Українсько-польська війна в Галичині 1918-19

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Українсько-польська війна в Галичині 1918 — 19 — почалася 1. 11. 1918 збройним виступом проти укр. влади у Львові об'єднаних поль. підпільних військ. організацій під командуванням сотн. Мончинського. Такі ж місц. характету повстання підняли поляки у Дрогобичі, Самборі, Перемишлі та ін. містах, перев. користуючися прихильністю комендантів місц. австр.-угор. залог, але вони були ліквідовані на поч. листопада 1918 укр. військ. частинами.

Активна військ. підтримка поль. повстання у Львові варшавським урядом і спричинила початок війни між Польщею і ЗУНР. Військ, допомогу поль. повстанню до кін. 1918 подавала гол. поль. Зах. Галичина, а від січня 1919 — вся поль. держава. Перемогу Польщі в цій війні вирішили у 1919 р. дивізії ген. Ю. Галлера, зформовані у Франції для війни з большевиками.

Бої у Львові тривали зі змінним успіхом до 21.11., доки поляки не досягли чисельної переваги завдяки допомозі, що надійшла їм через Перемишль. Щоб уникнути оточення, командувач укр. сил полк. Г. Стефанів наказав укр. частинам у ніч проти 22. 11. 1918 залишити Львів. Поза Львовом бої з поляками затяглися на зах. кордонах ЗУНР. 4. 11 українці відбили Перемишль, але вже 11. 11 втратили його знову, що дозволило гал. полякам тримати безпосередній зв'язок з Краковом і привозити підкріплення до Львова. Перші місяці після виходу зі Львова Начальна Кватира Гал. Армії використала для орг-ції бойових груп, пізніше корпусів Гал. Армії (див. Укр. Гал. Армія). Уже в першій пол. грудня існував поль.-укр. фронт від Тісної до Хирова і поза Перемишль до Львова, зі Львова до Ярослава і повз Любачів і Раву Руську до Белза і далі, на півн. до Крилова на Холмщині.

З грудня 1918 У.-п.в. велася за володіння Львовом, який українці хотіли відбити, та на зах. і півн. фронтах, де поляки з поч. січня здобули м. Угнів і Белз та оволоділи зал. колією Ярослав-Рава-Руська, що їм давало базу для дальших операцій.

Після двох безуспішних наступів УГА на Львів у грудні 1918 і на поч. січня 1919 Начальна Кватира УГА вирішила знищити зал. сполучення між Львовом і Перемишлем (т. зв. Вовчухівська операція 15. 2. — 19. 3. 1919). Дальшому успіхові наступу перешкодила Військ. Місія Антанти під проводом А. Бартелемі, яка в прикрій для поляків ситуації зажадала перемир'я. 2. 3. 1919 почалися знову воєнні дії, і 19. З поляки вдруге опанували колію Львів-Перемишль. Нову пропозицію альянтів — Ради Чотирьох (демаркаційна лінія ген. Л. Боти) прийняла Начальна Кватира Гал. Армії, але відкинули її поляки і, не зважаючи на зобов язання не вживати проти українців зформованої у Франції армії ген. А. Галлера, частину її (35 000) спрямовано на протиукр. фронт. У сер. травня 1919 поляки почали заг. наступ на укр. позиції в Галичині та на Волині й дійшли 25. 5. 1919 лінії Болехів-Ходорів-Бібрка-Бузьк; деякі з'єднання УГА (1 гірська бриґада і група «Глибока») втратили зв'язок з гол. силами і були змушені перейти на Закарпаття. Тоді рум. армія захопила півд.-сх. територію ЗУНР. Це змусило Начальну Кватиру Гал. Армії відвести частини УГА в півд.-сх. трикутник Галичини, замкнений pp. Збруч-Дністер. Після короткого відпочинку й реорг-ції укр. частин під командуванням ген. М. Грекова, що тоді очолював УГА, вона 7. 6 перейшла до наступу (т. зв. Чортківська офензива). Успішними боями відкинуто поль. сили на лінію Дністер — Гнила Липа — Перемишляни — Підкамінь, що викликало ентузіязм серед вояцтва й спричинило відмову Начальної Квартири Гал. Армії прийняти умови перемир'я та демаркаційну лінію, т. зв. лінію Дельвіґа.

Цілковитий брак боєприпасів примусив, однак, укр. частини відступити на вихідні позиції в трикутник між Збручем і Дністром. Тому що дальша боротьба з бл. 110-тисячною поль. армією, яку Франція забезпечила всіма модерними воєнно-техн. засобами, була безнадійна, УГА 16-18. 7. 1919 відступила за Збруч на допомогу УНР в її боротьбі з большевиками.