Ять
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ять — назва літери ѣ (в інших гарнітурах зручніше передається сербською літерою - Ђ) у кирилиці та глаголиці. У староцерковнослов’янській мові позначала голосний, близький до а (а точніше [æ]) з пом'якшенням попереднього приголосного. У протоукраїнських говорах позначала голосну фонему [ě] (е довгий або дифтонг ie). Історія фонеми [ě] була неоднаковою у різніх східнослов’янcьких діалектах (див. також Дифтонг, Ікавізм). Вже у протоукраїнських говорах відбувся перехід [ě] в [і] (у руських пам’ятках взаємозаміна літер Ѣ — и стає поширеною з XIII ст.). У південноукраїнських говорах звук перейшов у закритий е (é) у першій пол. XI ст., який звузився доі в Галичині й на Буковині в кін. XIII ст., а на Волині не пізніше 1434 р. У північноукраїнських говорах дифтонгічна вимова Ѣ утрималася під наголосом, а в ненаголошених складах відбулася монофтонгізація в е або и не пізніше поч. XV ст. У XVI і особливо XVII ст. ять широко вживалася на позначення і в чужих словах, бо літери и/і мали звукову вартість сучасного укр. и: мѣнута, фѣґура тощо.
Голосний [і] на місці [ě] виступає у пд.-зх. та пд.-сх. говорах і становить норму сучас. української літературної мови (літо, ріка). У пн. (поліських) говорах у наголош. позиції найчастіше вживається дифтонг іе, а в частині говорів — монофтонги и, е, ê. У ненаголош. позиції виступають е або и з твердим поперед. приголосним, пор.: діед — дедóк, дидóк.
Руські пам’ятки, починаючи з XII ст., засвідчують т. з. новий ять, який позначав подовжений (або "звужений" за Шевельовим) голосний ē, що постав з е в новозакритих складах після занепаду редукованих (камѣнь, матѣрь). У сучасних укр. говорах ареали рефлексів голосного е в новозакритих складах у цілому збігаються з ареалами рефлексів ě. Літера Ѣ ще довго зберігалася у староукраїнській писемності. В українських етимологічних правописах кін. XVIII — 1-ї пол. XIX ст. вона позначала звуки [і], [е] та звукосполучення ji, je. Перестала вживатися в укр. графіці в середині (у Галичині — в кінці) XIX ст., на Закарпатті вживалася в етимологічних правописах до 1945 (див. Правопис, Реформи алфавіту і графіки).
