Єзуїти
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Єзуї́ти (Товариство Ісуса) — члени найбільш впливового католицького чернечого ордену.
Заснований в 1534 іспанцем Ігнацієм Лойолою у Парижі і затверджений Папою Римським Павлом III під назвою "Згромадження Ісуса" 27.9.1540. Головною метою ордену стало проповідування ідей християнства, поширення впливу католицької церкви і зміцнення влади Папи Римського (за пропозицією Єзуїтів Ватіканський собор 1869-1870 прийняв догмат про непогрішність Папи). Організаційні принципи ордену будувались на основі суворої дисципліни, безумовного підпорядкування лише генералові ордену ("чорному папі"), або Папі Римському. Члени ордену мали право ходити у цивільному одязі, вiдмовлятися від клятв і здійснювати будь-які дії, що йшли на користь католицькій церкві. Деякі принципи діяльності Єзуїтів, якими вони користувалися для досягнення своєї мети, дали підставу приписати їм девіз "Мета виправдовує засоби". В 16-17 ст., намагаючись поширити свій вплив Єзуїти діяли 'в багатьох країнах світу, зокрема в Індії (з 1542), Японії (з 1549), Китаї (з 1563), на Філіпінах (з 1594) та ін. В серед. 16 ст. Єзуїти поширили свій вплив і на Україну. Спроби Єзуїтів активно впливати на політичне життя європейських країн привели до заборони їх діяльності у Португалії, Франції, Іспанії і формальної ліквідації ордену Папою Климентом XIV в 1773. В 1814 орден був відновлений Папою Пієм VII. З 16 ст. для проповідування ідей християнства і виховання своїх прихильників створювались єзуїтські школи, які відзначались високим рівнем викладання. В Україні такі школи були створені у Львові (1608), Луцьку (1609), Києві (1690) та ін. містах. В 1661 грамотою польського короля Яна II Казимира Львівська єзуїтська колегія була реформована в університет. На українських землях в складі Російської імперії Єзуїти були змушені припинити свою діяльність в 1820, а в Західній Україні в 1939. На поч. 90-тих років 20 ст. діяльність ордену в Україні була відновлена.
[ред.] Єзуїти у Києві
Єзуїтська резиденція з'явилася у Києві 1620 р. з ініціативи єпископа Богуслава Окші-Радошевського; 1623 р. переміщена до єпископського м-ка Фастова, де з 1625 р. почала діяти колегія середнього типу зі школами граматики, поетики і риторики. Після 1633 р. єзуїти знову повертаються до Києва, розмістившись в будинку, купленому для них Янушем Тишкевичем, тодішнім київським воєводою.
Незважаючи на те, що 1646 р. Кисіль Адам і Могила Петро, тодішній київський митрополит, порушували на сеймі клопотання про заборону відкриття у Києві єзуїтських учбових закладів, тут у вересні 1647 р. була відкрита колегія, аналогічна Фастівській. На подвір'ї єзуїтів 1646 р. відбувся знаменитий триденний публічний диспут католицьких теологів С. Смялковича і М. Ціхоцького з ректором Києво-Могилянської колегії І. Гізелем. Єзуїти покинули Київ на початку Визвольної війни 1648—1654 рр., дальша доля будівель, які належали їм, невідома.
