Джордано Бруно
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бруно Джордано Філіппе (Giordano Bruno, 1548-1600)—італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму.
У астрономії підтримував погляди Коперника, став пропагувати ідею про нескінченність Всесвіту і про безліч заселених світів (т.зв. пантеїзм) та метапсихоз (переселення душ). Домініканин, 1576 вийшов із закону, подоружував по Європі, викладав та навчався зокрема в Женеві, Парижі, Оксфорді. у своїх поглядах поєднував різні філософські доктрини , астрономію, магію та герметизм. Релігію вважав за спрощену на потреби людей версію філософії, а релігійні практики — забобоном, породжений з ігнорування; 1592 ув’язнений інквізицією, по 7-річному процесі визнаний єретиком і був спалений на Кампо деі Фіорі у Римі.
Повернений у XIX сторіччі вільнодумцями, став легендою як символ раціоналістичного світобачення і вільного пошуку правди всупереч релігійним догматам та авторитету церкви. Був оправданий Церквою при папуванні Івана Павла ІІ.
Зміст |
[ред.] Основні твори
[ред.] «Про причину, початок і єдине» (1584) Англія
В ній стверджує, що Бог (Безкінечне) включає чи утримує в собі всі атрибути, в той час як окремі феномени суть не що інше ,як конкретніе маніфестації єдиного безкінечного принципу. Єдина універсальна матерія і єдина універсальна форма, чи душа, є безпосередніми початками всіх окремих речей.
[ред.] «Про безкінечність, Всесвіт і світи» (1584) Англія
В цьому творі спростовує традиційну аристотелівську космологію і стверджує, що фізичний Всесвіт нескінченний і включає нескінченне число світів, в кожному з яких є сонце і декілька планет. Таким чином, Земля всього лише невелика зірка серед інших зірок в нескінченному Всесвіті.
[ред.] «Тези проти математиків» («Articuli adversus mathematicos») (1588) Прага
Книгу ілюструє загадкова серія діаграм. У них оманливо геометричний вигляд , хоча іноді і з включенням неочікуваних предметів, типу змії чи лютні. Книга плутана й складна для сприйняття, можливо написана якимось шифром.
[ред.] Діалог "Вигнання торжествуючого звіра"(1584)
Проповідуеться про пришестя або точніше, відродження магічної релігії єгиптян.
[ред.] П'єса – «Підсвічник»
Комедія "Підсвічник" була написана у 1582 году в Парижі, її справедливо вважають вершиною пізнього Відродження в Італії. За період з часу написання комедія була поставлена тільки один раз, у римському театрі "Арджентина" у 1912 році.
[ред.] Інші
- Бенкет на попелі (Cena de le leneri, 1584);
- Таємниця Пегаса (Cabala del cavallo Pegaseo, 1585);
- Про трагічний ентузіазм (Degli eroici furori, 1585);
- 120 статей про природу і Всесвіт проти періпатетиків (Centum et viginti articuli de natura et mundo adversus Peripateticos, 1586);
- 160 статей (Articuli centum et sexaginta, 1588);
- Про потрійний мінімум і вимірювання (De triplici minimo et mensuro, 1589);
- Про монаду, число і фігуру (De monade, numero et figura, 1589);
- Про невимірне і незліченне (De immenso, innumerabilibus et infigurabilibus, 1589).
- Про героїчний ентузіазм
- Сатирична поема – «Ноїв Ковчег»
[ред.] Вплив
Бруно цікавився філософією і, подібно до Раймунда Луллія, був знавцем мистецтва пам'яті. Він написав ряд книг по мнемонічній техніці, яка на думку дослідників творчості Бруно, сходить своїм корінням до герметизму. У своїх творах Бруно звертався до імені Гермеса Трисмегіста. Великий вплив на Бруно мали вчення Коперника і наново відкриті в результаті перекладів, здійснених Марсиліо Фічино, ідеї Платона. Серед інших впливів можна згадати Фому Аквінського, Аверроеса, Дунса Скота і Миколи Кузанського. У філософії Бруно ідеї неоплатонізма (особливо уявлення про єдиний початок і світову душу як рушійний принцип Всесвіту, які привели Бруно до гилозоїзму) перехрещувалися з сильним впливом переконань античних матеріалістів і піфагорійців. У Миколи Кузанського Бруно черпнув ідею «негативної теології», витікаючої з неможливості позитивного визначення Бога. Це дало йому можливість протиставити схоластичному арістотелізму свою пантеїстичну натурфілософію.
[ред.] Основні ідеї
[ред.] Уявлення про Бога
Спосіб пізнання Бога Джордано Бруно можна назвати пантеїстичним. Згідно з таким підходом, вся природа сакральна. Уявлення про Бога можна скласти вивчаючи Природу, оскільки Бог присутній в усьому, що нас оточує. Він знаходиться в усьому, що сприймається нами, і в усьому, що лежить за межею нашого сприйняття. Таким чином, об'єктом філософії Ноланця, як Бруно називає себе в своїх творах, стає споглядання єдності природи.
Бруно вважав, що коли релігія спирається лише на догмати, це вбиває розум, не приносить людині очікуваного спокою. Сповнений надією на майбутнє, він бачив попереду можливість появи певної філософської релігії, яка б замінила усі культи і об'єднала людство.
[ред.] Уявлення про Всесвіт
Бруно стверджував, що Всесвіт нескінчений і існує незліченна кількість світів.
Уява Бруно змальовує ті далі, існування яких з математичної точки зору підтверджує, до того ж не повністю, лише наука ХХ століття. Про нашу Сонячну систему він образно висловлюється як про маленький атом, що розвивається і пересувається серед нескінченної кількості йому подібних всередині великого живого організму - нашого Всесвіту, що не має ані початку, ані кінця. Наш Всесвіт складається не лише з клітин - галактик, але також із великої кількості паралельних світів, що постійно трансформуються; в них виявляється нескінченна кількість форм життя і принципів еволюції.
[ред.] Ідея безсмертя душі
Бруно вважав, що душі безсмертні і є самостійними сутностями. Його міркування були такими:
"Оскільки душа може мати буття без тіла і небуття у тілі, вона може в такий же спосіб, як вона перебувала в одному тілі, перебувати й в іншому, переходячи з одного тіла в інше."
"Я думаю, що душа перебуваючи одному тілі є самостійною сутністю поза цим тілом, маючи відмінне від органічного тіла існування - у чому виступаю проти Аристотеля й інших, що вважали її якістю й формою тіла, невіддільної від нього, у такий же спосіб може знаходитися й в іншім тілі, і додати іншому тілу, що має пасивні властивості, безсмертну природу."
[ред.] Вчення про пізнання
Пізнання, за Бруно, - процес невичерпний, як і сам Всесвіт. Рушійною силою пізнання Бруно вважав любов до Істини. Він ототожнює її з Богом, Єдністю, тому і не може відректися від усвідомленої ним Істини.
