Хрущов Микита Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Микита Хрущов, 1962

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (17 квітня 1894 — 11 вересня 1971), керівний діяч КПСС й уряду СССР, довголітній перший секретар ЦК КП(б)У.

Народився у с. Калиновці Курської губ. (тепер Курська обл.); з 1908 працював робітником - слюсарем на Донбасі. З 1918 Хрущов вступив до Ком. партії і з поч 1920-их pp. став низовим партійним робітником, з 1926 -- секретарем Петрово-Мар'їнського районового комітету КП(б)У. Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він, навчаючися в Моск. Пром. Академії, здобув довір'я Й. Сталіна, яким користувався до смерти останнього. З 1938 до 1949 (з перервою від березня до грудня 1947, коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). Хрущов стояв на чолі КП(б)У як перший секретар її ЦК, а в другій пол. 1949 знову повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Моск. обл. комітету партії. По смерті Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПСС, а з березня 1958 зосередив у своїх руках партійне і держ. керівництво, ставши гол. Ради мін. СССР. У жовтні 1964 у висліді внутр. перевороту в Політбюрі ЦК КПСС Хрущов був позбавлений усіх посад й усунений від держ. і партійного керівництва.

За життя Сталіна Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довір'я могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльности в Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім приєднання до УССР Галичини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на поч. війни кривавий терор на зах.-укр. землях, орг-ція больш. партизанщини під час другої світової війни, голод 1946 -- 47 і післявоєнне посилення боротьби з укр. націоналізмом.

Очоливши по смерті Сталіна КПСС, а згодом й уряд СССР, сміливістю госп.політ. перебудов Хрущов виявив себе як яскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. У доповіді на XX з'їзді КПСС (червень 1956) він проголосив боротьбу проти «культу особи» Сталіна, був ініціятором освоєння цілинних земель, перебудови управління промстю і сіль. госп-вом (утворення пром. р-нів, поділ обкомів КПСС на сіль. й міські) тощо.

Однак, ці його заходи або не мали успіху (напр., примусові посіви кукурудзи в р-нах, не сприятливих для цієї культури, перебудова партійних орг-цій за виробничим принципом), або сам він не доводив їх до кін.: бувши ініціятором поборення «культу особи», сам і повернувся до політики ресталінізації; допустивши деяку свободу думки, з кін. 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі й мистецтві; початковими заходами десталінізації сприяв деякому поширенню прав нац. республік, але сам же їх унедійснив посиленням боротьби проти націоналізму в цих республіках. Особливо важкий своїми наслідками, зокрема в Україні, хрущовський закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише Освіти, а й усього культ. життя в нац. республіках.

Ця непослідовність політики Хрущова викликала, з одного боку, розчарування й незадоволення населення, у висліді якого розвинувся рух опору, в нац. республіках, спрямований гол. проти нац. дискримінації; а з другого -- у керівних колах КПСС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущовського керівництва, які загрожували розвалити вироблену Сталіном тоталітарну систему. Це останнє й стало причиною внутр. перевороту в Політбюрі ЦК КПСС 1964, у висліді якого Хрущова усунено з усіх керівних позицій. Хрущова залишив «Спогади», в яких дещо критично, але назагал схвально оцінює лінію партії за доби його активної політ. діяльности.

Попередник:	Глави РНК УРСР 1944—1946	Наступник:
Корнієць Леонід Романович	Глави РНК УРСР 1944—1946	не було