Торф
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Торф (від німецького слова Torf) - порода життєвого походження, утворена протягом тисяч років з недорозкладених рослинних залишків (трав, мохів та деревини), які внаслідок високої вологості та поганого доступу повітря мінералізувалися лише почасти.
Торф містить 50-60% вуглецю. Його найвища теплота згоряння складає 24 МДж/кг. Вік сучасних торф’яників вимірюється 5–10 тисячами років. Усі торф’яники зазвичай дуже заводнені й заболочені. Торф іноді вкрито невеликим шаром ґрунту.
Більшість торф’яних покладів (близько 80%) розташована в верхніх широтах; близько 60% усіх заболочених територій у світі мають запаси торфу. Найбільші торф’яні суцілі зосереджені в обширних пониженнях рельєфу.
За деякими оцінками, світові запаси торфу складають близько 267 мільярдів тон.
Зміст |
[ред.] Географія торф'яних покладів
[ред.] Утворення торфу
Торфоутворення – неповне розкладення деревних, трав’яних рослин і мохів під дією бактерій і грибків - відбувається здебільшого в долішньому шарі торфу.
До рослин, які відіграють роль в утворенні торфу, належать зелені (гіпнові) та білі (сфагнові) мохи, численні види осок, очерет, лепеха, рогоз; з трав’янистих — хвощі, пухівка, шейхцерія, шабельник, вахта. Важливе місце в утворенні торфу посідають деревні породи (береза, вільха, верба), та напівчагарникові (верес, лохина, богульник та ін.).
Щорічний приріст рослинного загалу, з якого утворюється тоф, коливається від 10 до 25 мм на рік і залежить від видів рослин, кліматичних умов та типу боліт. Щорічний приріст торфу складає тільки 0,5-1 мм в рік.
Колір торфу надає гумус, котрий зумовлює його основні властивості й надає м'якість. Найважливіші показники торфу є ступінь розкладення та попільність.
[ред.] Урозрядження за способом утворення
Способами утворення торф поділяють на ’’’верховий’’’, ’’’перехідний ’’’ та ’’’низовий ’’’. Верховий торф утворюється на верхових болотах і складається з залишків сфагнових мохів, пухівки, богульників. Верховий торф визначається низькою попільністю, високою теплотворністю, високою вологоємністю (від 600 до 1200%), підвищеною кислотністю та низьким ступенем розкладання. Низинні й перехідні торфи утворюються, відповідно, на низинних і перехідних болотах і складаються з перепрілих залишків деревної та трав’яної рослинності. Низинні й перехідні торфи відзначаются високою попільністю, малою теплотворністю, середньою та слабкою кислотністю, високим умістом поживних речовин та багатим набором мікроелементів.
[ред.] Застосування торфу
Торф з давніх часів привертав увагу людини. Згадки про торф як „займисту землю”, що нею західноевропейці користувалися до нагрівання їжі, трапляються ще в працях римського історика Плінія Старшого (I ст. н. е.). У країнах Західної Європи видобуток і використання торфу широко розвивалися в XII – XVIII сторіччях. У Росії на торф’яне паливо вперше неабияк зважив Петро I, який 1696 року віддав наказ видобувати торф у Воронежі та шукати його в околицях Азова, “як у місцях бездровних”.
Поступово торф стали використовувати як торф’яний кокс у гамарстві, на здобування освітлювального газу. Початок промислового виробництва торф’яного напівкоксу та смоли прийшовся на кінець XIX – початок ХХ сторіччя.
Насьогодні торф використовують у сільскому господарстві та тваринництві, лікуванні, біохімії та енергетиці. Розвиток сучасних виробничих технологій дозволяє здобувати дуже родючі ґрунти, де вирощують харчові рослини, добрива, стимулятори росту рослин, ізоляційні та пакувальні матеріали, вуглецевий відновлювач металу, активний вуголь, графіт, тощо.
[ред.] Сільське господарство
Торф має декілька важливих властивостей, котрі зумовлюють його цінність для рільництва. Унесення торфу в ґрунт є найліпший спосіб поліпшити властивості ґрунту: пористості, щільності, повітроємності, вологоємності, мікробіологічного та живильного складу. Торф містить гумінові кислоти, котрі підштовхують ріст і розвиток рослин, та амінокислоти, потрібні на перетворення певних первнів харчування на форму, доступну рослинам. Торф має бактерицидні й газопоглинальні властивості, що є однаково потрібні всім видам ґрунтів. Торф оздоровлює ґрунт, знижує вміст нітратів у виробі в 1.5-2 рази, запобігає нагромадженню в рослинах важких металів та інших шкідливих речовин, послаблює дію отрутохімікатів, що потрапляють до ґрунту. Перегній, який утворюється в ґрунті при тривалому внесенні торфу, перешкоджає вимиванню легкорозчинних добрив. Низовинні й перехідні торфи, які складаються з перепрілих залишків деревної та трав’яної рослинності, є родючіші, аніж горішні. Ними користуються, щоб докорінно поліпшити слабородючі ґрунти, надати зв’язності бідним на перегній пісковим ґрунтам або розпушити глинисті. В сільськогосподарському виробництві торф ділять на дві групи
- легкий (або світлий) - торф горішньогу шару залягання зі ступенем розкладання до 15%. Це молодий, слаборозкладений торф з питомною вагою від 150 до 250 кг/м3, який має високу газо- та водопоглинальну здатність, але менший вміст гумінових та амінокислот через назавершений розпад;
- важкий (або темний) - торф долішніх шарів зі ступенем розкладання понад 15%. Це "зріліший" торф з питомою вагою від 350 кг/м3 та високим вмістом гумусу, але меншою, ніж у легкого, газо- й водопоглинністю.
Залежно від технології рільництва торф використовують:
- чистий, щоб поліпшити побудову ґрунту, збирати та тривало втримувати вологу й утворити середовище, яке сприяє збільшенню кисневого обміну;
- з торфу готують субстрат, тобто беручи торф за основу, його змішують з набором мікро- та макроелементів, потрібних рослинам. Таким чином отримують готовий якісний ґрунт, пристосований до первного виду рослин, кліматичних особливостей, умов дозрівання плодів, тощо;
- як сировину для приготування органічних добрив;
- при виготовленні торф’яних блоків, які використовуються для вирощування розсади та облашування газонів та укріплення схилів земляни насипів, каналів та водоймищ.
[ред.] Тваринництво
Торф використовують як поглинник у тваринництві. Здатність сухого торфу поглинати вологу та запахи дозволяє використовувати його як підстилку для худоби. Один кілограм легкого торфу утримує до 20 літрів води. Отриману після цього суміш можна компостувати без дооброблення. Ще однією перевагою використання торфу для підстилок є його бактерицидні властивості: торф запобігає багатьом хворобам у худоби.
[ред.] Енергетика
Торф є займиста корисна копалина, тобто непогане паливо.
Перші електростанції, побудовані в Радянському Союзі на початку 1920-х років навколо Москви працювали саме на місцевому торфі. Останніми роками в Фінляндії, наприклад, близько 5-7% відсотків всієї енергії яка споживаться в країні, отримується з торфу.
На виробництво енергії придатний тільки торф середнього й високого ступенів розкладання, який видобувають із серединних та донних частин боліт. Важливою перевагою торфу є його совєрідне горіння. Адже торфові волокна містять кисень, тому торф здатен горіти без додаткової подачі кисню.
[ред.] Хімічна промисловість
Торф є цінною хімічною сировиною. Насьогодні з торфу отримують понад сто основних хімічних виробів: метиловий і етиловий спирт, фенол, віск, парафін, молочну, оцетну та щавельну кислоти, аміак, стимулятори росту рослин, гербіциди та ін.
Волокна пушиці, які входять до складу торфу, можна використовувати при виготовленні тканин. Розроблено технологію промислового виробництва таких тканин.
[ред.] Лікування
Протизаразні властивості торфу відомі з давніх часів. Насьогодні на оздоровницях Західної Европи широко поширені торф’яні купелі, в яких використовують бактерицидні та лікувальні властивості торфу.
[ред.] Видобуток торфу
Розробляють торф відкритим способом, бо всі торф’яні родовища розташовані на земній поверхні.
Існує дві основні схеми видобутку торфу: порівняно тонкими шарами з поверхні землі та глибокими кар’єрами на всю глибину торф’яного пласту.
За першою з цих схем торф виробляють витинанням, а за другою – екскаваторним (або кусковим) способом. Відповідно й торф способом видобутку поділяють на витятий і кусковий.
Докладніше див. Торфова промисловість
[ред.] Екологія
Торф’яники вкривають близько 3% поверхні земної суші або від 3,850,000 до 4,100,000 км². З цих трьох відсотків близько 7% знаходяться в промисловій розробці.
В залежності від глибини торф’яних покладів промислова розробка болота триває 20-30 років. Так болота, промислова експлуатація которих була розпочата в 1970-х роках, вже частково вироблені і найближчим часом на більшості з них роботи будуть припинеі. Постає питання що робити з такими землями. Існує декілька варіантів подальшого використання території: її можна знову заболотити, висадити ліс, віддати під сільськогосподарські землі або перетворити її в озеро.
Компанії, які ведуть розробку торф’яних покладів, відповідальні за зниження шуму під час видобутку, контроль за рівнем пилу та вплив на водне середовище. Але екологічні організації Британії та Ірландії наголошують на тому, що широкомасштабний видобуток торфу з боліт призводить до руйнуваня дорогоцінного природнього середовища різних видів дикої природи. По причині особливих екологічних умов, заболочені території є домівкою для багатьох рідкісних організмів, які в природі більше ніде не зустрічаються. До тогож, з точки зору екологів видобуток торфу зі швидкістю, яка перевищує його утворення, є невиправданим, оскільки для відновлення торф’яних боліт вимагаються роки.
Існують різні думки щодо екологічності торфу як палива. Одні вважають його екологічно чистим, інші дотримуються думки, що горіння торфу призводить до збільшення рівня вуглекислого газу в атмосфері, оскільки той містить CO2.
[ред.] Торф’яні пожежі
Торф’яні пожежі найчастіше трапляються в місцях видобутку торфу і виникають по причині неправильного поводження з вогнем, від розрядів блискавок чи самозаймання. Торф схильний до самозаймання, яке може статися при температурі вище 50 градусів С.
Досить часто ґрунтові торф’яні пожежі є розвитком низової лісової пожежі. В таких випадках вогонь заглиблюється в шар торфу біля стовбурів дерев. Горіння відбувається повільно і без полум'я. Підгоряють корені дерев, які падають, утворюючи завали.
[ред.] Особливості
Торф горить повільно на всю глибину його залягання. Торф’яні пожежі охоплюють великі площі і важко піддаються гасінню, особливо великі пожежі, коли горить шар торфу значної товщини. Торф може горіти в усіх напрямках, незалежно від напрямку і сили вітру, а під ґрунтом він горить навіть під час помірного дощу і снігопаду.
Торф’яні пожежі рухаються повільно, по декілька метрів на добу, і відзначається тим, що їх майже неможливо загасити. Вони небезпечні раптовими проривами вогню з під землі і тим, що їх край не завжди помітний. Ознакою підземної торф’яної пожежі є характерний запах гарі, місцями з під землі просочується дим, а сама земля гаряча. Торф вигоряє зсередини, утворюючи пустоти, в які можна провалитися і згоріти. Температура в товщі торфу, охопленого пожежею, більше тисячі градусів.
[ред.] Гасіння торф'яних пожеж
Гасити торф’яну пожежу самостійно дуже не рекомендується. Краще обійти її стороною, рухаючись проти вітру, так, щоб він не наздоганяв вас вогнем і димом та не перешкоджав орієнтуватись на місцевості. При цьому треба дуже уважно оглядати дорогу попереду себе, промацуючи її тичиною або палицею.
Головним способом гасіння підземної торф’яної пожежі є окопування території огороджувальними канавами. Канави копають шириною 0,7— 1,0 м і глибиною до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. Саму пожежу гасять шляхом перекопування палаючого торфу і заливання його великою кількістю води. Оскільки температура в товщі торфу, охопленого пожежею, більше тисячі градусів, вода, яка потрапляє на зону горіння згори, випаровуюється, не встигаючи досягнути вогнища. Для ліквідації торф’яної пожежі необхідні дуже великі об’єми води.
Найкращим способом боротьби з торф’яними пожежами вважається їх запобігання. Необхідно завчасно розділяти поклади торфу протипожежними урвищами, які бажано заповнювати водою.
[ред.] Випадки загоряння
В серпні 2002 року під Москвою сталося загоряння торф’яників. Пожежа охопила велику територію, запаси води на якій були майже повністю вичерпані. На декілька днів все місто опинилося в полоні їдкого смогу. В результаті пожежі значно перевищилась максимально допустима концентрація окису вуглецю та двоокису азоту в повітрі. Москвичам навіть довелося вдягнути респіратори.
Перед цим пожежа такого ж масштабу сталася в Московській області в 1972 році. Тоді на успіхи планового висушення боліт наклалися надзвичайно несприятливі природні умови. Температура повітря доходила до сорока градусів при повній відсутності дощів. На гасіння пожежі була кинута армія. Солдати без будь-якої підготовки, без спецкостюмів та респіраторів, з лопатами і сокирами намагалися загасити вогонь. В результаті люди отримували опіки різних ступенів, задихались від їдкого диму, обпікали легені. Найтрагічнішим було те, що вони не були проінформовані про те, що окрім поверхневого (видимого) вогню відбувається підземне вигоряння торфу, яке з поверхні майже не помітно. Це призвело до того, що люди провалювались в такі вогняні мішки, звідкіля врятувати їх було неможливо.
В травні 2004 року мало не сталася екологічна катастрофа в Україні, коли вдалося попередити загоряння великих торф’яних покладів в лісовій зоні на околиці Києва. Загоряння сталося поблизу урочища Рибне. Загорівся трав’яний настил в хвойному лісі поряд з торфяними покладами. Пожежники боролися з вогнем близько 10 годин.
[ред.] Родовища торфу в Україні
Львівська обл., Городоцький р-н., смт. Великий Любінь; Рівненська обл., Дубровицький район.
[ред.] Дивись також
[ред.] Ресурси Інтернет
 |
Ця стаття належить до вибраних статей за результатами голосування . |
