Олика
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це! |
| Олика | |
|---|---|
| Область | — |
| Район/міськрада | — |
| Основні дані | |
| Засноване | — |
| Маґдебурзьке право | — |
| Статус смт | із — року |
| Населення | |
| Щільність | осіб осіб/км² |
| Поштовий індекс | |
| Телефонний код | +380 03365 |
| Географічні координати |
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | — |
| До райцентру: - фізична: - залізницею: - автошляхами: |
— км — км — км |
| До обл.центру: - фізична: - залізницею: - автошляхами: |
— км — км — км |
| Адреса селищної ради | |
Зміст |
[ред.] Етимологія (походження) назви
[ред.] Ентнічний склад
[ред.] Пам’ятні місця
[ред.] Церкви
[ред.] Ландшафт, рельєф
[ред.] Історія
[ред.] Сільське господарство, агропромисловість
[ред.] Промисловість, комунікації, народне господарство
[ред.] Соціальна сфера
[ред.] Видатні особи
Розповідати про Олику можна довго та натхненно: це волинське містечко таке надзвичайне, що ніхто не запідозрить в нещирості твої дифірамби. Сюди, на перехрестя доріг з Рівного, Дубна та Луцька, варто їхати, не роздумуючи.
Польський «Tygodnik Ilustriwany» у 1856 р. захоплено описував в’їзд до міста з боку Рівного: «чудові костел, замок та ратуша, білесенька церква, скрізь охайні, прикрашені садками будиночки міщан, сріблясті поверхні спокійно куняючих ставків, горбки, а поміж ними звивисті річечки прегарний творять вид».
Нехай сьогодні в місті й не збереглася описана ратуша, а будинки новітніх міщан не завжди тішать око охайністю, подивитись в Олиці все ще є на що. Тут є і магнатський замок-палац, і два костели, один з яких, св. Петра, є найстарішим на Волині, а другий, святої Трійці, – найгарнішим (суб’єктивізм, який в даному випадку важко заперечити). Тут є залишки міських середньовічних укріплень. Тут є… Але про все по порядку.
ЛИКО, ВІЛЬХА ЧИ ЯР?
Вперше назву містечка зустрічаємо в старовинному Іпатіївському літописі. Дивна ця назва – «Олика» – породила не одну легенду, де до етимології підходиться з характерною для народу простотою.
За однією з версій, іменем своїм місто зобов’язане лику, з якого плели волиняки личаки. Кажуть, саме тут був найбільший «взуттєвий» базар, куди плетений товар звозили звідусюд. Краєзнавець А. Сендульський ще у 1878 р. писав, що у місті було так багато лика, що ним були засипані цілі вулиці.
Інша версія – назвемо її ботанічною – пов’язує слово «Олика» з вільхою. Третя виводить топонім від тюркського слова «aloka» – «яр». Одне незаперечно: назва Олика – це гідронім (тобто спершу так називалась ріка, що тече неподалік, а згодом назву перейняло й місто).
Та облишмо топографічні премудрості і заглянімо в славне минуле Олики. Адже століття тому це місто було одним з найбагатших на Волині: тут проходив трансконтинентальний шлях з Азії в Європу.
ДИНАСТИЧНІ РОКІРОВКИ РАДЗІВІЛІВ
За часів Галицько-Волинського князівства неподалік сучасної Олики стояв укріплений град Чемерин. Мав Чемерин свій торговий посад у місці злиття рік Путилівки та Осенища. З часом вир міського життя поступово перемістився саме сюди. Новоутворене місто взяло собі назву від річки Оличі, що текла неподалік. А задокументованим першим власником Олики був такий собі Ленько Зарубич (1433). Першим – та не останнім.
Всіх господарів міста важко й перелічити. Зупинемось на ще одному: литовський гетьман Петро Янович Білий, воєвода трокський, староста луцький зводить у 1460 р. тут Петропавлівський костел, найдавніший на теренах сучасної Волинської області. По його смерті Олика відійшла до доньки – Ганни Монтигердовичовій, а потім – до її онучки, Ганни з Кішків, одруженої в першому шлюбі з Яном Радзивілом Бородатим. Так місто на 400 років стає вотчиною магнатів Радзивілів, головних поборників та захисників самостійності литовської держави. На гербі магнатів красувався бундючний девіз «Бог нам радить».
Багато хто з роду мав «нікнейми», пов’язані з оволосінням: окрім вже згаданого Бородатого, Оликою у середині XIVст. володів Ян Микола Чорний (бо був брюнетом). У 1547 р. він отримав від імператора Карла V спадковий титул «Князя на Олиці та Несвіжу», затверджений у 1549 р. королем Сігізмундом-Августом.
Верховенство майорату виконувалось: коли помер, не залишивши спадкоємців, великий канцлер литовський, фундатор костелу Трійці та замку, Альбрехт Станіслав (1595-1656), Олика відійшла до несвізького князя Михайла Казимира, литовського польного гетьмана – і вже аж до ХІХст. творила єднину цілість з несьвізьким майоратом.
Останнім прямим нащадком князя Миколи Чорного був Домінік Радзівіл (1786-1813), полковник наполеонівської армії. За участь у анти-російській військовій кампанії всі його маєтки було секвестровано (тобто держава заборонила князю користуватися приватним майном).
Та хіба міг такий впливовий рід якось не повернути собі свою власність? Інший магнат, Адам Чарторийський, добивається у царя Олександра І наступного 1814 р. ліквідації секвестру. Олику отримує Антон Радзівіл (1775-1832), представник клецького майорату.
ЮРИДИЧНІ ТОНКОЩІ ЖИТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО МІСТА
Втому від нескінченої черги князів Радзивілів розвіємо ще одним екскурсом в минуле міста, на цей раз – юридичним.
За Середньовіччя право називатися не селом, а містом, було надзвичайно важливим для будь-якого поселення. Адже в місті жили вільні, незакріпачені люди, які могли займатися ремеслами та торгівлею. А вироблений чи привезений крам потрібно було десь продавати. Хто б знав, що невинне право на проведення ярмарку стане причиною сварки двох міст? Олика, що вважалась зразковим приватним містом, та сусідня Клевань не поділили між собою… часу проведення ярмарків. Справа у 1511 р. дійшла до суду, і великий князь литовський постановив, щоб «от сих часов пану Станиславу не казали есмо в его именью у Олыце торгу мети в неделю, а казали есмо ему торг мети во второк; а князь Федор маеть мети торг у именьи своем в Клевани в четверг».
Та війна двох міст не вщухла, а лише розгорілася з приходом до влади Радзівілів, які вирішили привласнити собі урочище Городище, де власники Клевані князі Чарторийські почали будувати замок. У 1555 р. суд остаточно розділив маєтності двох шляхетних родів.
1564 р. місто отримало довгоочікуване Магдебурзьке право. Вибори урядовців урочисто проходили у ратуші, зведеній через кілька років після Троїцького костелу. Тут же в підземеллях відбували покарання ув’язненні. Місто вибирало лавників на чолі з війтом та райців на чолі з бургомістром. Обрані чиновники слідкували за станом міських укріплень, дотриманням норм торгівлі, за якістю виробів ремісників. Були й допоміжні урядовці: возний, нічна сторожа, прокуратор, слуги, посланці, а також майстер справедливості (кат). Відмітимо, що мати власного ката могло дозволити собі лише багате місто, адже майстрів заплічних справ вчили лише у Львові.
За люстрацією 1570 р. у Олиці налічувалося 318 будинків, 19 вітряків, одна круподерка та 6 казанів для виробітку горілки. Згодом кількість котлів зросла до 10. От так і можна прослідити найбільш популярний крам середньовічної Олики. Хоча було й інше прибуткове ремесло – рибальство.
Про небідність міста свідчить і те, що половина з понад 300 олицьких міщан у 1565 р. володіла зброєю. Про це дізнаємося з опису нападу олицької раті на маєток князя Федора Головні в сусідньому Дерні.
…Місто жило, зростало та розвивалось, час від часу піднімаючись з руїн: козацьки загони не щадили поселення, а 1702 р. місто спалили шведи. З’явилась чимала єврейська громада. З 1638 р. активно діяла колегіата св. Трійці, філія Академії у Замості, де 5 професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук.
Магдебурзьке право захищало міщан, однак суворо карало недотримання звичаїв. За вироком магістрату 25 січня 1782 р. труп самовбивці – президента міста Івана Рисецького волочили містом, прив’язавши до кінського хвоста. А 1781 р. мешканця Олики Ониська Яблонського було довічно ув’язнено в замку за наклеп на місто. Цехмайстри мали карати братчиків, якщо ті не з’являлись на службу до костелу. Та вільному життю міста настав кінець з входом Олики у 1793 р. до складу Російської імперії. Єдине, що залишилось – ратуша, яка все ще виконувала функції керування містом.
Неначе сама Природа відвернулася від міста: в 1803 та 1823 рр. Олику спустошили великі пожежі, під час війни 1812 року палац перетворили на військовий шпиталь – і використовували аж до 1837 р. Замок, позбавлений дбайливих господарів, почав занепадатита руйнуватися. Торгові центри відсуваються вглиб Росії, Олику заселяють переважно бідні євреї. У 1838 р. завалилися будинки колегії та семінарії, а у 1870 р. згоріла ратуша з безцінним міським архівом.
ХХ СТОЛІТТЯ: ВІЙНИ, ІНТРИГИ ТА ЛІТЕРАТУРНІ ПРОТОТИПИ
Далеко в минулому бучні бали та пишні лови князів та їх вельмишановних гостей. Та дотепер згадують олечани Радзівілів, пам’ятаючи про часи, коли Олиці поступався навіть Луцьк. Олицьким замком володів син знаменитого російського полководця П. Х. Вітгенштейна Лев Петрович – ад’ютант Олександра I, товариш декабриста Пестеля. Пам’ятають й Михайла Фердинандовича Радзівіла, який заради маєтку в Олиці, усупереч батьку і братам, перед Першою світовою одружився з росіянкою Марією Бенардакі, першою любов’ю Марселя Пруста (прототип Жильберти в «У пошуках втраченого часу»).
Живуть у місті й ті, хто ще застав Януша Радзівіла, останнього ординатора міста та захисника інтересів мішан у польському сенаті, заарештованого в 1939 році. Януш Радзивіл був очолював у 1935–1939 рр. комісію іноземних справ Польщі, був лідером впливової консервативної партії «Левіафан». Про його політичну боротьбу з маршалом Пілсудським згодом нагадав магнату Лаврентій Берія, схиляючи до співробітництва, на що Януш Радзівіл як справжній аристократ не пішов, а після Другої світової повернувся з таборів до рідної Польщі.
Син Януша Радзивіла Едмонд з дружиною Ізабелою збудували в міжвоєнний період у місті молочний кооператив, дитячий садок і лікарню. А їх син Станіслав згодом породичався з сімейством Кеннеді.
КАМ’ЯНІ СКАРБИ ОЛИКИ
Та найбільше б могли розказати про старих власників замкові стіни, зведені ще у 1558 р. Зараз в них зовсім інші хазяї: хворі Волинської психіатричної лікарні №2. Хоча туристів на подвір’я замку пускають охоче. Тут можна оглянути триповерховий палац та інші фортечні споруди. Збереглась і брама, хоча й немає вже на ній описаних у 1737 р. «індексів до астрономічних компасів, перед тим намальованих на мурі» та статуй богоматері та св. Михайла з залізними крилами.
Замковий комплекс був квадратним у плані та мав чотири кутові бастіони з дозорними вежами. Залишки двох з цих бастіонів видно за деревами навколо ровів і зараз.
Зовсім поруч з все ще помітними валами замку – величний Троїцький костел, збудований за проектом відомих архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна. Храм пишно декоровано скульптурами святих (Войцеха, Станіслава, Петра і Павла) та різьбою у виконанні львівського скульптора Мельхіора Ампелі. «Tygodnik Ilustriwany» жалівся, що у середині ХІХ століття місцеві прихожани розфарбували ці статуї всіма кольорами веселки. До речі, вже тоді ратуша перебувала у стані руйнації. Останнім приводом пожалітися на місто для видання стала відсутність пристойного постоялого двору.
А в’їзд в Олику все ще стереже прикрашена цегляними орнаментами Луцька брама – єдиний збережений фрагмент колись потужних міських укріплень.
На старому цвинтарі, серед старих магнацьких могил, дрімає Петропавлівський костел, переданий свого часу Миколою Радзівілом Чорним кальвіністам, а у передмісті Заворотті чекає на туристів Троїцька церква, побудована у 1886 р.
 |
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| Населені пункти Волинська області | ||||
|---|---|---|---|---|
| Міста | ||||
|
Берестечко • Володимир-Волинський • Горохів • Камінь-Каширський • Ківерці • Ковель • Луцьк • Любомль • Нововолинськ • Рожище • Устилуг |
||||
| Селища міського типу | ||||
|
Голоби • Головне • Дубище • Жовтневе • Заболотня • Іваничі • Колки • Локачі • Луків • Любешів • Люблинець • Маневичі • Мар'янівка • Олика • Ратне • Рокині • Сенкевичівка • Стара Вижівка • Торчин • Турійськ • Цумань • Шацьк |
||||
