Шопенгауер Артур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Артур Шопенга́уер (Arthur Schopenhauer, 22 січня 1788, Данциг (нині Гданьськ) — 21 вересня 1860, Франкфурт-на-Майні) — німецький філософ.

[ред.] Біографія

Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 році. Його мати - видатна німецька писменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ деякий час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко огидною.

Вже в юності в його характері виявляються задатки песимізму, які наклали відбиток на його життя та життєву рефлексію.

Коли Артуру виповнилося 21 р., він вступив до Геттингенського університету, на медичний факультет, а під впливом Г.Е. Шульца зацікавився філософією. У 1811р. він пересилився до Берлину, де в той час був дуже уславлений Фіхте. Через два роки Шопенгауер випустив свою першу роботу: "Про чотирьохякісний корінь достатньої основи". Навесні 1814р. він переселився до Дрездена, де і була написана головна його робота "Світ як воля і уявлення."(1818)

З 1820 по 1831 рр. Шопенгауер працював в Берліні приват-доцентом, а пізніше відмовився від викладацької діяльності та іншу частину життя провів у Франкфурті-на-Майні, де і помер у 1860 р .

[ред.] Вчення Шопенгауера

Вчення Шопенгауера - об'єктивний ідеалізм у поєднанні з ідеалізмом суб'єктивним. Специфічною особливість його вчення є волюнтаризм. Шопенгауер услід за Кантом розрізняє "річ в собі" та "явища". "Річ в собі", на його думку, піддається пізнанню, це не що інше, як "воля". "Воля" становить абсолютний початок будь-якого буття, вона породжує явища або уявлення.

Вчення про свободу і необхідність. Як річ в собі, воля завжди абсолютно свобідна. Вся сукупність явищ природи навпаки, підкоряється закону достатньої причини і існує, тобто є необхідною. Людина теж явище, тому її дії в емпіричному світі необхідні. Це означає, що всі акти волі визначаються мотивами, незалежними від суб'єкта. Характер кожної людини фатально реагує на всі мотиви та спонукання, виключаючи будь-які довільні дії. Людина - раб свого характеру.

Песимізм Шопенгауера. Людське життя неодмінно протікає між бажанням і задоволенням. Бажання за своєю природою - страждання, задоволення страждання швидко переповнює людину, ціль видається примарною, володіння нею втрачає привабливість. Як тільки потреба задоволена, в життя привходять перенасичення і скука, які залишають відбиток відчаю навіть на забезпечених і щасливих. Те, що називають щастям, завжди негативна характеристика і зводиться лише до позбавлення страждання. Але далі або нове страждання, або скука. Страждання притаманне життю, і від випадку залежить усунення не страждання, а лише його конкретної форми.