Єпископ
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Єпископ (грец. επίσκοπος — наглядач) — найвищий керівник церковного життя кожної єпархії у більшості хритиянських церквах. Назва «єпископ» походить з апостольських часів і означає «наглядач»: апостоли ставили єпископів, як своїх заступників, і тому їхня церковна влада вважається ні від кого незалежною, обмеженою тільки територією своєї єпархії, поза яку вона не може виходити, щоб не порушувати компетенцій інших єпископів. З часом деякі єпископи почали прибирати, в залежності від адміністративної ваги їх єпархій, титули митрополита, архиєпископа, патріарха, але всі єпископи, незалежно від різної ваги їх адміністративних функцій, вважаються рівними по благодаті. Вони рукопокладають священиків і дияконів, призначають настоятелів та інших духовників і зміщають їх. Їм належить право нагороджувати за пильну службу і судити підлегле їм духовенство за протиканонічні та неморальні вчинки, єпископам належиться виключне право освячувати миро й антимінси. Як зовнішню ознаку, єпископи, крім хреста, носять панагію на грудях, саккос, омофор і митру. Судити єпископа може тільки собор єпископів.
В Україні довгий час були тільки «правлячі» єпископи, чи архиєреї, що самі правили єпархією, але в XVII ст. на допомогу греко-католицьким правлячим епископам прийшли «вікарні» єпископи, чи вікарії. В Наддніпрянській Україні вікарії відомі з XVIII ст., а з кінцем XIX століття їх число сильно зростає: київська єпархія мала чотирьох вікаріїв, а херсонська трьох. З 1917 р. на Наддніпрянщині було 10 правлячих єпископів і 22 вікарних.
