Соняшник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Helianthus annuus

Со́няшник (Helianthus L.), рід рослин родини кошичкоцвітих; охоплює бл. 110 видів. На Україні поширений С. однорічний (Н. annuus L.), основна олійна культура України. Висота стебла здебільша 120-150 см, іноді 2-2,5 м, листки великі, овально-серцевидні; суцвіття — багатоквітковий кошик, коренева система сильйо розвинена. Вміст олії в насінні становить 47-52%, а в ядрі 65-67%. С. теплолюбна і посухостійка рослина (її коріння дістають вологу з нижчих шарів ґрунту); для вирощування С. найпридатніші супіщані та суглинкові чорноземи.

С. завезений 1619 еспанцями до Європи з Півн. Америки, де він був дикоростучою рослиною; на Украші появився у сер. 18 в. Спершу його розводили як декоративну рослину, згодом також заради зерна, яке використовували як ласощі. Тепер соняшникова олія на Україні с найкращим харч. продуктом як у непереробленому, так і переробленому (марґарина) виді. Її використовують для техн. потреб (при виготовленні мила, лаків, фарб, лінолеуму тощо). Макуха С. — поживний корм для худоби. Стебло використовують для виробництва паперу і поташу. Кормові сорти С. вирощують на зелений корм і силос. С — цінна культура у плодозміні. Медонос. Є й декоративні форми С.

На Украші буйний розвиток культури С. почався з поч. 20 в.; площа під С. у 9 укр. губерніях (у тис. га): 1881 — 9,9, 1911 — 33,5, 1913 — 76 (44% усіх олійних і 19% всіх техн.), гол. у півн.-сх. і центр, частині Степу. Значно більші були посіви С. на Кубані (1916 — 318) і Донщині, з яких Україна імпортувала соняшникову олію. Частка 9 укр. губ. у засівній площі С. Рос. Імперії — 7%. У 1920-их pp. площа С. в УРСР зросла порівняно з 1913 у п'ятнадцятеро (на це вплинуло гол. те, що С. став невіддмінною частиною плодозміни) — до 1,2 млн га або 56% площі під всіма техн. культурами, а питома вага в посівній площі С. у всьому СС СР збільшилася до 32%. Після колективізації площа під С. в УРСР зменшилася до 720 000 га; на всіх укр. землях вона становила бл. 1,5 млн га, більше ніж пол. засівів С. у всьому СРСР; через надмірне поширення С. його врожайність зменшилася з 7,5 центнерів до першої світової війни до 5,5 центнерів у 1930-их pp. Після 1945 площа С. деякий час не зазнавала змін (у тис. га: 1945 — 920, 1950 — 893, 1955 — 935), згодом знову збільшилася (1960 — 1505, 1965 — 1777, 1970 — 1 710, 1974 — 1 719), і тепер її можна вважати усталеною. Вона займає 42% площі під всіма техн. культурами (після цукрового буряка — 43%), 93% всієї площі, що її відводять під олійні культури, і 37% посівів С. у всьому СРСР та 19% світової. Площа під С. на всіх землях — разом з Кубанню (Краснодарський край; 370 000 га) і укр. Слобожанщиною в РСФСР займає бл. 2,5 млн. га — перше місце у світі. Валовий збір С. (1; в тис. т) та його урожайність у центнерах з 1 га (2) зазнавали в УРСР за останні роки таких змін: