Великий князь
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ – 1) назва носія верховної влади на східноєвропейських землях, зосереджених під управлінням династії князів Рюрикового роду. В договорах із Візантією Олег, Ігор і Святослав носять цей титул. В 11-13 ст. титул В.К., як правило, належав до київських князів, з тим, що в досягненні його конкурували принципи старшинства в роді Рюриковичів та належність до місцевої династії Мономаховичів. Влада київського В.К., поза межами самої Київської землі, мала здебільшого обмежений характер, відбиваючи тим самим загальний характер ранньофеодального суспільного комплексу Руси-України. До реальних прав В.К. належали скликання княжих з’їздів, верховне командування під час військових походів, вплив на призначення єпископів тощо. Влада київського В.К. мала тенденцію до поступового звуження його привілеїв, що відповідало політичному ослабленню Київської землі. В 13 ст. титул В.К. вже не завжди пов’язувався з київським княжим столом, а в 2-й пол.13 ст. київські князі його зовсім втрачають. Титул В.К. переходить до галицько-волинських і суздальсько-володимирських північних князів, як претендентів на очолювання комплексу східнослов’янських земель, що тоді вже виразно розкладався на відрубні поміж собою частини.
2) З 14-15 ст. цим титулом (поряд із титулом "господар") користувалися володарі Великого князівства Литовського. Після Люблінської унії 1569 титул В.K. увійшов до польського королівського титулу.
3) В Московії з 14-15 ст. цей титул стали присвоювати собі володимирські, рязанські, тверські, а з 2-ої половини 15 - початку 16 ст. - московські князі. Після ліквідації інших великих князівств переходить до князів московських, а з їх перемогою стає титулом володарів об’єднаних російських земель. Тут він вживався до 1547 р., коли В.К. Іван IV прийняв титул царя. В Російській імперії з 18 ст. до 1917 р. титул В.К. мали сини, брати і внуки імператорів.
ДЖЕРЕЛА:
1.Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
2.Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
