Боднарук Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Іва́н Боднару́к (8 грудня 1903, Білявинці — †31 грудня 1990) — український педагог, письменник, есеїст, журналіст, громадський діяч.

Народився 8 грудня 1903 року в селі Білявинці, біля Бучача в Західній Україні, в родині священика отця Лазаря та Іванни (з Кміцикевичів) Боднаруків. Гімназію закінчив в Бучачі, а диплом магістра філософії одержав у Львівському університеті 1928 року зі слов'янської філології (українська і польська мови). Після дворічної практики в державній і приватній гімназіях в Стрию здав професорський іспит у Варшавському університеті 1931 року. Далі продовжував вчителювати в Стрию в учительській дівочій гімназії та в гімназії для хлопців. Крім того, працював у музеї "Верховина" та був активним членом багатьох громадських організацій.

У другій половині 40-х років опиняється на еміграції в Німеччині, де працював директором неповної середньої школи в українському таборі переміщених осіб в Бургдорфі, біля Ганноверу. Крім цілоденної праці в школі, був культурно-освітнім референтом у таборі, керував вечірніми курсами для неписьменних, що мали виїжджати до Англії та Канади.

У 1948 році І.Боднарук разом з дружиною (теж вчитель) Леонтією та синами Ростиславом і Богданом виїжджають до Бразилії. В місті Прудентополі (штат Парана) працював вчителем у Малій семінарії оо. Василіян та допомагав у редагуванні газети "Праця" і календарів-альманахів тощо. В цей час він підготував і видав для школярів-українців "Буквар" і "Другу читанку". У 1949 році окремою книжкою вийшли його спогади про митрополита А.Шептицького під назвою "Великий Чернець і Народолюбець". У 1955 році разом із сім'єю перебрався на помешкання до міста Курітиба, де, крім педагогічної діяльності, брав участь у громадській роботі.

До США переїхав з родиною в 1960 році і оселився в місті Чикаго. Тут працював у школі українознавства і в видавництві Миколи Денисюка, в Українському Національному Музеї, викладав у Народному університеті та брав активну участь в релігійно-громадському житті української громади як член об'єднань "Обнова" й "Учительська громада". В 1963 році переїхав до Детройта, де працював вчителем української мови у Вищій школі ("гайскул") оо. Василіян та в школі українознавства. Тут упорядкував пропам'ятну книгу парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.

Протягом своєї педагогічної і громадської діяльності І.Боднарук активно виступав на сторінках українських періодичних видань країн Заходу. Його статті, замітки з'являлись у таких часописах США, як: "Свобода", "Америка", "Церковний Вісник", "Нова зоря", "Жіночій світ", "Дзвони", "Дітройські новини" та "Квітучі береги". В Аргентині він друкувався в "Нашому кличі" та в "Українському слові", в Англії - у "Визвольному Шляху" та в "Українській думці", в Німеччині йому охоче надавали сторінки в "Шляху перемоги".

Його статті запалювали серця українців до збереження рідної мови і культури, захищали українські громади від асиміляційних впливів, байдужості і сірої буденщини. У 1974 році І.Боднарук виходить на пенсію і переїздить разом з дружиною до сина Богдана в околиці Чикаго. Але і тут по довгих роках важкої і виснажливої праці не спочиває, а далі працює на ідею відродження української культури в еміграції. Це - робота в Українському Національному музеї, а також його улюблена журналістика.

Помер І.Боднарук 31 грудня 1990 року.

[ред.] Література

• Боднарук І., Між двома світами. Вибрані статті про українських письменників, Донецьк 1996.
• Боднарук І., Великий Чернець і Народолюбець, Прудентополіс 1949.