Дермань
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дермань — старовинне село в Здолбунівському районі Рівненської області на річці Устя. Зараз це два села розташовані поруч Дермань перший та Дермань другий.
Зміст |
[ред.] Історія
Територія Дерманя була заселена вже у VIII-V столітті до нашої ери. Про це свідчать сліди осель з майстернею крем'яних знарядь доби ранньої бронзи, залишки давньоруського городища, старовинні могильники, знахідки уламків зброї, речей побуту, культури, ритуалів поховань.
Уперше Дермань засвідчений у 1322 році. Тоді 8 грудня князь Любарт Гедимінович подарував Луцькій соборній церкві Іоана Богослова маєтності кількох сіл, серед котрих називається Будераж, Півче та Дермань.
За поборовим актом 1325 року, "имение Дермань" сплачувало від 26 димів, 2 городів, 3 вальних коліс. Крім того, щорічно здавало 40 "гарців" меду з лісових пасік, виконувало шарваркові роботи, вивозило казенні лісозруби.
У вересні 1497 року в замкові біля Топорищ на Житомирщині була укладена та репрезентована грамота, якою великий литовський князь Олександр засвідчив дар гетьманові Костянтину Острозькому маєтностей 2-ох дворів і 9 сіл, у числі яких називається і "Дермань".
З 1499 року виринає в записах і Дерманський монастир, котрому тоді володар Острога подарував автографовану книгу "Поучения". Цей монастир згадується у наступних роках.
У 1583 році Дермань сплачував від 23 димів, 2 городень, 5 підсудків (судових чиновників), 3 комор. Крім того, "монастырские крестьяне" повинні були з'являтися на заорки, зажинки, закоси, обжинки, толоки, відбувати шарварки, лагодити монастирські стіни, вивозити на продаж хліб своїми підводами.
Акт 1590 року обвинувачує дерманських підданих за невиконані монастирські роботи, за втечу з Дерманя селян до інших населених пунктів, звідки їх зобов'язано повернути.
За "люстрацією" 1604 року, Дермань поділявся на дворища (19,56 десятин), якими користувалися стрільці, гайдуки, підсусідки, і піддворища, відведені для городників, комірників. Тоді діяло громадське самоврядування, громадський суд.
На картах, поземельних планах ХУІ-ХУШ століть село документували назвою "Дермань". І лише зрідка латинським записом - "Дерман", "Дерманє".
Акти 1629-1644 років нотують зростаючі заворушення "дерманских крестьян", а в час Визвольної війни 1648-1654 років - формування "в Дерманю" повстанських загонів. Але тодішня воєнна розруха, епідемії, голод спричинили майже цілковитий упадок Дерманя. Так, у 1653 році на всіх монастирських маєтках було лише 47 дворів. Та на початку XVIII століття Дермань неухильно починає відроджуватися, значно розширює культивовані землі, лісорозробки. За даними 1889 року, "с(ело) Дермань при пруде й ключах волости Мизочской" мало 330 дворів, 2575 мешканців (54 римокатоликів), чоловічий Преображенський монастир, однокласне народне училище, кредитне товариство, 3 крамниці, млин, смолокурню, деревообробну майстерню.
20 лютого 1905 року в Дермані в заможній хліборобській родині народився Улас Самчук (1905-1987), український письменник, автор роману-трилогії “Волинь”, повісті “Марія”, п'єси “Шумлять жорна” тощо.
До 1939 року Дермань був одним селом, хоч насправді його ділили на Дермань панський і казенний. У роки другої світової війни у 1942 в Дермані була школа поручиків УПА.
У 1946 році Дермань Перший волею чиновників приймає назву Устенське Перше, а Дермань Другий - Устенське Друге. З 1991 року Устенське, що від імені витікаючої тут річки Усті, уступає місце давній історичній назві Дермань і ділиться на: Дермань Перший і Дермань Другий.
[ред.] Дерманський монастир
Дерманський монастир - один з найстаріших, широко відомих релігійних, освітніх, культурних осередків Волині. Споруджений на старовинному замчищі, мав вигляд фортеці з камінними стінами до 6 метрів висоти з проробленими стрільницями. Монастир і церкву збудували у XV столітті на кошти князя Василя Красного. З 1575 по 1576 рік маєтком монастиря управляв першодрукар Іван Федоров.
- 1602 - Патріарх Олександрійський Мелентій благословив фундацію К.Острозького на заснування обтелі.
- 1602 - відкривається друкарня і духовна школа.
- 1603 - дерманську друкарню очолює Дем'ян Наливайко.
- 1605 - князь за невідомих причин переніс друкарню до Острога
- 1612 - настоятелем став Мелетій Смотрицький (український письменник - полеміст), рукоположений єрусалимським Патріархом Феофаном 1620 р. в єпископи. Тут він написав Граматику слов'янську,
- 1627 - Мелетій Смотрицький перейшов на бік унії.
- 1634 - обитель переходить до греко-католиків
- 1822 - Волинь у складі Росії
- 1840 - знову став православним після того як згорів Острозький монастир, і штат його переведений у Дерманський монастир. При монастирі була бібліотека, що складалася здебільшого з книг Острозького монастиря та архів.
- 1833 - 28 травня Київське Академічне правління видає указ про відкриття з вересня 1833-го р. Дерманського духовного училища. Засноване повітове і парафіяльне духовні училища на 200 учнів, які стають центрами русифікації.
[ред.] Походження назви
Назва Дермань загадкова. У ній є рідкісне кінцеве "ань", притаманне тим, що переважно символізують географічну специфіку місцевості, зрідка втілюють наймення осіб. Віднявши "ань", матимемо "Дерм", котре можна зблизити зі словом дерма (дермо) "зарослі непрохідні чагарники"; дермаза "гущавина, хащі", "цілина, облугове поле". Сюди підходить поліське, білоруське дерман ("дзерман") "заросле травою поле", "багатолітній обліг", "зарослі дикої рути". Слід згадати й наше дермо "груба тканина"; задьора "задирака"; задьорний "задирливий". Усе це від первісного дерти, роздирати.
Назву Дермань теж допустимо осмислити у зв'язку з особовими найменнями типу Дермо ("Йван Дермо Ярцев сын, новгородский иконописец", 1509 рік); Дермель ("Йван Арбуз Дермель", 1425 рік); Дермек ("пан Єжи Дермек", 1703 рік); Дерманов ("мустафа Дерманов, сын Дары", 1747 рік); Дерманик ("брати Веселик і Дерманик", 1887 рік). Історія цих та інших особових формувань могла бути різною. Так, Дермо з ймовірного російського дермо "непотріб", "негідник"; Дерманов із турецького дерман "тілесна сила", "енергія", "лікування"; Дерманик із дерманити "дармувати", "кепкувати".
Таким чином, Дермань міг втілити поняття "оселя в урочищі Дерма (Дермо), що у зв'язку з однозвучним словом" або "населений пункт, до якого мав суттєве відношення чоловік з найменням зразка Дермо, Дерман", приймаючи з "ань" значення "Дерманів". Але ці особові назви є ще загадковими.
[ред.] Легенди та перекази
За документованою оповіддю, Дермань у минулому називали Райгородком, бо, мовляв, жили у ньому, як у "райському" місці Коли Райгородок дотла знищили ординці врятовані поселяни знайшли собі нову "дерму" (цілину), назвавши від цього слова новостворену оселю Дерманем, згадуючи ще довго колишній Райгородок, де спорудили пам'ятний знак.
За переказами, Дермань спочатку іменували Дрімань, бо ніби на цьому місці у час миттєвої "дрімоти" острізький князь ледь не став жертвою хижого звіра. Розповідають інше: тут, де село, люди, готуючи місце для посівів, казали - "Дери й май!", тобто очищай землю від хащів і матимеш добро". Звідси, мовляв, початкове "Дермай", потім "Дерман". А ще кажуть: тут, де село Демань, загинув і похований турецький воєвода Дерман.
[ред.] Місцеві топоніми
У Дерманю Другому є під охороною держави обширна висота Городище або Замчище, де була захищена валами, частоколами, глибинними ровами, ярами староруська оселя. Дещо на віддалі є висота (колишнє городище) Знесення (Гора), на якій розміщені забудови монастиря. Коло неї пролягає видолинок Мних (Мніх), втіливший поняття "монах". В іншому місці привертає увагу крута висота Ринка, де ніби стояла перенесена на кладовище церква, в якій молився Богдан Хмельницький. На сході села за мостом примістилась неподалік річки Батиєва криниця, де немов би хан Батий брав для себе і свого коня "цілющу" воду. В іншому місці є Турецька долина. Тут у бою загинуло багато татар. Міжвисотну долину окраїни села іменують Скит, бо тут у "скиті" (безлюдній місцевості) жили ченці-самітники. Іде в забуття пагорб Холм (Хом), що мав форму "шолома". На ньому "чатували" дозорці острізького замку, сповіщаючи ворожі нашестя.
Назва Дермань одинока. Існує лише Дерманка: одна діюча на Рівненщині в Корецькому районі, дві інші замінені: на Луки в Житомирській та на Дубівку в Хмельницькій області
