Марс (планета)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Марс, одна з найближчих (після Венери) до Землі планет. Через кожні 780 днів Земля і Марс виявляються на мінімальній відстані одна від одної, що змінюється від 56 до 101 млн. км. Такі зближення планет називають протистояннями. Якщо ж відстань менша 60 млн. км, то їх називають великими. Великі протистояння спостерігаються через кожні 15-17 років. Ексцентриситет орбіти Марса складає 0,09, тому відстань від Марса до Сонця змінюється від 207 млн. км у перигелії до 250 млн. км в афелії. Має два супутники: Фобос, Деймос
Орбіти Марса і Землі практично лежать в одній площині (кут між ними складає 2 градуси). Вісь обертання Марса нахилена на кут 25,2 градуси від перпендикуляра до площини орбіти і спрямована в Сузір'я Лебедя.
На Марсі також спостерігається зміна пір року, тривалість яких майже вдвічі більша. Через еліптичну орбіту сезони в північній і південній півкулі мають різну тривалість: літо в північній півкулі продовжується 177 марсіанських діб, а в південній вона на 21 день коротше і тепліше на 20 градусів, ніж літо в північній півкулі.
Через більшу віддаленість від Сонця Марс одержує лише 43% тієї енергії, що одержує Земля. Середньорічна температура там -60° С. Протягом доби температура поверхні змінюється істотно. Наприклад, у південній півкулі на широті 50 градусів температура в середині осені змінюється від -18 градусів (опівдні) до -63 градусів (увечері). Однак, на глибині 25 м під поверхнею температура практично постійна -60° С. протягом доби і не залежить від сезону. Максимальні значення температури поверхні не перевищують декількох градусів вище 0, а мінімальні значення зареєстровані на північній полярній шапці -138°С.
Такі зміни температури пояснюються тим, що атмосфера Марса, що складається на 95% з вуглекислого газу, дуже розріджена і парниковий ефект відсутній. Інші складові атмосфери: 2,5% азоту, 1,6% аргону, менше 0,4% кисню. Середній тиск атмосфери в поверхні (6,1 мбар) у 160 разів менше, ніж тиск на рівні моря нашої планети (1 бар). У найглибших западинах воно може досягати 12 мбар. Атмосфера планети суха.
У потужний телескоп на поверхні Марса можна розрізнити лише великі темні і світлі області поперечником у сотні і тисячі кілометрів. Добре видні білі полярні шапки Марса. Ще наприкінці XVIII століття видатний англійський астроном В.Гершель помітив, що розміри білих полярних шапок періодично змінюються зі зміною сезону. Улітку шапки випаровуються і зменшуються в розмірах, причому одночасно з полярних областей у помірні широти поширюється "хвиля потемніння" ділянок поверхні.
Наприкінці XIX століття італійські астрономи А.Секкі і Дж.Скіапареллі повідомили, що неодноразово бачили тонкі довгі темні лінії, що нагадують мережу каналів, що як би зв'язують полярні і помірні зони планети. Однак не всі астрономи поділяли цю думку. Справа в тім, що ці лінії знаходилися на межі дозволу. У таких випадках окремі плями зорово поєднуються в лінії. На фотографіях поверхні Марса, отриманих за допомогою космічних станцій, видно безліч долин і тріщин, однак сполучити їх з каналами, показаними на картах Скіапареллі, не вдалося.
Полярні шапки Марса багатошарові. Нижній, основний шар товщиною в кілька кілометрів утворений звичайним водяним льодом, змішаним з пилом, що зберігається й у літній період. Це постійні шапки. Сезонні зміни полярних шапок, що спостерігаються, відбуваються за рахунок верхнього шару товщиною менше 1 метра, що складається з твердої вуглекислоти, так званого "сухого льоду".
Площа, що покривається цим шаром, швидко росте в зимовий період, досягаючи паралелі 50 градусів, а іноді і переходячи цей рубіж. Навесні з підвищенням температури цей шар випаровується і залишається лише постійна шапка. Хвиля потемніння ділянок поверхні, що спостерігається зі зміною сезонів, пояснюється зміною напрямку вітрів, що постійно дмуть у напрямку від одного полюса до іншого. Вітер несе верхній шар сипучого матеріалу - світлий пил, оголюючи ділянки більш темних порід. У періоди, коли Марс проходить перигелій, порушується рівновага марсіанського середовища. Швидкість вітру підсилюється до 69 км у годину, починаються вихрі і бурі. Більш мільярда тонн пилу піднімається й утримується в зваженому стані, при цьому різко змінюється кліматичний стан на всій марсіанській кулі. Тривалість пилових бур іноді досягає 50 - 100 діб. Під час пилових бур на Марсі виникає так називаний "антипарниковий ефект", коли хмари пилу не пропускають сонячне випромінювання до поверхні, але пропускають випромінювання, що іде від неї, і тому поверхня сильно охолоджується, а атмосфера розігрівається.
Уточнення складу атмосфери космічними апаратами дозволило виявити роль полярних шапок у формуванні бур. При таненні полярних шапок утворюються величезні маси вуглекислого газу і збільшується тиск над ними, у результаті чого утворяться сильні вітри, що піднімають з поверхні дрібні частки пухкого ґрунту.
Для поверхні Марса характерна глобальна асиметрія в розподілі знижених ділянок - рівнин, що складають 35% усієї поверхні і піднесеною, покритою безліччю кратерів областей. Велика частина рівнин розташована в північній півкулі. Межа між ними в ряді випадків представлена особливим типом рельєфу - столовими горами, складеними плосковершинними гірками і хребтами.
Чотири гігантських погаслих вулкани піднімаються над навколишньою місцевістю на висоту до 26 км. Найбільший з них - гора Олімп, розташований на західній окраїні гір Фарсида, має основу діаметром 600 км і кальдеру на вершині поперечником 60 км. Три вулкани: гора Аскрійська, гора Павлина і гора Арсія розташовані на одній прямій на вершині гір Фарсида, висотою близько 9 км. Самі вулкани піднімаються над Фарсидою ще на 17 км. Більше 70 погаслих вулканів знайдені на Марсі, але вони набагато менші і за площею і за висотою.
Гігантська долина глибиною до 6 км і довжиною більше 4000 км перебуває на південь від екватора. Її назвали Долиною Маринера. Безліч долин менших розмірів, борозен і тріщин виявлено на поверхні Марса, що свідчать про те, що в стародавні часи на Марсі була вода і, отже, атмосфера була більш щільною.
Під поверхнею Марса в окремих областях перебуває шар вічної мерзлоти товщиною в кілька кілометрів. У таких районах на поверхні кратерів видні незвичайні для планет земної групи застиглі флюїдизировані потоки, за якими можна судити про наявність підповерхневого льоду. За винятком рівнин поверхня Марса сильно кратерована. Кратери, як правило, виглядають більш зруйнованими, ніж на Меркурії чи Місяці. Сліди вітрової ерозії можна бачити всюди.
На сучасних картах Марса поряд з новими найменуваннями, привласненими формам рельєфу, виявленим завдяки космічним знімкам, використовуються стародавні географічні і міфологічні назви, запропоновані Скіапареллі. Найбільша піднесена область, поперечником близько 6000 км і висотою до 9 км одержала назву Фарсида (так на древніх картах називався Іран), а величезна кільцева низина на півдні діаметром більш 2000 км названа Елладою (Греція). Сильно кратеровані ділянки поверхні одержали назви земель: Земля Прометея, Земля Ниючі та інші. Долинам планети Марс даються назви, які використовувались різними народами. Великі кратери названі на честь учених, а невеликі кратери носять назви населених пунктів Землі.
Обробка збурень в орбітах космічних апаратів дозволили одержати карту ареоїда - рівневої поверхні Марса. Виявилося, що вона добре корелює з рельєфом Марса, що говорить про слабкий прояв ізостазії. Особливо добре "видний" Олімп. Ареоїд оконтурює гору западинами глибиною від -300 м до -400 м. Усередині гори ареоїд піднімається до 500 м. Гравітаційні аномалії в гірському регіоні Тарсис досягають 344 мГал на висоті супутника (275 км). Взагалі, гравітаційні аномалії на Марсі перевершують гравітаційні аномалії на Землі в 17 разів! Питання про ізостазії залишається поки відкритим.
Марсіанським Товариством (Mars Society) та Планетарним Товариством (The Planetary Society) було узгоджено прапор Марса.Він е триколорним. Складаеться з трьох різнокольорових вертикальних, рівних смуг - червоної, зеленої і голубої.
| Сонячна система |
| Зірка: Сонце Планети: Меркурій • Венера • Земля • Марс • Юпітер • Сатурн • Уран • Нептун Карликові планети: Церера • Плутон • Ерида Малі тіла: Астероїди • Пояс Койпера • Хмарність Оорта • Комети |
| (Див. також: Астрономічні об'єкти) |
