Валькирія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

«Валькирія на сторожі», художника-прерафаеліта Едварда Роберта Х'юза. Під впливом реінтерпретації старовинних міфів Річардом Ваґнером, Х'юз зобразив смертоносну нордичну богиню війни у романтичному стилі.

Валькирії (старонорвезькою: valkyrjur, в однині: valkyrja) — у скандинавській міфології — нижчі жіночі божества діси що слугують Одіну. Назва означає ті, що вибирають загиблих.

Метою валькирій було вибрати найбільших героїв серед загиблих та перенести їх у Валгаллу, де вони ставали ейхер'яр — героями що на чолі із Одіном битимуться із армією мертвих та Йотунів в часі Раґнарьок.

Хоча у сучасному поп-мистецтві валькирії часто зображаються як прекрасні діви на крилатих конях, древніми скандинавами вони уявлялись швидше як вершниці на вовках — пожирачах трупів загиблих. На користь цього свідчить те, що у скандинавській поезії для вовків вживається кеннінґ кінь валькирії. Самі валькирії уявлялись схожими на вороння що кружляє над полем бою та "вибирає" тіла. Тому ймовірно вважалось що зграї вовків та вороння, що пожирали тіла загиблих, слугували вищій цілі. Про невідповідність популярного іміджу валькирій їх історичному образу свідчить також ісландська «Сага про Ньялу». У ній збереглась «Пісня валькирій», а сама сага розповідає як під час битви у 1014 році між ірландськими дружинами та вікінгами, дванадцять валькирій ткали тканину із людських кишок та співали цю пісню.