншим найважливішим методом пізнання Галілей визнавав композитивний, тобто синтетичний, котрий за допомогою ланцюга дедукції перевіряє істинність висунутих при аналізі гіпотетичних припущень. При цьому Галілей вважає, що хоча досвід і є вихідним пунктом пізнання, але сам по собі він не дає ще достовірного знання. Останнє досягається планомірним реальним або уявним експериментуванням, що спирається на суворий кількісно-математичний опис. У підсумку достовірне знання ми одержуємо при сполученні синтетичного й аналітичного, почуттєвого й абстрактного.
Твори Галілея по літературі поклали початок італійській науковій прозі. З художніх творів Галілея відомий начерк однієї комедії і сатиричний "Вірш у терцинах".
У 1971 році католицька церква скасувала рішення про осуд Галілея.
