Франц I (Священна Римська Імперія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Франц I, Йосиф Карл (12 лютого 1768 р. - 2 березня 1835 р.) - останній імператор Священної Римської імперії (під іменем Франц II) (1792-1806), 1804 року прийняв титул «імператора Австрії» (під іменем Франц I); король Угорщини та Чехії, представник династії Габсбурґів.

Народився у Флоренції. Вдразу ж після вступу на престол продовжував війну з революційною Францією, яка завершилась укладенням невигідного для Австрії Кампоформійського мирного договору (17.10.1797), за яким Габсбурги втратили Нідерланди та Ломбардію, але одержали Венецію, Далмацію та Істрію. За Ф.І Австрія взяла участь у III поділі Речі Посполитої (1795), за яким Австрія приєднала землі південної Польщі (т. зв. Західну Галичину). Участь Австрії у другій коаліції проти Франції та поразка в битві при Маренго призвели до укладення Люневільського миру 1801. 14.8.1804 Ф.І проголосив себе імператором Австрії. Після наступної війни з Францією та поразки під Аустерліцом (1805) Ф. І змушений відмовитися від володіння Тіролем та Венецією, Внаслідок створення Рейнського союзу німецьких держав під протекторатом Наполеона І Бонапарта Ф. І 6.8.1806 відрікся від корони Священної Римської імперії. У 1809 розпочав четверту війну з Францією, яка завершилася поразкою австрійських військ під Ваграмом, окупацією французькою армією значної частини Галичини і укладенням 14.10.1809 Віденського мирного договору. У 1812 Наполеон І примусив Ф. І взяти участь у поході на Росію. У серпні 1813 Ф.І знову приєднався до антинаполеонівської коаліції. За Паризьким мирним договором (30.5.1814) австрійські володіння були суттєво збільшені. Після Віденського конгресу 1815 Ф.І був одним із засновників Священного Союзу.

Правління Ф. І характеризувалося посиленням політичної реакції, ліквідацією позитивних наслідків реформ Йосифа II тощо.