Рапс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Рапс - олійна і кормова культура родини хрестоцвітних. Її обробляють з незапам'ятних часів - в культурі вона відома ще за чотири тисячоліття до нашої ери. Одні дослідники вважають батьківщиною рапсу або репсу (південно-німецька назва) Європу, зокрема її північно-західні прибережні райони (приморські землі Швеції, Нідерландів і Великобританії), інші - Середземномор'я. На користь останнього побічно говорить той факт, що культура рапсу з самих найвіддаленіших часів і була якнайбільше поширена в Азії, точніше - в Індії, куди вона, швидше за все, проникла з Середземномор'я. Навряд чи вона потрапила до Азії з Європи; вірніше, що вона була завезена англійськими і голландськими колонізаторами з Індії до Європи.

До середини XIX в. рапс разом з іншими олійними хрестоцвітними (суріпицею і гірчицею) був в Європі досить поширеною культурою. Площа під ним в одній тільки Німеччині досягала у той час 300 тис. га. Таке порівняно широке розповсюдження до цього часу культури рапсу пояснюється використовуванням його олії для технічних потреб у зв'язку із загальним промисловим розвитком попиту на технічні оливи. Молода нафтова промисловість тоді ще не була в змозі задовольняти цей попит, і культура рапсу, що опинився в європейських агрокліматичних умовах однією з найпродуктивніших олійних рослин, отримала великий розвиток.

Проте поява на міжнародних ринках великої кількості дешевих нафтопродуктів, у тому числі мінеральних олив для змащування і освітлення, викликала різке падіння об'ємів обробітку рапсу, особливо в Європі, де з 1909-1917 рр. площі під рапсом скоротилися з 178 до 92 тис. га. В Азії посіви рапсу продовжували триматися на більш-менш стабільному рівні, з року в рік займаючи (в основному в Індії, на яку доводилося 3/4 всієї світової площі рапсу) від 2,5 до 3 млн га. Вдосконалення методів очищення олії стало поштовхом до інтенсивного використовування її як харчового продукту, особливо в Першу світову війну, коли виникла потреба в харчових оліях і жирах у Центральній Європі.

[ред.] Культура рапсу на Україні

З Німеччини рапс, проник до Західної України, де у даний час займає досить стійке становище. Значно раніше, очевидно, ще на початку XIX в., і не з Середньої Європи, а з районів Середземномор'я культура рапсу з'явилася на півдні Росії під назвою «ріпове сім'я».

У кінці XIX ст. разом з пом'якшенням хлібної кризи і підвищенням попиту світового ринку на зерно з Російської імперії, в основному на пшеницю, почали скорочуватися посіви рапсу в імперії. Разом з тим рапс ще якийсь час (аж до революції) утримувався на Україні, займаючи досить значні площі (порядка 30-40 тис. га) і залишаючись основною олійною культурою, оскільки соняшник займав тоді на Україні всього близько 10 тис. га.

До початку 50-х років виробництво рапсу в РРФСР було майже повністю згорнуто. Основна причина - інтенсивний розвиток виробництва соняшнику, з яким рапс не міг конкурувати в економічних відносинах. Свою роль зіграла також відсутність продуктивних сортів і ефективних засобів захисту рослини від шкідників.

[ред.] Сучасний стан культури

В 30-ті роки рапс отримав відносно широке поширення у Великобританії, США і Новій Зеландії; дещо пізніше - у ряді країн Заходу і Сходу, перш за все в Китаї. Макуха використовувалася на корм худобі; в Америці і Новій Зеландії рапс застосовувався як зелений корм і сировина для приготування силосу.

Відведення під рапс рекордних площ і виключно високі урожаї (окрім Індії і Австралії) дозволили довести світове виробництво насіння рапсу і каноли в 1999 р. до 42,5 млн т. Особливо виросли збори рапсу в Китаї, Індії, Канаді і країнах ЄС (Франції, Великобританії і Данії) завдяки політиці, направленій на підвищення самозабезпеченості регіону шротами і оліями і скорочення традиційного імпорту американської сої. Проте вже з середини 80-х років у зв'язку з перевиробництвом рослинних олій в Євросоюзі проводяться заходи з обмеження зборів рапсу.

Провідний світовий виробник рапсу сьогодні - Китай, що випередив Канаду (яка лідирує у виробництві високоякісного насіння рапсу) і Індію. В сумі ці три країни збирають 57% світового урожаю. Очевидно що і в найближчому майбутньому зростання зборів рапсу відбудеться в Китаї, канаді, Індії, а також в США, тоді як в країнах ЄС збори залишаться незмінними або дещо знизяться. В Східній Європі найбільші урожаї рапсу доводяться на Чехію і Польщу (по 11 млн т в 1999 р.).

Головні регіони миру по виробництву насіння рапсу: Азія - 46,8% світові виробництва, Європа - 30,3, Північна Америка - 19,2%.

В СНД вирощують порядка 0,16 млн т в рік, у тому числі в Росії - 0,11, на Україні - 0,02 і в Білорусі - 0,02 млн т.

Чинники, що стримують поширення - відсутність екологічно безпечних пестицидів і матеріально-технічної бази для переробки насіння.

Сьогодні рапс як олійна культура обробляється особливо широко в тих природних зонах, де більшість олійних культур не завжди і не скрізь надійно дозріває.

Залежно від конкретних природних умов окремих країн і регіонів вирощують яровий (однорічний) або озимий (дворічний) рапс. Останній дуже вимогливий до клімату, морозостійкість його невелика; ще більшу небезпеку, ніж люті морози представляють для нього засухи або надлишок тепла в зимові місяці. Яровий рапс (кольза - французька назва рапсу) менш вимогливий до кліматичних умов, але порівняно з озимим менш урожайний і поступається йому в олійності.

У Канаді, наприклад, умови для озимого рапсу несприятливі і поширений яровий рапс, тоді як в європейських країнах із сприятливим кліматом (Німеччина, Польща, Франція, Великобританія і ін.) обробляють в основному озимий рапс врожайність якого в їх умовах вище, ніж у ярого майже удвічі. В Швеції надають однакову увагу обидвом формам рапсу.

В континентальному кліматі Східної Європи обробіток озимого рапсу є ризикованою справою. В більшості регіонів Росії, Білорусі, України і інших країн СНД слід вирощувати яровий рапс, це підтверджують результати дослідів проведених в Білорусі.

Головні експортери рапсу і каноли усвіті - Європа, Канада і Австралія; імпортери - Китай, Мексика, Японія, Бангладеш, Пакистан і низка інших країн.

[ред.] Рапсова олія

Поліпшення якості рапсової олії викликало у всьому світі різке збільшення попиту на неї. Об'єм виробництва рапсової олії був вищим за об'єм виробництва соняшникової вже в 1985 р. і за 30 років збільшився більш ніж в 8 разів, досягнувши в 1999 р. 127 млн т. Рапсова олія за об'ємом виробництва стала третім в світі після пальмової і соєвої. Майже четверть світового виробництва доводиться на Китай (3,0 млн т). Далі йдуть Індія (1,9), Німеччина (1,7), Канада (1,5), Японія (0,9) Великобританія і Франція (по 0,6), США, Польща, Мексика (по 0,3 млн т).

Прикладом збільшеного попиту на рапсове масло стало збільшення його експорту із США і канади з початку 80-х років більш ніж в 13 разів (з 3,7 до 49,2 тис. т). В світовій торгівлі рапсова олія, включаючи гірчичну, за об'ємом імпорту і експорту стоїть на четвертому місці після пальмової, соєвої і соняшникової.

Нині в багатьох країнах рапс обробляється перш за все як олійна культура. Канольна олія широко споживається в їжу у багатьох країнах світу: для смаження, салатів, виготовлення маргарину і т.п. За смаковими якостями вона прирівнюється до оливкової, користуаться попитом і вважається однією із кращих рослинних олій. Воно довге зберігає прозорість, не набуває неприємного запаху під впливом повітря, як, наприклад, соєва. В США канольна олія з 1985 р. має офіційний статус безпечності для споживання її людиною.

В насінні рапсу міститься 35-50% жиру, 19-31% добре збалансованого за амінокислотним складом білка, 5-7% клітковини.