Географія Бразилії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття належить до вибраних статей за результатами голосування .

Бразилія (згідно Держкомстату пишеться Бразілія [2]) — країна в Південній Америці, яка займає майже половину континенту, що межує з Атлантичним океаном. Бразилія покриває площу 8 514 215 км², яка включає 8 456 510 км² суші і 55 455 км² води. Найвища точка в Бразилії — Піку-да-Небліна — має висоту 2 994 м, найнижча точка — рівень моря. За територією Бразилія трохи менша ніж Сполучені Штати (9,629 млн. км²) або ніж вся Європа (10,523 млн. км²).

Бразилія межує на півночі з Колумбією, Венесуелою, Гайаною, Суринамом та Французькою Гвіаною, на заході з Перу та Болівією, на південному заході з Аргентиною , Парагваєм і Уругваєм. Бразилія володіє архіпелагом Фернанду-ді-Норонья, розташованим на відстані 350 кілометрів на північний схід від найбільш східної точки її континентальної частини, і декількима острівцями і атолами в Атлантичному океані, такими як: Аброльос, Атол-дас-Рокас, скелі Сан-Педру-і-Сан-Паулу, Трінідад і Мартім-Вас.

На більший частині території клімат тропічний, проте деякі області мають більш помірний клімат. Найбільша річка в Бразилії, найбільш повноводна і одна з щонайдовших в світі — Амазонка. Тропічний ліс, який покриває басейн Амазонки, складає майже половину тропічних лісів на Землі.

Зміст 1 Місцерозташування 2 Рельєф місцевості 2.1 Атлантична прибережна рівнина 2.2 Басейн Амазонки 2.3 Гвіанське нагір'я 2.4 Бразильське нагір'я 2.5 Пантанал 2.6 Береги 3 Внутрішні води 4 Клімат 5 Природна рослинність 5.1 Сельва (вологий тропічний ліс) 5.2 Мата (напівлистопадний ліс) 5.3 Кампос (савани) 5.4 Каатинга 5.5 Пантанал 5.6 Араукарієвий ліс 5.7 Прерії 5.8 Мангрові ліси 6 Політико-адміністративний поділ 6.1 Північ 6.2 Північний схід 6.3 Південний схід 6.4 Південь 6.5 Центральний захід 7 Екологічні проблеми 8 Ресурси Інтернет

[ред.] Місцерозташування

Бразилія розташована у східній частині Південної Америки, вздовж узбережжя Атлантичного океану. Довжина сухопутного кордону — 14 691 км. Межує з Аргентиною (1 224 км), Болівією (3 400 км), Колумбією (1 643 км), Французькою Гвіаною (673 км), Гайяною (1 119 км), Парагваєм (1 290 км), Перу (1 560 км), Сурінамом (597 км), Уругваєм (985 км) та Венесуелою (2 200 км). Довжина узбережжя —7 491 км. Територія — 8 514 215 км², що становить 5,7% від усієї суші світу. Бразилія — п'ята за величиною країна світу (після Росії, Китаю, Канади і США).

Крайні точки:

• Північна - 8° північної широти і 60° західної довготи.
• Південна - 32° південної широти і 70° західної довготи.
• Західна - 10° південної широти і 75° західної довготи.
• Східна - 10° південної широти і 40° західної довготи.

[ред.] Рельєф місцевості

[ред.] Атлантична прибережна рівнина

Уздовж Атлантичного узбережжя тягнеться прибережна рівнина, яка сильно звужується в межах штатів Ріо-де-Жанейро і Еспіріту-Санту, де уступи Бразильського нагір'я підходять близько до океану. Північна частина прибережної рівнини тягнеться від штату Ріу-Ґранді-ду-Норті до Еспіріту-Санту, а південна частина займає побережжя штатів Санта-Катаріна і Ріу-Ґранді-ду-Сул. Перехід від рівнини до нагір'я, поступовий на крайній півночі, в південних районах стає різкішим. З боку океану берегова рівнина оточена піщаними пляжами, лагунами і болотами. Нечисленні зручні природні гавані знаходяться там, де гори підступають до самого берега. Наочним прикладом служить гавань Ріо-де-Жанейро — бухта Ґуанабара. Порт Сантус був штучно створений на дренованій прибережній низовині.

Ширина прибережної рівнини — від 80 км на півдні до менш ніж 16 км на півночі. На ділянці від Ріо-де-Жанейро до Ріу-Ґранді-ду-Норті простежується вузька смуга з плосковершинними столовими останцями висотою від 45 до 150 м, складеними субгоризонтально залягаючими пластами пісковиків. На захід від цієї смуги підіймається край нагір'я, місцями до 900 м над рівнем моря. На південь від штату Баійя осадковий покрив прибережної рівнини місцями прорваний гранітними останцями, подібними знаменитій горі Пан-ді-Асукар (букв. — «цукрова голова») над бухтою Ґуанабара в Ріо-де-Жанейро. Родючі червонокольорові ґрунти розвинені в дельтах річок Ріу-Досі і Жекитіньонья і у підніжжя гранітних останців, де накопичилися продукти вивітрювання корінних порід; у цих місцевостях майже 400 років вирощуються бавовник, тютюн, какао і цукровий очерет.

[ред.] Басейн Амазонки

Більшу частину північної Бразилії займає водозбірний басейн р. Амазонки і її крупних приток Токантінс, Шингу, Тапажос, Мадейра, Пурус, Журуа, Жапура і Ріу-Негру. Це найбільша низовина земної кулі, що займає площу 1,8 млн. кв. км, одна з найменш населених і найменш освоєних територій. На заході ця низовина найбільш широка — до 1 290 км з півночі на південь, вона сильно звужується у міста Сантарен, де відстань між Гвіанським і Бразильським нагір’ями складає всього 240 км. Нижче точки впадання ріки Шингу низовина знову сильно розширюється, там же починається гирло Амазонки. Річки басейну Амазонки виносять в океан в середньому за рік більше 1 млрд. т мулисто-піщаних наносів, проте із-за тектонічного занурення в пригирловій зоні річка не може створити обширну дельту, і в гирлі утворився острів Маражо, складений алювієм. Каламутні жовті води Амазонки простежуються в Атлантичному океані на відстані до 3 00 км від гирла. На режим Амазонки впливають морські приливні хвилі, які досягають висоти 5 м і розповсюджуються вгору по річці на 1 400 км, заливаючи низькі заплави — ігапó.

На основній річці і її притоках бувають повені, що приводять до затоплення зони шириною до 80 км. Проте, як правило, паводки розповсюджуються уподовж русел річок, а між ними підносяться межиріччя, покриті деревами або трав'янистою рослинністю, які ніколи не затопляються. Повноводність Амазонки пояснюється тим, що її північні і південні притоки знаходяться в різних півкулях; відповідно, паводки доводяться на різні пори року: на правих притоках — з жовтня по квітень (літній сезон в Південній півкулі), на лівих — з квітня по жовтень (літній сезон в Північній півкулі). Відповідно, сезонні коливання стоку на Амазонці згладжені. Середній річний стік цієї річки складає приблизно 7 тис. куб. км — близько 15% річного стоку всіх річок Землі. Амазонка судноплавна на всьому своєму протязі в межах Бразилії і далі вгору за течією до міста Ікитос в Перу, на відстані 3 700 км від Атлантичного океану.

[ред.] Гвіанське нагір'я

Ґвіанське нагір'я в морфоструктурному плані є північним продовженням Бразильського нагір'я, але відокремлено від нього Амазонською низовиною. Ґвіанське нагір'я займає північнішу частину Бразилії. Його вершини — гора Ла-Небліна (2 994 м) на кордоні з Венесуелою і гора Рорайма (2 772 м) на стику кордонів Бразилії, Венесуели і Гайани. У штаті Амапа розробляються родовища марганцю.

[ред.] Бразильське нагір'я

Майже всю південну половину Бразилії займає обширне Бразильське нагір'я. Там зосереджена більша частина родючих земель і найцінніших корисних копалин. Східний край нагір'я, на схід від ріки Парана, густо населений. Малонаселені посушливі внутрішні райони нагір'я, включаючи басейн ріки Сан-Франсиску, називаються сертанами (sertão). Східна околиця нагір'я на північ від Ріо-де-Жанейро має ступінчасту будову: круті скелі, обернути схилами до океану, підносяться грядами, одна над іншою. На південь від Ріо-де-Жанейро уступ нагір'я досягає великої висоти і справляє значне враження, представаючи у вигляді масивної стіни. Вона називається Великим уступом, а на окремих ділянках — Серра-Жерал, Серра-ду-мари, Серра-ду-Паранапіакаба та інші. Далі вглиб країни паралельно берегу і краю уступу тягнеться ряд масивних гірських хребтів. Найвищі з них — Серра-да-Мантікейра, Серра-ді-Капарао з вершиною Бандейра (2890 м). В межах хребта Серра-ду-Еспіньясу в центральній частині штату Мінас-Жерайс зосереджені найбільші в країні запаси корисних копалин. Гребінь уступу місцями прорізає долинами річок Жекитіньонья, Ріу-Досі і Параїба, з них тільки по плоскодонній долині Ріу-Досі легко проникнути у внутрішні райони країни. Долина ріки Параїба тягнеться майже паралельно берегу океану, і до неї приурочені залізна і автомобільна дороги, що сполучають міста Ріо-де-Жанейро і Сан-Паулу.

На південному заході Бразильського нагір'я ріка Парана і її притоки перетинають дуже плоску поверхню лавового плато Парани. Тут ріка Парана і її притока Іґуасу течуть в широких неглибоких долинах, врізаних в стародавні субгоризонтально залягаючи товщі діабазів. Ці річки падають з краю плато, утворюючи величезні водопади Ґуаїра (зараз затоплені водосховищем греблі Ітайпу) (на межі Бразилії і Парагваю), і Іґуасу (на стику меж Бразилії, Аргентини і Парагваю), які належать до самих високих в світі.

Далі на захід в штатах Мату-Ґроссу, Мату-Ґроссу-ду-Сул і Ґояйс переважають обширні плоські плато на висотах між 600 і 1200 м. Нечисленне місцеве населення дотепер продовжує процес первинного освоєння території. Основне заняття — тваринництво, хоча у минулому тут час від часу здобувалися корисні копалини, в основному золото і алмази. На північ від столових плато тягнуться тропічні ліси Амазонської низовини, а на південному заході штату Мату-Ґросу-ду-Сул крутий уступ гірського ланцюга Серра-да-Бодокена підноситься над низовинами басейну ріки Парагвай.

[ред.] Пантанал

Невелика ділянка басейну ріки Парагвай, розташована на заході штату Мату-Ґроссу-ду-Сул і на півдні штату Мату-Ґроссу, створює обширну западину Пантанал, яка використовується для випасу худоби. Сюди регулярно відгонять таких невибагливих тварин, як зебу. Природні умови цього району вельми контрастні. Повені у вологий літній сезон чергуються із зимовими засухами. У затоплюваних частинах Пантанала вкриті травою рівнини відрізняються кращими кормовими ресурсами, а в більш піднесених районах у складі рослинності переважають грубі злаки і чагарники, придатні лише для випасу найвимогливіших порід худоби. Головне місто Пантанала, Корумба, порт у верхній течії ріки Парагвай, зв'язаний залізницею з Сан-Паулу. Це найзахідніший кінцевий пункт залізничної системи Бразилії.

[ред.] Береги

На півночі береги низинні та мілкорозчленовані бухтами — долинами рік Амазонка, Туріас, Меарін, Ітапекуру. На північному сході — вирівняні з морськими терасами і глибокою затокою Тодуз-ус-Сантус, часто облямовані кораловими рифами; на сході - скелясті, з численними інгрессійними бухтами, у тому числі Ґуанабара в Ріо-де-Жанейро. На крайньому південному заході — низинні, лагунові, з великим озером-лагуною Патус. Головні біоми узбережжя — мангрові ліси та рестинга.

[ред.] Внутрішні води

Річкова мережа дуже густа. Уся Амазонія, південь Гвіанського і північна частина Бразильського плоскогір'їв зрошуються системою ріки Амазонка. Південь Бразильського плоскогір'я —системами pічок Уругвай і Парана, захід — притокою Парани — рікою Парагвай, схід належить до басейну ріки Сан-Франсиску, північно-східна і східна окраїни плоскогір'я зрошуються короткими ріками, що впадають безпосередньо в Атлантичний океан (найкрупніша ріка — Парнаїба). Лише Амазонка зі своїми західними і східними притоками повноводна протягом усього року і судноплавна. Усі ріки Бразильського плоскогір'я (крім рік крайнього півдня) мають різкі коливання витрат води з бурхливими паводками (звичайно влітку), буяють порогами і водоспадами (у т.ч. Іґуасу на однойменній притоці Парани, Урубупунга і Сеті-Кедас — на Парані, Паулу-Афонсу — на Сан-Франсиску), мають великі запаси гідроенергії (на них збудовані греблі Ясірета та Ітайпу), але судноплавні лише на коротких ділянках, за винятком Парнаїби і Сан-Франсиску.

[ред.] Клімат

Клімат Бразилії менш різноманітний, чим її рельєф. Хоча Бразилія — тропічна країна, в ній мало районів, несприятливих для постійного мешкання — занадто жарких, занадто вологих або з однаковими температурами.

В межах Амазонської низовини середня річна кількість опадів — 1800—2300 мм, вони випадають переважно у вигляді злив, характерна постійна висока вологість повітря. Проте тут не буває жари. Наприклад, в Сантаремі, розташованому трохи південніше за екватор, максимальна зареєстрована температура 36° С, а мінімальна 18° С. Взимку холодні повітряні маси (фріажен) часом проникають в Амазонській басейн з півдня, приносячи з собою прохолодну погоду із зливами.

Найбільш посушливі крайні північно-східні райони Бразилії, що одержали назву каатинга. Там випадає менш всього опадів (в середньому 500–650 мм в рік). Крім того, режим опадів різко розрізняється по роках. Так, наприклад, в період 1835–1935 більше половини років оголошувалися екстремальні відхилення в обидві сторони від вказаного діапазону. Обробіток земель в таких умовах ставить фермерів на грань банкрутства, оскільки посіви часто страждають від надмірного або недостатнього зволоження.

Уздовж Атлантичної прибережної рівнини і Великого уступу переважає тропічний вологий клімат. На узбережжі біля Салвадору круглий рік тримаються високі температури і випадають рясні опади, але далі на південь зими стають холоднішими і дещо сухішими, хоча літні періоди залишаються жаркими і вологими. У Ріо-де-Жанейро середня температура найтеплішого місяця (лютого) — 26° С, а найхолоднішого (липня) — 20° С. Європейцям і північно-американцям нелегко переносити такий клімат не стільки із-за жари, скільки із-за високої відносної вологості в прибережних районах (особливо в січні).

На Бразильському нагір'ї літо тепле і вологе, а зими прохолодні і сухі. В цілому тут температури не такі високі, як в прибережних районах і в Амазонії, а опади випадають у формі злив тільки на великих висотах. У горах поблизу Великого уступу середні річні суми опадів перевищують 1800 мм, сезонні коливання температур різкіші: влітку до початку вологого сезону до 38° С (при середніх значеннях 28–30° С), середні зимові температури складають 19–26° Із залежно від відстані до екватора. Виділяється сухий літній сезон тривалістю від 1 до 5 місяців, коли випадає менше 50 мм опадів. У цей період дерева скидають листя, а трави стають жорсткими і втрачають кормові якості.

На більших висотах, особливо в штаті Сан-Паулу і в південних штатах Бразилії, середні температури не перевищують 14–18° C, звичайні заморожування. Часом в горах випадає сніг, але тримається він недовго. Вторгнення холодного повітря, подібні тим, які бувають в США і Європі, ніколи не спостерігаються на півдні Бразилії, тому що антарктичні повітряні маси значно прогріваються при проходженні над теплими прибережними водами. Проте взимку при проникненні полярних повітряних мас бувають тривалі періоди хмарної сирої погоди.

[ред.] Природна рослинність

Багатство рослинного покриву Бразилії багато в чому обумовлене різноманітністю географічних, кліматичних, ґрунтових і гідрогеологічних умов країни.

[ред.] Сельва (вологий тропічний ліс)

Завдяки великій кількості опадів і високим температурам протягом всього року в басейні Амазонки і на побережжі Атлантичного океану між Салвадором і Сантусом широко поширена сельва (selva). Це високостовбурний вологий ліс, що складається з різноманітних деревних порід, із слабо вираженим підліском, який добре розвинений тільки в більш освітлених місцях. Стовбури дерев прямі, крони зонтичні, характерний велика кількість ліан. При незначних сезонних коливаннях температури і вологості кожна деревна порода слідує своєму індивідуальному циклу цвітіння, плодоношення і розсіювання насіння, тому у всі пори року ліс в цілому виглядає приблизно однаково. На затоплюваних під час повеней ділянках, головним чином в долині Амазонки, гідрофільні пальми, деревовидні папороті і інші рослини нижнього ярусу підіймаються до висоти 8 м над очеретяними і осоковими болотами. У більш освітлених ділянках лісу ліани, що шалено розрослися, і епіфіти (непаразитичні рослини, що селяться інших, вищих і стійкіших деревах) перетворюють ліс на непрохідні джунглі. Велика кількість світла, тепла і вологи забезпечує розвиток пишної пологової рослинності, компенсуючи бідність ґрунтів у вологих тропічних лісах. В умовах теплого вологого клімату органічний опад дуже швидко мінералізується грибами і бактеріями, тому тут утворюється вкрай мало гумусу, а поживні речовини, необхідні для вирощування сільськогосподарських культур, під час злив вимиваються з верхніх горизонтів ґрунту. Індейці пристосувалися до низької родючості ґрунтів. У цих районах застосовується перелогова система землеробства: протягом декількох років з поля знімається урожай, після чого воно закидається, а під посіви розчищається нова ділянка лісу. Такий тип господарювання, звичайно, можливий тільки в малонаселених районах. Лісооновлення в подібних умовах досить швидко здійснюється природним чином, проте лише до певної межі.

[ред.] Мата (напівлистопадний ліс)

Тропічний і субтропічний напівлистопадний ліс — мата або атлантичний ліс (mata atlantica) — покриває схід Бразильського нагір'я, де опадів випадає менше, ніж необхідно для розвитку сельви, середньорічні температури нижчі і чітко виражений сухий сезон, протягом якого багато дерев скидають листя. Такий ліс росте в місцях близького залягання ґрунтових вод і на ґрунтах, що добре зберігають вологу. Дерева вегетують круглий рік, густий деревостій складається в основному з високих вічнозелених широколистяних порід з невеликою домішкою листопадних. Він найбільш характерний для деяких районів штату Сан-Пауло і півдня штату Мінас-Жерайс. На рихлих піщаних ґрунтах при глибокому заляганні ґрунтових вод домінують менш цінні в господарському відношенні сухі ліси (mata seca), а по берегах річок — флористично багатші галерейні ліси. Сухі ліси займають величезні площі на піщаникових плато у внутрішній частині штату Баійя, а також в північній половині штату Мінас-Жерайс.

[ред.] Кампос (савани)

У штатах Мату-Гроссу, Мату-Ґроссу-ду-Сул, Гояйс і Токантінс широко поширені співтовариства з листопадних дерев і саванних злаків. Вони тягнуться вузькою смугою на захід від ріки Сан-Франсиску через весь штат Піауі майже до атлантичного побережжя. Розрізняють три типу саван. Рідколіссі кампос серрадос або просто серрадо (cerrado) з чагарниками і розрідженими низькорослими деревами широко зустрічаються на півдні Мату-Ґроссу і на заході Мату-Ґроссу-ду-Сул. На сухіших і легших ґрунтах переважають кампос сужос з низькорослими чагарниками і деревами, що ростуть відособлено або невеликими групами. Далі до заходу, в Мату-Ґроссу і Пантаналі, на межиріччях розкинулися відкриті трав'янисто-злакові савани без дерев — кампос лімпос. Уздовж річок тут звичайно тягнуться галерейні ліси з могутніших, ніж в саванах, дерев.

[ред.] Каатинга

На посушливому північному сході країни поширена каатинга — рідколісся, що складається з колючих листопадних дерев і чагарників.

[ред.] Пантанал

Найбільша заболочена територія у світі - Пантанал. Він розташований на південь від амазонської сельви і на північний захід від серрадо, та підвергається впливу обох екосистем. Відмінною рисою Пантаналу є повені, які під час сезону дощів затоплюють 80% його території. Ця екосистема має найбільшу різноманітність водних рослин та загалом найвищу концентрацію флори і фауни у світі.

[ред.] Араукарієвий ліс

На території трьох південних штатів Бразилії, там, де бувають заморозки, з'являються типові для субтропіків вічнозелені змішані (листяно-хвойні) ліси — араукарієвий ліс або пінерайя, які одержали свою назву від бразильської араукарії (Araucaria angustifolia, також відома як «сосна Парани»). Це дерево має хорошу будівельну деревину, що є однією з важливих статей експорту Бразилії. Хоча пінераї сильно постраждали від інтенсивної експлуатації, чисті густі деревостої ще зустрічаються на лавових плато. Тут же росте широколистяна порода — гостролист парагвайський. З його листя готують тонізуючий «парагвайський чай», або «мате».

[ред.] Прерії

На високих плато чотирьох південних штатів Бразилії зустрічаються ділянки злакових прерій або пампасів (pampas), характерних для помірних широт. Їх площа збільшується на півдні штату Ріу-Ґранді-ду-Сул, де дерева виростають тільки в долинах, а межиріччя покриті хвилястим килимом степових трав.

[ред.] Мангрові ліси

Заболочені території, які знайдені в багатьох місцях уздовж бразильського узбережжя, де річки вливаються в Атлантичний океан, вкриті мангровими лісами. Нажаль, більша частина їх знищена на сьогоднішній день. Ці вражаючі екосистеми все ще можуть бути знайдені в області Лагамар на межі штатів Сан-Паулу і Парана, бухті Камаму (Баійя), дельті ріки Парнаїба (Піауі) і навколо гирла Амазонки.

[ред.] Політико-адміністративний поділ

Двадцять шість штатів Бразилії і Федеральний округ (Distrito Federal) звичайно поділяють на п'ять географічних регіонів або областей: Північ (Norte), Північний схід (Nordeste), Південний схід (Sudeste), Південь (Sul) і Центральний захід (Centro-Oeste). 4. У 1996 році в країні було 5 581 муніципалітетів (municípios), які мали муніципальні уряди. Багато муніципалітетів в свою чергу діляться на округи (distritos), які не мають політичної або адміністративної автономії. У 1995 році було 9 274 округів. Всі муніципальні і окружні населені пункти, не дивлячись на розмір, офіційно вважаються містами. Для статистичних цілей муніципалітети угрупованні в 559 мікрообластей (1990), які в свою чергу складають 136 мезо-областей. Це угрупування замінило собою попередній мікро-регіональний поділ, встановлений в 1968 році, який використовувався при переписах 1970, 1975, 1980 і 1985 років.

[ред.] Північ

Північна область знаходиться обабіч екватору, також відома як Амазонія (Amazônia). Вона включає, з заходу на схід, штати Рондонія (Rondônia), Акрі (Acre), Амазонас (Amazonas), Рорайма (Roraima), Пара (Pará), Амапа (Amapá) і Токантінс (Tocantins). Штат Токантінс був створений з північної частини штату Ґояйс (у Центрально-західному регіоні) в 1988 році. Колишня федеральна територія Рондонія стала штатом у 1986 році, а Рорайма і Амапа — у 1988.

Маючи площу 3 869 638 квадратних кілометрів, Північ — найбільший регіон країни, що вкриває 45,3% її території. Головний біом регіону — вологий тропічний ліс або сельва, відомий своєю біологічною різноманітністю. Північ служить джерелом лісових виробів, від таких як сасапарель, какао, кориця, і черепахове масло протягом колоніального періоду до каучуку і бразильських горіхів в сучасний період. У середині двадцятого століття також стали важливими вироби гірської промисловості та сільського господарства, з 1980-х розвивається лісова промисловість. У 1990 році, 6,6% території регіону було змінено діяльністю людини, від 0,9% в штаті Амапа до 14,0% в штаті Рондонія.

У 1996 Північ мала 11,1 мільйонів мешканців або 7% населення країни. Проте, ця доля швидко зросла в 1970 - 1980-х в результаті міжрегіональної міграції і високої норми народження. Найбільша щільність населення знаходяться в східних штатах — Пара і Рондонія. Головні міста — Белен і Сантарен в штаті Пара та Манаус в штаті Амазонас. Доход на душу населення нижчий за середній у країні, від 2 888 доларів США на рік у штаті Амазонас до 901 доларів у штаті Токантінс.

[ред.] Північний схід

Північний схід складають дев'ять штатів: Алагоас (Alagoas), Баійя (Bahia), Сеара (Ceará), Мараньян (Maranhão), Параїба (Paraíba), Пернамбуку (Pernambuco), Піауі (Piauí), Ріу-Ґранді-ду-Норті (Rio Grande do Norte) та Сержіпі (Sergipe). Колишня федеральна територія Фернанду-ді-Норонья була включена до складу штату Пернамбуку в 1988. Для планування або екологічних цілей територія Мараньян на захід від 44° західної довготи, більша частина якої до недавнього часу була вкрита «до-амазонськом» лісом (перехід від каатинги до тропічного лісу), часто входить до Північного регіону.

Північний схід має площу 1 561 178 квадратних кілометра або 18,3% території країни. Його головний біом - напівзасушлива каатинга, яка підлягає тривалим періодичним засухам. Починаючи з 1990-х роців, у цій області створена обширна система іригації. У лісовій зоні (мата), атлантичний ліс, зараз майже повністю знищений, колись тягнувся на північ уздовж берегової лінії до Ріу-Ґранде-ду-Норте. Цукрові плантації, створені там ще в колоніальні часи, існують до нашого часу. Між мата і каатингою лежить перехідна зона, агресті, область змішаного сільського господарства. У 1988-89 роках 46,3% області було змінено людською діяльностю, від 10,8% в Мараньяні до 77,2% в Алагоасі.

Висока норма народжування у регіоні компенсує значний відтік населення, доля населення решіону у населенні країни лише незначно зменшилося протягом двадцятого століття. У 1996 область мала 45 мільйонів мешканців або 28% населення країни. Населення найгустіше уздовж побережжя, де розташовані вісім з дев'яти столиць штатів, але також досить густе по всій території. Головні міста - Салвадор, в Баійї, Ресіфі в Пернамбуку і Форталеза в Сеарі. Регіон має найбільшу концентрацію сільського населення країни, а його стандарти життя найнижчі в Бразилії. У 1994 році Піауі мав найнижчий на душу населення доход в країні, 835 доларів на рік, а Сержіпі — найвищий в регіоні, 1 958 доларів.

[ред.] Південний схід

Південний схід складається з чотирьох штатів: Еспіріту-Санту (Espírito Santo), Мінас-Жерайс (Minas Gerais), Ріо-де-Жанейро (Rio de Janeiro) і Сан-Паулу (São Paulo). Його площа 927 286 квадратних кілометрів або 10,9% території країни. Область має найбільшу частку населення у країні, 63 мільйонів в 1991 році, або 39%, перш за все в результаті внутрішньої міграції починаючи з середини дев'ятнадцятого сторіччя до 1980-х роців. На додаток до щільної міської мережі, тут знаходяться міста-гіганти Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро, агломерації яких в 1991 мали 18,7 мільйонів і 11,7 мільйонів мешканців відповідно. Регіон поєднує райони з найвищим рівнем життя в Бразилії з районами міської бідності. У 1994 році в Сан-Паулу середній доход складав 4 666 доларів, тоді як в Мінас-Жерайс — тільки 2 833.

Раніше головним біомом на Південному сході був атлантичний ліс, але до 1990 залишилося менш ніж 10% з колишнього лісового покрову в результаті очищення території для сільського господарства, заняття тваринництвом і створення деревного вугілля. Людська діяльність змінила 79,5% регіону, від 75% в Мінас-Жерайс до 91,1% в Еспіріту-Санту. Регіон містить більшу частину бразильського промислового виробництва. Тільки один штат Сан-Паулу відповідає за половину промисловості країни. Сільське господарство, також сильне, дуже різноманітне і використовує сучасні технології.

[ред.] Південь

На помірному за кліматом Півдні розташовану три штати: Парана (Paraná), Ріу-Ґранді-ду-Сул (Rio Grande do Sul) і Санта-Катаріна (Santa Catarina), які вкривають 577 214 квадратних кілометрів або 6,8% території країни. Населення Півдня в 1991 складало 23,1 мільйонів або 14% населення країни. Область майже так же густо заселена, як Південний схід, але населення більш сконцентроване уздовж узбережжя. Головні міста — Куратіба і Порту-Алегрі. На Півдні досить високий рівень життя. Із-за своєї промисловості і сільського господарства, в 1994 році Парана мала найвищий середній прибуток в регіоні, 3 674 доларів на рік, тоді як Санта-Катаріна, територія дрібних фермерів і малої промисловості, трохи менше, 3 405.

На додаток до атлантичного і соснових лісів, багато з яких були знищені до середини двадцятого століття, на крайнебу півдні регіону знаходяться степові райони (прерії або пампаси), подібні преріям Аргентини і Уругваю. У 1982, 83,5% території були змінені людською діяльністю, з найвищим рівнем (89,7%) в Ріу-Ґранді-ду-Сул і найнижчим (66,7%) в Сента-Катаріні. Сільське господарство — багато з якого, наприклад виробництво рису, здійснюється дрібними фермерами має високий рівень продуктивності. Тут також існує деяка важлива промисловість.

[ред.] Центральний захід

Центральний захід складається з штатів Ґояйс (Goiás), Мату-Ґроссу (Mato Grosso) і Мату-Ґроссу-ду-Сул (Mato Grosso do Sul, відокремлений від Мату-Ґросу в 1979), також як і Федеральний район, місцеположення столиці країни Бразиліа. До 1988 штат Гояйс включав область, яка була відокремлена у штат Токантінс.

Центральний захід має площу 1 612 077 квадратних кілометрів або 18,9% території країни. Його головний біом — серраду або каатинга, тропічна савана. В минулому каатинга використовувалася для тваринництва низької щільності, але зараз також використовується для виробництва сої. У каатинзі існували і більші лісові масиви, особливо уздовж річок, більшість з яких були очищені для сільського господарства і випасу худоби. На заході знаходяться заболочені землі Пантанал, відомі своїм тваринним світом, особливо водними птахами і кайманами. На початку 1980-х, 33,6% території регіону було змінене людською діяльністю, від 9,3% в Мату-Ґросу і до 7,9% в Ґояйсі (без Такантінса). У 1996 регіон мав 10,2 мільйонів мешканців, або 6% загальної чисельності населення. Середня щільність низька, з концентраціями в і навколо міст Бразиліа, Ґоянія, Кампу-Ґранді та Куїаба. Рівень життя нижче середньої величини. У 1994 вони найвищий прибуток на душу населення був у Федеральному районі, 7 089 доларів на рік (найвищий в країні), і найнижчий Мату-Ґросу, 2 268 доларів на рік.

[ред.] Екологічні проблеми

Знищення лісів в Амазонії — поза сумнівом найбільша проблема, яка в 1980-х привабила міжнародну увагу до Бразилії. Серед латиноамериканських країн, Бразилія все ще має найбільшу частину (66%) території вкриту лісами, але вирубка і спалювання лісів у 1980-х все ще продовжувалися тривожними темпами. Більша частина вирубки проводилася силами великих корпоративних господарств і лише незначна — дрібними фермерами.

Вирубка лісів в Амазонії, знизилася з середнього рівню в 22 тис. квадратних кілометрів за рік протягом 1970-88 до близько 11 тис. квадратних кілометрів за рік між 1988 і 1991. Хоча частково зміни пояснюються варіаціями в кількості опадів, основною причиною зниження вважають економічну кризу 1987 року, яка знизила наявність капіталу для значних робіт з вирубки та привела к зменшенню можливостей міграції. Міграція до Амазонії також знизилася завдяки ефективнішому контролю з боку державних органів і змінами в громадській думці про навколишнє середовище. Технічні зміни, які визвали частковий перехід від горизонтального розширення сільського господарства до збільшення продуктивності, також пояснюють зменшення темпів вирубки лісу.

Опустинювання, інша важлива екологічна проблема в Бразилії, привабила міжнародну увагу слід за конференцію Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку, також відому як Самміт Землі, що пройшла в Ріо-де-Жанейро в червні 1992. Опустинювання означає, що ґрунти і рослинність засушливих земель серйозно погіршуються, не обов'язково територія перетворюється на пустелю. На початку 1990-х стало очевидним що напівзасушлива каатинга Північного сходу та деяких інших районів втратила свою природну рослинність і в результаті стала майже безводною.

У областях, де сільське господарство інтенсивне і розвинуте, виникають серйозні проблеми ерозії ґрунту, замулювання і седиментація в річках і забруднення пестицидами. У частинах саван, де поширене виробництво сої, значно пошкоджений водний стіл. Розширення пасовищ для рогатої худоби скоротило число видів диких тварин в саванах, особливо в штаті Санта-Катаріна.

В найбільших містах типові високі рівні забруднення повітря. В той же час екологічні проблеми пов’язані з недостачею санітарії ще існують в деяких районах Бразилії, особливо в середніх і малих містах. Екологічні проблеми міст почали приваблювати більшу увагу суспільства і уряду в 1990-х.

[ред.] Ресурси Інтернет

• Brazil Nature — перелік бразильських екосистем, опис природи
• countrystudies.us/brazil - детальний сайт з значною кількістю статистичної інформації стосовно Бразилії (та інших країн)

Ця стаття належить до вибраних статей за результатами голосування .