Озеро
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
 |
Пропонується до змісту цієї статті приєднати зміст статті Загатне озеро (обговорення (при потребі)) |
Озеро — природна водойма повільного водообміну, розташована в заглибинах суходолу і не пов'язана протоками з морями та океанами.
В озерах Землі міститься вчетверо більше води, ніж у річках, проте їх життя менш тривале. Якщо озеро не поповнюється водами, воно висихає, міліє, або перетворюється на болото.
Загальна площа озер земної кулі складає біля 2,1 млн. км² (1.4% площі суші).
[ред.] Типи озер
Озера поділяють за способом їх утворення, способом живлення, за термічним режимом, вмістом солей (хімічному складу) та наявністю в них життя.
Лише в найсолоніших немає нічого живого. Більшість з них сформувалось внаслідок рухів земної кори чи вивержень вулканів. Деякі були залишені відступаючими льодовиками, а деякі утворились внаслідок відділення від моря. Багато озер також створені людьми та називаються водосховищами, оскільки містять резерв води для гідроелектростанцій та інших господарських потреб.
[ред.] За типом утворення
- Дамбові:
Озера утворені щляхом перегороження річної долини, яру, балки природною (обвал, льодовик, річкові наноси і т.д.) або штучною дамбою.
-
- річні:
- озеро, що утворилося в результаті ерозійної або акумулятивної діяльності річки – стариця;
- тимчасове водоймище в плесі пересихаючої річки.
- долинні,
- прибережні:
- річні:
водоймище з солоною або солонуватою водою, відокремлений від моря низькими наносними піщаними косами – лагуна, або що утворився в результаті занесення гирлової частини естуарію наносами – лиман.
-
- придельтові
- штучні озера.
- Улоговинні:
Утворені внаслідок відходу льодовиків. Потоки льодовиків, що тануть, залишають на своєму шляху пісок та гравій. Відклади просідають, формуючи западину, в якій поступово збирається вода.
розташовуються в районах розповсюдження морен, в областях стародавнього обмерзання і сучасних гірських льодовиків. Моренні озера можуть утворитися в результаті підпруження річок моренними відкладеннями.
-
- карові:
утворюються в горах на дні кару. Зазвичай круглої форми. Чітко вираженого притоку та стоку вод, як правило не існує.
-
- карстові:
виникають в результаті заповнення водою від’ємних форм карстового рельєфу (карстових ям, улоговин, печер і ін.). Звичайні в районах розповсюдження карсту.
-
- термока́рстові:
озера, що виникли при усадці ґрунту в областях розвитку багаторічної мерзлоти в наслідок таяння підземних пластів або лінз льоду. Найбільш поширені в Якутії.
-
- дефляційні,
- вулканічні
- тектонічні:
Сформовані внаслідок руху земної кори. До них належать:
-
-
- Каспійське море, Байкал в Євразії,
- Алберт, Едвард, Танганьїка, Ньяса в Африці
- Мертве море на території Ізраїлю.
-
- Змішаного походження.
[ред.] За способом живлення
По водному балансу озера діляться на:
- стічні (стічно-припливні), такі, що живляться притокою вод з водозбору і що віддають стік в річку,
- безстічні (випарно-припливні), такі, що втрачають воду шляхом випаровування.
[ред.] За термічним режимом
По термічному режиму виділяють:
- помірні — з чергуванням в році прямої термічної стратифікації, зворотної термічної стратифікації і гомотермії;
- тропічні — з переважанням прямої термічної стратифікації;
- полярні — з пануванням зворотної термічної стратифікації.
[ред.] За хімічним складом
По хімічному складу виділяють:
озеро, що має воду з кількістю розчинних мінеральних речовин менш 1 г/л. Більшість прісних озер стічні, в їх водному балансі переважає притока з водозборів і стік в річки.
Мінеральне озеро — озеро, вода якого містить велику кількість мінеральних солей (звичайно понад 1 промілле).
Мінеральні озера — характерний компонент аридних ландшафтів. Накопичення солей звичайно відбувається за рахунок внесення в безстічні улоговини розчинених мінеральних і біогенних елементів, солей і газів річками, підземними водами і атмосферними опадами і інтенсивного випаровування з водної поверхні озер.
Підрозділяються на:
-
- солонуваті озера:
озеро, вода якого має помітний смак солі (мінерралізація від 1 до 24,7 г/л, за іншою класифікацією від 1 до 35 промілле).
-
- солоні озера.(понад 35 промілле).
За хімічним складом виділяють три основні типи мінеральних озер:
-
- карбонатові (содові). З них добувають соду.
- сульфатні (гірко-солоні). Джерело гіркої солі (мірабіліту).
- хлоридні (солоні). Джерело куховарської солі.
[ред.] За наявністю життя
бідні фітопланктоном та поживними речовинами для нього. Характеризується великою прозорістю, кольором води від синього до зеленого, неоднорідністю розподілу температури по вертикалі, поступовим зниженням вмісту кисню до дна і рівномірним розподілом його на протязі року.
озера з великим вмістом в воді поживних речовин , зазвичай не глибокі (10—15 м), добре прогріваються. Колір води від зеленого до бурого, вміст кисню різко знижується до дна, взимку інколи буває замороженим. Дно торфянисте, або покрите органічним мулом. Влітку "квітіння" води за рахунок сильно розвинутого фітопланктону. Мають сприятливі умови для розвитку рослинності та тваринного світу.
зазвичай неглибока водойма , бідна на кисень та поживні речовини для організмів. Вода слабомінералізована, відрізняється повищеною кислотністю, малою прозорістю, жовтим або бурим кольором із-за великої кількості в ній гумінових речовин. Часто майже відсутній фітопланктон та донні тварини на покритому торфом мулистому дні. Дистрофні озера розповсюджені в сильно заболочених районах.
[ред.] Найбільші озера Землі
Великими озерами вважаються озера, що мають площу понад 10 000 км². Таких озер налічується 22.
Найбільше озеро це Каспійське море (438 тис. км².), за ним по величині слідують Верхнє озеро в Америці (80 тис. км².), Вікторія, Ньяса, Мічіган, Гурон і Арельське — кожне близько 60 тис. км²., Танганьїка, Байкал — по 35 тис. км²., Ладозьке (18 тис. км².).
Найглише, озеро Байкал (1620 м).
[ред.] Вивчення озер
Вивченням озер займається лімнологія.
[ред.] Озеро як символ
 |
Цю секцію необхідно дописати чи вдосконалити. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
[ред.] Дивись також
[ред.] Література
- "Географічний енциклопедичний словник", Москва, видавництво "Совєтская енциклопедія", 1988, ст.207.
