Оркестр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Орке́стр (від грец. ορχηστρα - майданчик античного театру, від ορχηομαι - танцюю)

в сучасному значенні - - колектив музикантів, призначений для сумісного виконання музичних творів.

Зміст

1 Походження терміну
2 Історичний нарис
3 Див. також
4 Джерела

[ред.] Походження терміну

В Давній Греції оркестром (точніше "орхестрою") називали круглий, або, пізніше, напівкруглий майданчик театру, на якому грали актори, хор та статисти, в той час, як глядачі розміщались навколо орхестри - в театроні (θέατρον), а реквізити, бутафорія та місце для переодягання акторів розміщувалось в окремому шатрі - скені (σκηνή). Термін "оркестр", у значенні місця розташування для музикантів розуміли до середини XVIII ст. (Walther, Lexikon, 1732), і, навіть, значно пізніше (див. напр. Большой энциклопедический словарь Брокгауза Ф.А., Ефрона И.А., де оркестром називається приміщення для музикантів між глядачевим залом та сценою театру, тобто оркестрова яма). В сучасному розумінні слово "оркестр" вперше було вжито в роботі І.Матетезона "заново відкритий оркестр" (1713) та, пізніше Ж.Ж.Руссо в Музичному словнику (1767).

[ред.] Історичний нарис

[ред.] Оркестри до епохи класицизму

Великі інструментальні колективи існували з часів давньої Греції, в 15-16 на урочистих подіях збирались колективи, що включали в себе інструменти з різних сімейств - духові, щипкові, смичкові. Поява постійних колективів пов'язано з виникненням у 16-17 ст. нових жанрів музики, таких, як опера та ораторія, в яких оркестр виконував роль супроводу вокальних голосів.

Від епохи Відродження оркестр наслідує багатий по тембровому розмаїттю набір інструментів, що включає струнні (віоли, скрипки, ліри, лютні, арфи, клавікорд, чембало та ін.), духові (в т.ч. поздовжні флейти, шалмеї, цинки) та ударні (литаври, дзвоники та ін.). Подальший розвиток оркестру визначався декількома чинниками - вдосконалювались самі інструменти, вдосконалювалась техніка гри на інструментах, та змінювалось мислення самих композиторів.

Першим відомим твором, написаним для оркестру можна вважати оперу "Орфей" італійського композитора Монтеверді (1607 р.). Провідну роль в оркестрі починають відігравати скрипки, яка протримається за цією групою аж до кінця 19 століття. Інша характерна особливість тогочасних оркестрів - група continuo, яка виконувала бас, та багатоголосну супровідну гармонію. В епоху бароко склади оркестрів ще не були сталими. Так в партитурах Й.С.Баха зустрічаємо віола да гамбу, віоль д'амур, violino piccolo та інші, які в в сучасній музичній практиці доводиться замінювати сучасними інструментами.

На початку 18 століття розрізняють церковний, оперний та концертний оркестри. До церковного оркестру в обов'язковому порядку входить орган. Поряд зі струнними широко використовують флейти, гобої, рідше - фаготи, труби, валторни, литаври.

[ред.] Класичний оркестр та його подальший розвиток

К кінцю 18 - поч. 19 століття разом з оновленням інструментального складу кристалізується сучасна структура симфонічного оркестру. В 1880-х роках до групи дерев'яних духових входить кларнет. В пізніх творах Моцарт та, пізніше, творчості Л.Бетховена остаточно викристалізовується сучасний т.зв. малий симфонічний оркестр - з парним складом духових інструментів. В 9-й симфонії Л.Бетховен поклав початок великому (в сучасному розумінні) симфонічному оркестру - з видовими дерев'яними духовими та тромбонами.

Новий поштовх розвитку симфонічного оркестру дає романтизм. З розквітом програмної музики, пейзажного та фантастичного елементів в опері висувають на перший план пошуки нових оркестрових колоритів. Радикальне вдосконалення механіки дерев'яних духових, а також винайдення вентильного механізму мідних духових інструментів відкрило нові горизонти для використання цих інструментів. Спостерігається тенденція до розширення складів оркестрів до четверного (див. напр. "Кільце Нібелунгів Вагнер Ріхард|Р.Вагнера), а в окремих випадках - до п'ятерного (див. напр. "Весна Священна І.Стравінського).

[ред.] Оркестри в XX столітті

Військовий духовий оркестр
Роговий оркестр
Джазовий оркестр
Оркестр українських народних інструментів

Поряд з тим, розростання симфонічного оркестру викликає реакцію з боку ряду композиторів, передусім неокласичного (П.Хіндеміт) та авангардистського (Ч.Айвз, А.Веберн) спрямування, що приводить то появи т.зв. камерних оркестрів ненормованих складів. Як правило, такі оркестри складаються з традиційних інструментів симфонічного оркестру, проте в деяких випадках (особливо в другій половині 20 ст.) до них долучаються або старовинні інструменти (напр. клавесин в concerto grosso А.Шнітке), або народні.

Зростання розмаїтості стилів, жанрів, та, врешті, типів музики, що спостерігається з другої третини XX ст. призвела до появи нових типів оркестрів. Так в СРСР з 1930-х - 1940-х років широке розповсюдження отримують т.зв. оркестри народних інструментів. Ці оркестри складаються із народних інструментів, характерних тій чи іншій національності (іноді із залученням оркестрових інструментів) майже в усіх республіках СРСР, в тому числі й тих, музичній традиції яких до входження в СРСР багатоголосся та ансамблеве музикування не було характерне. Репертуар подібних оркестрів складають переважно спеціально написані радянськими композиторами обробки народних пісень, танців, творів композиторів-класиків тощо. На Україні широке розповсюдження отримують оркестри українських народних інструментів.

Слід зазначити, що як українському, так і російському фольклору з давніх часів притаманне ансамблеве музикування (див. українська музика, музичний фольклор, Перший оркестр українських народних інструментів, рогові оркестри, ). Проте як у відношенні виконавського складу, так і у відношенні репертуару, а також форми виконання, оркестри народних інструментів не можна розглядати, ані як продовження народної традиції, ані як продовження класичної традиції. Як правило, народні оркестри являють собою штучне поєднання традицій класичного виконавства із уніфікованим народним інструментарієм, та відповідно підлаштованим репертуарним спектром.

Іншим типом оркестру, що отримав широку популярність в СРСР став естрадний (естрадно-симфонічний) оркестр. Поряд з традиційними інструментами симфонічного оркестру до естрадно-симфонічних долучається синтезатор, бас-гітара та електро-гітара, іноді також група саксофонів. Свої особливості має також група ударних інструментів.