Герой Радянського Союзу
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Ця стаття належить до вибраних статей за результатами голосування . |
Зміст |
[ред.] Впровадження звання
Звання "Герой Радянського Союзу" було встановлене постановою ЦВК СРСР від 16 квітня 1934 року в якості вищого ступеню відзнаки, що присвоюється за особисті або колективні заслуги перед державою, пов'язані із здійсненням геройського подвигу.
Постановою ЦВК СРСР від 29 липня 1936 року було затверджено Положення про звання Героя Радянського Союзу.
Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 1 серпня 1939 року з метою особливої відзнаки громадян – Героїв Радянського Союзу та тих, що здійснюють нові героїчні подвиги, впроваджено медаль "Золота Зірка", яка мала форму п'ятикінцевої зірки (докладніше про цю медаль – див. в статті медаль "Золота Зірка").
Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 14 травня 1973 року було затверджено Положення про звання Героя Радянського Союзу в новій редакції.
З положення про звання Героя Радянського Союзу (в останній редакції, 1988 р.)
Звання Героя Радянського Союзу є найвищим ступенем відзнаки та присвоюється за особисті або коллективні заслуги перед Радянською державою та суспільством, пов'язані із здійсненням геройського подвигу.
Звання Героя Радянського Союзу присвоюється Президією Верховної Ради СРСР.
Герою Радянського Союзу вручаються:
- Вища нагорода СРСР – орден Леніна;
- Знак особливої відзнаки – медаль "Золота Зірка";
- Грамота Президії Верховної Ради СРСР.
Герой Радянського Союзу, що здійснив вторинно геройський подвиг, не менший за той, за який інші, що здійснили подібний подвиг, удостоюються звання Героя Радянського Союзу, нагороджується другою медаллю "Золота Зірка", і в ознаменування його подвигів споруджується бронзове погруддя Героя з відповідним написом, яке встановлюється в нього на батьківщині, про що робиться запис в Наказі Президії Верховної Ради СРСР про нагородження.
Герой Радянського Союзу, нагороджений двома медалями "Золота Зірка", за нові геройські подвиги, подібні до раніше здійснених, може бути знову нагороджений медаллю "Золота Зірка".
При нагородженні Героя Радянського Союзу орденом Леніна та медаллю "Золота Зірка" йому одночасно з орденом та медаллю вручається грамота Президії Верховної Ради СРСР.
У випадку, якщо Герою Радянського Союзу буде присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці, в ознаменування його геройського та працевого подвигів споруджується бронзове погруддя Героя із відповідним написом, що встановлюється в нього на батьківщині, і про що робиться запис в Наказі Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці.
Герої Радянського Союзу користуються льготами, встановленими законодавством.
Медаль "Золота Зірка" Героя Радянського Союзу носиться на лівому боку грудей над усіма орденами та медалями СРСР. Позбавлення звання Героя Радянського Союзу може бути здійснено тільки Президією Верховної Ради СРСР.
[ред.] Історія нормативних актів про звання
Звання Героя Радянського Союзу (далі – ГРС) – найвища відзнака радянського періоду, найбільш почесне звання радянської наградної ієрархії.
Звання ГРС – перша в світі нагорода такого роду. Хоча в декількох країнах і було поняття "національний герой", але воно не було офіційною відзнакою. Після закінчення Другої Світової війни в ряді країн соціалістичної орієнтації по аналогії із званням ГРС були введені національні вищі ступені відзнаки: "Герой МНР" в Монголії, "Герой ЧРСР" в Чехословаччині, "Герой НРБ" в Болгарії, Герой Сирії, і т.ін.
Звання ГРС було впроваджене Постановою ЦВК від 16 квітня 1934 року. Постановою встановлювалось, що "Героям Радянського Союзу видається особлива грамота". Ніяких інших атрибутів та відзнак для ГРС тоді введено не було.
Положення про звання ГРС було вперше впроваджене 29 липня 1936 року. Воно вводило порядок вручення ГРС окрім грамоти ЦВК також і ордена Леніна – вищої нагороди СРСР. С цього моменту всі ГРС отримували орден Леніна аж до розпаду СРСР в 1991 році. Отримали його заднім числом і ті, кому звання ГРС було присвоєне до виходу цієї постанови – їх нараховувалось 11 осіб.
Потреба в особливій відзнаці для ГРС з'явилась на три роки пізніше, коли ГРС уже було 122 особи (двоє з них – льотчики Леваневський С.А. та Чкалов В. П. на той час вже загинули, а 19 звань були присвоєні посмертно).
1 липня 1939 року вийшов Наказ Президії Верховної Ради СРСР "Про додаткові відзнаки Героїв Радянського Союзу" від 1 серпня 1939 року. Статті 1 та 2 Наказу проголошували, що "[…]З метою особливої відзнаки громадян, вшанованих званням Героя Радянського Союзу" впроваджується медаль "Герой Радянського Союзу", котра "...вручається одночасно з присвоєнням звання Героя Радянського Союзу та врученням ордена Леніна". Статті 3 та 4 цього наказу, згідно з якими звання Герою Радянського Союзу могло бути присвоєним не більше трьох разів, автоматично обмежували максимальну кількість нагороджень медаллю "Герой Радянського Союзу" числом 3. Вручення ордену Леніна при цьому передбачалось тільки при присвоєнні першого звання ГРС; також цим Наказом
було встановлено, що при присвоєнні другого звання ГРС споруджується бронзове погруддя Героя на його батьківщині, а при присвоєнні третього звання ГРС – бронзове погруддя поряд з Палацом З’їздів, який того часу активно споруджувався в Москві на місці зруйнованого Храму Христа-Спасителя. Втім, будівництво цього Палацу було з початком війни зупинено ще до появи першого Тричі Героя Радянського Союзу, а збудована частина пізніше знесена, тож цей пункт Наказу 1939 року виконаний так ніколи і не був; пізніше погруддя Тричі Героїв встановлювали в Московському Кремлі. Опис медалі було затверджено Наказом від 16 листопада 1939 року, котрий також змінив назву медалі: з цього моменту вона називалась "медаль "Золота Зірка"" (в період з 01.08.1939 до 16.10.1939 звання Героя Радянського Союзу не присвоювалось, тому під первинною назвою медаль не видавалась).
Видача медалей "Золота Зірка" здійснювалась по порядку присвоєння звання ГРС, в тому числі особам, кому це звання було присвоєне до впровадження медалі "Золота Зірка"; при цьому номер медалі відповідав номеру грамоти ЦВК або Презиії Верховної Ради. При повторних присвоєннях звання ГРС нумерація медалей двічі-, тричі- та чотириразових ГРС починалась з номеру 1.
Положення про звання ГРС в новій редакції з’явилось 14 травня 1973 року, деякі зміни в нього було внесено Наказом від 18 липня 1980 року. В ньому вказувалося, що звання ГРС "присвоюється за особисті та колективні заслуги перед Радянською державою та суспільством, пов’язані із здійсненням геройського подвигу". Новим було те, що при повторному та наступних нагородженнях ГРС медаллю "Золота Зірка" йому кожного разу знову вручався орден Леніна. Окрім того, попереднє обмеження числа нагороджень трьома одній особі було зняте, завдяки чому Генеральний Секретар КПРС, Маршал Радянського Союзу Л. І. Брежнєв зміг стати чотириразовим Героєм Радянського Союзу (Маршал Жуков в 1956 році став чотириразовим Гроєм Радянського Союзу з прямим порушенням діючого тоді Наказу від 01.08.1939).
В 1988 році дане положення було змінено, і встановлено порядок вручення ордена Леніна лише при першому врученні медалі "Золота Зірка".
[ред.] Історія присвоєння звання
[ред.] Передвоєнні часи
Вперше звання ГРС було присвоєне 20 квітня 1934 року Постановою ЦВК СРСР за врятування полярної експедиції та екіпажу криголаму "Челюскін" льотчикам М. В. Водоп’янову, І. В. Дороніну, М. П. Каманіну, С. О. Леваневському, А. В. Ляпідевському, В. С. Молокову та М. Т. Слєпньову. Всі вони отримали особливі грамоти ЦВК. Окрім того, їм були вручені ордени Леніна, що не було передбачено Постановою про впровадження звання ГРС, яка діяла на той час. Грамоту №1 вручили Ляпідевському А. В., який пізніше отримав медаль "Золота Зірка" за номером 1 (орден Леніна №515). Під час Другої Світової війни полковник (з 1946 генерал-майор) Ляпідевський очолював авіаційний завод. Також був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденами Вітчизняної Війни I та II ступеню, двома орденами Червоної Зірки та орденом Трудового Червоного Прапора. Скінчався в 1983 році.
Восьме звання ГРС в 1934 році присвоїли видатному льотчику Громову М.М., що здійснив за 75 годин рекордний беспосадочний перельот на відстань 12411 кілометрів. Членів його екіпажу було нагороджено орденами.
В 1935 році звання ГРС не присвоювалось.
Наступними ГРС в 1936 році стали льотчики Чкалов В. П., Байдуков Г. Ф., Беляков А. В., що здійснили беспосадочний перельот з Москви на Далекий Схід.
31 грудня 1936 року звання ГРС було вперше присвоєне за військові подвиги. Героями стали 11 командирів Червоної Армії – учасники Громадянської війни в Іспанії. Всі вони також були льотчиками, а троє з них за походженням – іноземці: італієць Примо Джибеллі (перший ГРС, що народився за межами СРСР), німець Ернст Шахт та болгарін Захарі Захарієв. В числі цих 11-ти ГРС був лейтенант 61-ї винищувальної ескадрильї С. А. Черних, що першим з радянських льотчиків збив винищувач "Мессершміт Bf 109В". На 22 червня 1941 року він командував 9-ю змішаною авіадивізією; потім був заарештований НКВС та розстріляний 27 червня 1941 р.
Також за участь в боях в Іспанії звання ГРС отримав льотчик Ричагов П.В. Після цього, в 1938 році під час конфлікту між СРСР та Японією біля озера Хасан він командував ВПС Приморської групи Далекосхідного фронту. В 1939 році призначений командуючим ВПС 9-ї армії. Брав участь в Радянсько-Фінській війні, після чого був призначеним головою Головного Управління ВПС Генерального штабу, ставши наймолодшим головою військової авіації в СРСР за всю історію. В червні 1941 року був звинувачений в зраді, заарештований НКВС і розстріляний разом із своєю жінкою Марією 28 жовтня 1941 року.
В ході війни в Іспанії трьом особам звання ГРС було присвоєне посмертно, що стало першим випадком посмертної нагороди в СРСР.
В червні 1937 року звання ГРС присвоїли групі осіб за організацію та здійснення доставки літаками на Північний полюс екіпажу першої в світі полярної дрейфуючої метеостанції. Героями стали керівник висадки Шмідт О. Ю. (перший ГРС – не льотчик), голова полярної авіації СРСР Шевельов М. М., начальник організованої станції Папанін І. Д. та 5 льотчиків.
Через два місяці з'явились ще 2 ГРС – льотчики Юмашев А. Б. та Данілін С.А. – члени екіпажу Громова М.М., що здійснив рекордний за дальністю переліт з Москви в США через Північний полюс.
Влітку 1937 року звання ГРС вперше присвоене військовим не-льотчикам: групі танкістів на чолі з комбрігом Павловим Д. Г. за участь в боях в Іспанії. Серед них були лейтенанти Склезнев та Білібін, яким звання присвоїли посмертно. Сам Д. Г. Павлов через три роки був вже генералом армії, командуючим Західним Особливим військовим округом. Влітку 1941 року заарештований НКВС та розстріляний.
В березні 1938 року завершився льодовий дрейф екіпажу станції "Північний полюс", що на протязі 274 діб займався науковими дослідженнями. Трьом членам екіпажу (окрім Папаніна): Е. Т. Кренкелю, П.П. Ширшову та Є. К. Федорову також присвоїли звання ГРС. Вони стали першими, хто отримав це звання не від імені ЦВК СРСР, а від імені Перзидії Верховної Ради.
Через кілька місяців ГРС став льотчик Коккінакі В.К. за випробування літаків та встановлення світових рекордів висоти польоту, а також кілька військових – учасників боїв в Китаї проти японської армії. Першим з них також був льотчик, командир авіаційної групи Полинін Ф. П.
Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1938 року відбулося перше масове присвоєння звання ГРС: його були удостоєні 26 військових – учасників боїв з японською армією, що вторглася на територію СРСР в районі озера Хасан поблизу Владивостоку. Це був перший випадок, коли ГРС стали не представники командного складу РСЧА – 4 з 26-ти були рядовими червоноармійцями. П’ятеро з 26 нагороджених цим Наказом пізніше були заарештовані НКВС та розстріляні, ще двоє – засуджені на тривалі строки ув'язнення.
Наказом від 25 жовтня 1938 року вперше відбулося присвоєння звання ГРС жінкам. Льотчиці Грізодубова В. С., Осипенко П. Д. та Раскова М. М. були нагороджені за здійснення беспосадочного перельоту з Москви на Далекий Схід на літаку "Родина" на відстань 5908км. Осипенко П.Д. через рік загинула в авіакатастрофі, при цьому збивши літак одного з перших ГРС комбрига Серова. Раскова М.М. загинула в авіакатастрофі в 1942 р., до загибелі сформувавши перший в світі жіночий авіаційний полк.
В 1939 році відбулося ще одне масове присвоєння звання ГРС. За бойові подвиги, здійснені в боях з японською армією на річці Халхін-Гол на території Монголії звання ГРС удостоєні 70 осіб, з них 20 посмертно. Серед Героїв Халхін-Голу було 14 піхотинців та загальновійськових командирів, 26 танкістів, 3 артилеріста, і більше за всіх – льотчиків (27). 14 з 70 відносились до сержантського складу, і лише один (Лазарев Євген Кузьміч) був рядовим червоноармійцем; всі інші – командири та генеральский склад. З генералів за бої на Халхін-Голі ГРС стали комкор Г.К. Жуков та командарм другого рангу - найстарший в званні серед тих, хто отримав звання ГРС за ці бої - Штерн Г.М. (пізніше заарештований НКВС та розстріляний без суду восени 1941 року).
Окрім того, за Халхін-Гол троє військових стали першими Двічі Героями Радянського Союзу. Всі вони були льотчиками: майор Грицевець С. І. (звання ГРС присвоєне наказами від 22.02.39 та 29.08.39), полковник Кравченко Г. П. (накази від 22.02.39 та 29.08.39), а також комкор Смушкевич Я. В. (накази від 21.06.37 та 17.11.39).
Смушкевич Я. В. був заарештований НКВС навесні 1941 року, позбавлений всіх нагород та розстріляний восени 1941 року разом з Ричаговим та Штерном (див. вище), ставши першим розстріляним Двічі Героєм Радянського Союзу, та першим двічі Героєм, позбавленим цього звання.
Гицевець С.І., що збив під Халхін-Голом 12 ворожих літаків (рекорд серед радянських льотчиків) загинув в авіакатастрофі 16 вересня 1939 року, менше ніж через місяць після нагородження. За непідтвердженими даними, авіакатастрофа була організована НКВС.
Кравченко Г.П., що командував на Халхін-Голі 22 винищувальним полком, в 1940 році став наймолодшим генерал-лейтенантом Червоної армії за всю історію (у віці 28 років); загинув в день свята Радянської Армії та Військово-Морського флоту (23 лютого 1943 року), вистрибнувши з підбитого літака, але не змігши скористатись парашутом.
Нагороджені за бої на Халхін-Голі стали першими, хто отримав спеціальні відзнаки – медалі "Золота Зірка".
На початку 1940 року відбулося чергове масове присвоєння звання ГРС: "Золоті Зірки" вручили всім 15 членам криголамного пароплаву "Георгій Седов", що дрейфував в кризі Північного Льодовитого океану 812 днів (з 1937 року). Пізніше присвоєння звання ГРС всьому екіпажу корабля або всьому складу підрозділа ніколи не повторювалось (окрім трьох випадків нагородження зведених загонів в роки Великої Вітчизняної війни та екіпажів космічних кораблів – див. нижче). Окрім того, голова рятувальної експедиції на криголамі "І. Сталін" по виведенню із криги "Г. Седова" ГРС Папанін став двічі Героєм, незважаючи на те, що його діяльність на посаді голови експедиції не була пов’язана ні з яким ризиком. Папанін став єдиним з п’яти "довоєнних" двічі Героїв, хто не був льотчиком.
За ітогами Радянсько-Фінської війни (зима 1939-1940 рр.) звання ГРС удостоєні 412 осіб. Найстаршими за званням серед них були командарм 1-го рангу Тимошенко С.К. та командарм 1-го рангу Кулік Г.М. (обидва в майбутньому – Маршали Радянського Союзу; Кулік в 1942 році заарештований НКВС, позбавлений звання ГРС та маршальського звання, розстріляний в 1951 році). Льотчик генерал-майор Денісов С.П. за бої в Фінляндії отримав другу "Золоту Зірку", ставши останнім з "довоєнних" двічі ГРС.
До кінця 1940 року з'явився ще один ГРС – іспанець Рамон Меркадер, удостоєний цього звання за вбивство в Мексиці Льва Троцького (справжнє прізвище – Бронштейн), в минулому Верховного Головнокомандувача Збройними Силами Радянської республіки та члена Політбюро ВКП(б). Меркадеру звання ГРС було присвоєне таємним наказом під чужим прізвищем (Лопес Рамон Іванович), так як після проведеного ним вбивства він був заарештований та ув’язнений на 20 років в мексиканській в'язниці. Лише через 20 років, вийшовши з в'язниці та приїхавши в СРСР, в 1961 році він отримав свою Золоту Зірку. Рамон Меркадер став останнім ГРС до початку Великої Вітчизняної війни.
Всього до початку Великої Вітчизняної війни звання ГРС було удостоєно 626 осіб, в тому числі 3 жінки, з них п'ятеро стали двічі Героями. До війни частина героїв загинула – в тому числі Чкалов, Осипенко, Серов та двічі ГРС Грицевець. Ще один двічі ГРС – Смушкевич – на момент початку війни знаходився під арештом як "ворог народу".
[ред.] Велика Вітчизняна війна
Переважна більшість ГРС з'явилась в роки Великої Вітчизняної війни: 11635 осіб (92% від загального числа удостоєних цього звання).
За часів Великої Вітчизняної війни (ВВВ) звання ГРС першими були удостоєні льотчики-винищувачі молодші лейтенанти Жуков М.П., Здоровцев С. І., Харітонов П.Т., що відзначились у повітряних боях з бомбардувальниками супротивника під Ленінградом. 27 червня 1941 року ці льотчики на своїх винищувачах І-16 застосували проти ворожих бомбардувальників Ju-88 таранні удари. Звання ГРС було присвоєне ним Наказом Президії Верховної Ради СРСР (ПВР СРСР) від 8 липня 1941 року.
Командир ланки 46-го винищувального полку 14-ї змішаної авіаційної дивізії старший лейтенант Іванов І. І. виконав таран ворожого літака в перші хвилини війни в районі селища Загороща Рівненського району Рівненської області, при цьому загинувши. Звання ГРС було присвоєне йому Наказом від 2 серпня 1941 року. Але перший таранний удар в авіації за часів ВВВ належить Кокореву Д.В з 124 винищувального авіаційного полку. На своєму винищувачі МіГ-3 він таранив бомбардувальник Ju-88 в районі міста Замбрув в 4 години 15 хвилин 22-го червня 1941 року, тоді як Іванов виконав таран в 4.25 того ж дня. Всього в перший день війни льотчики виконали 15 таранів, але звання ГРС отримав тільки Іванов.
Першим двічі ГРС, що отримав це звання за часів ВВВ, став командир 401-го особливого винищувального авіаполку ГРС полковник Супрун С.П., який загинув 4 липня 1941 року, ставши двічі ГРС посмертно.
Наказом від 13 серпня 1941 року звання ГРС було присвоєне десяти льтчикам – бомбардувальникам, що брали участь в перших нальотах на Берлін та інші міста Німеччини. П’ятеро з них служили в морській авіації – полковник Преображенський Є.Н., капітани Гречишников В.А., Єфремов А.Я., Плоткін М.Н., Хохлов П.І. Інші були представниками дальної авіації – майори Щелкунов В.І. та Малигін В. І., капітани Тіхонов В.Г та Крюков Н.В., лейтенант Лахонін В.І.
Першим ГРС в сухопутних військах за часів ВВВ став командир 1-ї Московської мотострілецької дивізії полковник Крейзер Я.Г. (наказ від 15 липня 1941 р., медаль "Золота Зірка" №561) за організацію оборони на річці Березина. Він же став першим євреєм – ГРС часів ВВВ.
У військово-Морському флоті першим ГРС став командир відділення старший сержант Кісляков В.П., що відзначився в ході висадки десанту в Мотовській затоці в Заполяр'ї в червні 1941 року. Звання ГРС йому було присвоєне Наказом ПВР СРСР від 14 серпня того ж року.
Серед прикордонників першими ГРС стали військовослужбовці, що вступили в бой на річці Прут 22 червня 1941 року: лейтенант Костянтинов А.К., сержант Бузіцков І.Д., молодший сержант Міхальков В.Ф. Їм звання ГРС присвоєне Наказом від 26 серпня 1941 р. Першим ГРС-партизаном став командир партизанського загону на території Білорусі, секретар райкому партії Бумажков Т.П. (Наказ ПВР СРСР від 6 серпня 1941 р.)
Всього в 1941 році звання ГРС отримали кілька десятків осіб, і всі вони – в період з липня по листопад. Потім німці піійшли до Москви, і питання нагородження опинились надовго забутими.
Присвоєння звання ГРС відновилось взимку 1942 року. Наказом від 16 лютого 1942 року звання ГРС було присвоєне Зої Анатоліївні Космодем'янській. Вона стала першою з 87 жінок – ГРС часів ВВВ.
Наказом від 21 липня 1942 року Героями стали всі 28 "панфілівців" (див. нижче).
В червні того ж року з'явився перший двічі ГРС, обидва рази удостоєний цього звання за часів ВВВ. Їм став командир 2-го Гвардійського Червонопрапорного винищувального авіаполку Північного флоту підполковник Сафонов Б.Ф. (Накази від 16.09.41 та 14.06.42, посмертно). Він також став першим двічі ГРС серед військовослужбовців війського-морського флоту з моменту впровадження даної нагороди.
Наступним двічі ГРС часів війни став льотчик бомбардувальної авіації командир ескадрильї капітан Молодчий А.І. (накази від 22.10 та 31.12.42).
За 1943 рік звання двічі ГРС удостоїлись 9 осіб. Серед них 8 льтчиків: 5 винищувачів, 2 із штурмової та 1 з бомбардувальної авіації. Всі вони нагороджені одним Наказом від 24.08.1943. З них шестеро отримали обидві "Золоті Зірки" на протязі 1943 року. Серед цих шести був Покришкін О.І., який через рік став першим в історії Тричі Героєм Радянського Союзу і єдиним Тричі Героєм, що отримав всі три "Золоті Зірки" за часів війни.
Наймасовіша видача "Золотих Зірок" відбулась після форсування р. Дніпро восени 1943 року. Тоді звання ГРС отримали 2438 осіб (47 генералів та маршалів, 1123 офіцери, 1268 сержантів та солдат). Це склало майже чверть всіх ГРС часів ВВВ. Один з 2438 став Двічі ГРС – командир стрілецької дивізії Фесін І.І., ставши першим в історії Двічі ГРС не із складу авіації.
В тому ж році звання ГРС вперше біло присвоєне людині, яка не була ані військовослужбовцем РСЧА, ані громадянином СРСР. Нею став підпоручик Отакар Янош, що воював у складі 1-го чехословацького піхотного батальону.
В 1944 році кількість ГРС зросла більш ніж на 3 тисячі.
В цьому році першим в історії Тричі ГРС став командир винищувальної дивізії Покришкін О.І. (Наказ від 19 серпня 1944 р.).
Наказом від 2 квітня 1944 року було об'явлено про присвоєння звання ГРС посмертно Голікову Л.O., партизану 67-го партизанського загону 4-ї Ленінградської партизанської бригади. Л.О. Голіков став наймолодшим ГРС за всю історію нагороди – на момент скоєння подвигу, за який було присвоєне звання ГРС, йому було 16 років.
В 1945 році присвоєння звання ГРС продовжувалось в ході бойових дій, а потім протягом кількох місяців після перемоги. Так, до 9 травня 1945 року з’явилось 28, а після – 38 Двічі Героїв. Тоді ж двоє з Двічі Героїв були нагороджені третьою "Золотою Зіркою": командувач 1-м Білоруським фронтом Маршал Радянського Сюзу Жуков Г.К. (Наказ від 1 червня 1945 року) та командир винищувального авіаполку майор Кожедуб І.М. (Наказ від 18 серпня 1945 року).
В історії ВВВ були випадки масового присвоєння звання ГРС всьому особовому складу підрозділів:
Наказом від 21 липня 1942 року ГРС стали всі бійці підрозділу винищувачів танків з 1075-го полку 316 стрілецької дивізії генерал-майора Панфілова. Всім їм звання ГРС було присвоєне посмертно, але потім п'ятеро з них виявились живими.
Наказом від 18 травня 1943 року звання ГРС були удостоєні всі бійці взводу лейтенанта Широніна П.Н. з 78-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії. Протягом п’яти діб, починаючи з 2 березня 1943 року, взвод, посилений 45-мм гарматою, обороняв залізничний переїзд поблизу селища Таранівка Готвальдовського району Харківської області, відбивши кілька десятків атак танків та піхоти. Живими залишились 5 бійців з 25-ти, включаючи тяжко пораненого лейтенанта Широніна (після лікування демобілізований, помер в 1968 р.).
Наказом від 2 квітня 1945 року було проведене останнє масове присвоєння звання ГРС. При звільненні міста Миколаїв 28 березня 1944 року подвиг здійснили 68 військовослужбовців десантного загону (55 моряків та 12 солдатів) під головуванням старшого лейтенанта Ольшанського К.Ф. [1]. Десант було висаджено в порту Миколаєва. До підходу основних сил в бою загинуло 55 осіб з 68. Всім загиблим та вижившим було присвоєне звання ГРС. Окрім власне десантників у складі загону випадково опинився один підводник, але йому звання ГРС було присвоєне лише через 20 років.
Всього за подвиги часів ВВВ звання ГРС удостоєні 11626 вояків. 101 особа стала Двічі Героєм, троє – Тричі Героями: Жуков Г.К., Кожедуб І.Н., Покришкін О.І.
Необхідно вказати, що в 1944 році був обнародуваний Наказ про присвоєння звання Тричі Героя Радянського Союзу штурману винищувального авіаполку майору Гулаєву Н.Д., але він був позбавлений цього звання за дебош, вчинений ним в одному з московських ресторанів наступного дня. Тож формально Гулаєв Н.Д. четвертим Тричі ГРС за всю історію даної нагороди, пробувши в цьому званні один день.
За подвиги під час війни з Японією 93 особи стали ГРС, з них 6 – двічі ГРС:
- Головнокомандувач радянськими військами на Далекому Сході Маршал Радянського Союзу Василевський А.М.
- Командувач 6-ї гвардійської танкової армії генерал Кравченко А.Г.
- Командувач 5-ї армії генерал Крилов Н.І.
- Головний маршал Авіації Новіков О.О.
- командувач окремою конно-механізованою групою Плієв І.О. (єдиний осетин – Двічі ГРС)
- старший лейтенант морської піхоти Леонов В.Н.
Серед Двічі Героїв часів ВВВ було 3 Маршали (Василевський А.М., Конєв І.С., Рокосовський К.К. – в минулому в'язень сталінського ГУЛАГу, в майбутньому – міністр оборони Польщі), один Головний маршал авіації (Новіков О.О. – через рік після війни заарештований НКВС, розжалуваний, просидів у в'язниці до смерті Сталіна), 21 генерал та 76 офіцерів. Солдат та сержантів серед Двічі Героїв не було.
Звання ГРС носять четверо повних кавалерів ордена Слави: артилерист гвардії старший сержант Альошин О.В., льотчик-штурмовик молодший лейтенант Драченко І.Г., морський піхотинець гвардії старшина Дубінда П.Х., артилерист сержант Кузнєцов Н.І.
[ред.] Повоєнні часи
Після ВВВ і до смерті Сталіна звання ГРС присвоювалось відносно рідко. Серед ГРС цього періоду були льотчики 64-го винищувального авіаційного корпусу, що воювали в 1950-53 році в Північній Кореї, льтчики-випробувачі реактивних літаків Стефановський П.М. та Федотов І.Є., начальник полярної метеостанції "Північий полюс-2" Самов М.М. (експедиція 1950-51 рр). Така висока нагорода вченому пояснюється вкрай важливим значенням експедиції: на відміну від папанінської експедиції 1937 року вона була цілком таємною і досліджувала можливість досягнення берегів Америки атомними підводними човнами під льодом Арктики.
В ті ж часи (1947 р.) ГРС, адмірал Флоту Радянського Союзу Кузнєцов М.Г. був розжалуваний та знятий з посади командувача ВМФ СРСР (приводом стала загибель лінкору "Новоросійськ" на рейді Севастополя 9 жовтня 1955 року з численими людськими жертвами); ГРС генерал-полковник Гордов В.Н. та ГРС генерал-майор Кулік Г.І (в минулому – Маршал Радянського Союзу) заарештовані НКВС та розстріляні.
Після смерті Сталіна одним з перших Наказів про присвоєння звання ГРС став наказ про присвоєння цього звання в четвертий раз Жукову Г.К. в 1956 році. При цьому він став першою особою, хто був нагороджений "Золотою Зіркою" з приводу ювілею (згідно тексту Наказу, з приводу 60-річчя із дня народження), що було порушенням діючого Положення про звання ГРС; по-друге, діюче на той час положення передбачало присвоєння звання ГРС не більше трьох разів, тож нагородження Жукова порушувало положення і в цьому пункті; по-третє, він був нагороджений через місяць після придушення радянськими військами народного повстання в Угорщині, яким (придушенням) Жуков керував особисто, тобто, скоріше за все, його "заслуги" під час угорських подій і були справжньою причиною нагородження.
В тому ж 1956 році ГРС став Маршал Ворошилов К.Є. (у зв’язку з 75-річчям із дня народження). В 1968 році, за правління Брежнєва, він став Двічі ГРС (у зв’язку з 50-річним ювілеєм Збройних Сил СРСР).
За часів правління Хрущова Двічі ГРС став Маршал Будьоний С.М. (Накази від 1 лютого 1958 та 24 квітня 1963), а Брежнєв продовжив цю традицію, нагородивши його в 1968 році третьою "Золотою Зіркою". Таким чином, Будьоний С.М. став єдиним Тричі ГРС, що отримав всі три звання в мирний час, не беручі участі у військових діях.
В 1957 році Двічі ГРС за випробування нової авіаційної техніки став льотчик-випробувач Коккінакі В.К., що був нагороджений першою "Золотою Зіркою" ще в 1938 році.
Того ж року звання ГРС отримав льотчик Девятаєв М.П. В 1945 році він вчинив втечу з німецького концлагеря на острові в Балтійському морі, угнавши бойовий літак з розташованого там аеродрому. Разом з дев'ятьма іншими в'язнями концтабору йому вдалося перелетіти через лінію фронту в розташування радянських військ. Після цього всі втікачі були заарештовані НКВС і після допитів розподілені по штрафним батальонам. Після закінчення війни ті з них, хто залишився в живих, були ув'язнені в таборах ГУЛАГу.
Таким чином, М.П. Дев'ятаєв став єдиним, хто за один і той же вчинок був засуджений до покарання і нагороджений званням Героя Радянського Союзу.
З 1961 року почалась традиція присвоєння звання ГРС радянським космонавтам. Першим з них був космонавт №1 Гагарін Ю.О.
В 1964 році звання ГРС присвоєне Першому секретарю ЦК КПРС Хрущову М.С. з приводу його 70-річного ювілею. Він став єдиним ГРС, одночасно нагородженим трьма званнями Героя Соціалістичної Праці і, відповідно, трьома медалями "Серп і Молот".
В 1965 році, за часів правління Брежнєва, з'явилось положення про міста-герої, згідно до якого цим містам (спочатку їх було 5) та фортеці-герою Бресту вручалась "Золота Зірка" та орден Леніна.
В 1969 році з'явились перші космонавти – двічі ГРС, що отримали обидва ці звання за космічні польоти: полковник Шаталов В.О. та кандідат технічних наук Єлісєєв О.С. В подальшому космонавти, що здійснили третій та четвертий польоти в космос, більше двох звань ГРС не отримували, а нагороджувались орденом Леніна.
Космонавти – громадяни соціалістичних країн також ставали ГРС, а громадяни капіталістичних країн, що здійснили польот на радянській техніці, нагороджувались лише орденом Дружби народів.
В 1966 році Брежнєв Л.І., що вже мав медаль "Серп і Молот", отримав до свого 60-річного ювілею першу "Золоту Зірку", а в 1976, 1978 та 1981 рр. також до своїх днів народження отримав ще три, ставши першим та єдиним в історії чотириразовим Героєм Радянського Союзу та Героєм Соціалістичної праці (на час нагородження Брежнєва положення про звання ГРС було змінено, і з нього була вилучена норма про обмеження кільксті присвоєнь цього звання числом 3).
Одне з останніх присвоєнь звання ГРС відбулося Наказом Президента СРСР від 5 травня 1990 року. Своїм наказом М.С. Горбачов посмертно присвоїв звання ГРС Катерині Івановні Зеленко, яка 12 вересня 1941 року на своєму легкому бомбардувальнику Су-2 таранила німецький винищувач Ме-109 і загинула, знищивши ворожий літак. Це стало першим та єдиним на теперішній час авіаційним тараном в світі, що виконаний жінкою, і першим та єдиним на сьогодні випадком вдалого тарану винищувача за допомогою бомбардувальника.
Останнім в історії Героєм Радянського Союзу став водолазний спеціаліст капітан третього рангу Леонід Михайлович Солодков, якому Наказом Президента СРСР №VІІ-3158 від 24 грудня 1991 року "за успішне виконання спеціального завдання командування і проявлені при цьому мужність та героїзм" були присвоєні звання Героя Радянського Союзу з врученням медалі "Золота Зірка" №11664 та ордена Леніна №460776. Л.М. Солодков, таким чином, став також і останнім кавалером ордена Леніна.
Загалом за всю історію існування СРСР звання ГРС отримали 12745 осіб.
Всього Двічі Героями радянського Союзу стали 154 особи. З них п'ятеро були удостоєні цього звання до ВВВ, 103 нагороджені другою "Золотою Зіркою" в роки ВВВ, 1 (командир танкової бригади Асланов А.А.) був нагороджений другою "Золотою Зіркою" посмертно Наказом від 21 червня 1991 року, 1 (Коккінакі В.К.) був нагороджений обидва рази за випробування авіаційної техніки, 9 стали Двічі Героями у зв'язку з різними ювілеями та 35 стали Двічі ГРС за польоти в космос.
Тричі Героїв Радянського Союзу налічувалось три: Маршал Радянського Союзу Будьоний С.М. (1958, 1963, 1968 рр.), генерал-полковник авіації Кожедуб І.Н. (1944, 1944, 1945 рр.), маршал авіації Покришкін О. І. (1943, 1943, 1944 рр.).
Чотириразовими Героями Радянського Союзу стали двоє: Маршали Радянського Союзу Жуков Г.К. (1939, 1944, 1945, 1956) та Брежнєв Л.І. (дати присвоєнь звання ГРС - 18.12.1966, 18.12.1976, 19.12.1978, 18.12.1981; день народження – 19.12.1906).
За національним складом серед Героїв Радянського Союзу було найбільше росіян, на другому місці за кількістю iдуть українці, на третьому – євреї. Найбільша кількість Героїв Радянського Союзу відносно загальної чисельності народу серед осетин.
