Харківський національний університет імені Василя Каразіна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна — другий за віком (після Києво-Могилянської академії) університет України.

Перший університет на українських землях, що входили до складу Російської імперії, заснований 1804 року з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали чужинці, головним чином німці; найвизначніші з них — філософ Й. Б. Шад та історик Д. X. Роммель. Число студентів у 19 ст. постійно зростало: 1805 — 57, 1810 — 118, за 1860-их pоків — пересічно 425, 1887 — 1520.

У 19 — на початку 20 ст. Харківский університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 створено при ньому ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851). Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське Математичне Товариство, Харківське Історично-Філологічне Товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне, та інші. З ініціативи діячів університету з'явились перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій ЕженедЂльникъ» (1812), «Украинскій ВЂстникъ» (1816 — 19), «Украинскій Журналъ» (1824 — 25) й інші. За перший період свого існування уныверситет (1805 — 35) мав вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині.

Видатними професорами ХДУ до 1917 були: філологи — І. Срезневський, М. і П. Лавровські, О. Потебня, С. Кульбакін; етнографи — А. Метлинський, М. Сумцов; історики — П. Гулак-Артемовський, Д. Багалій, В. Бузескул; правники і соціологи — І. Тимковський, Д. Каченовський, М. Ковалевський; економіст — В. Левитський; статистик — О. Рославський-Петровський; математики — В. Імшенецький, О. Ляпунов, Т. Осиповський; фізики — М. Пильчиків, Д. Рожанський; фізико-хімік — М. Бекетов; хіміки — В. Тимофєєв, В. Данилевський; ботаніки — В. Арнольді, В. Палладін, А. Краснов; геологи — Н. Борисяк, І. Леваковський. На медичному факультеті викладали — Є. Гордієнко, Т. Ванцетті; крім них, хірурги — М. Трінклер, В. Ґрубе; офталмолог — Л. Гіршман; анатом — В. Воробйов; патологоанатоми — В. Крилов, М. Мельников-Разведенков й інші.

Серед видатних випускників уныверситету у різні часи були: математик — М. Остроградський, біолог — І. Мечников, статистик — П. Кеппен, філолог — О. Потебня, історик — М. Костомаров та інші.

Певний час Харківский університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820 — 50-их pоках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і навіть викладання. 1863 університет у новому статуті здобув часткову автономію. Майже ціле століття заклад перебував у первісних старих приміщеннях; будинок медичного факультету і гуртожиток збудував на власні кошти цукрозаводчик І. Харитоненко в кінці 19 ст. Нові корпуси університету збудовано за ректорства Д. Багалія на початку 20 ст.

Харківский університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів (Сумцова, Багалія, А. Зайкевича) рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 надано почесні докторати М. Грушевському й І. Франкові, а 1910 — О. Єфименковій. 1907 Сумцов, Багалій і М. Халанський почали викладати лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

За революції 1917 — 20 в університеті велася боротьба між прихильниками російської орієнтації й українського курсу. Частина найзапекліших русифікаторів вибула з України, а більшість українських професорів залишилася в Харкові. Вони продовжували працювати в реорганізованих радянською владою на базі університету установах: в Академії теоретичних знань (1920 — 21), Харківському Інституті Народної Освіти (ХІНО, 1921 — 30), Харківському Інституті Народного Господарства та фізико-хімічному і юридичному інститутах. 1932 — 33 на їх базі відновлено університет, який складався з 7 факультетів: фізико-математичний, хімічний, біологічний, геолого-географічний, літературно-лінґвістичним, історичним (з філософським відділом), економічним з (відділом економічної географії). 1936 Харківському державному університету надано ім'я російського письменника О. Ґорького (хоч він не мав ніякого відношення до Харківського Університету). За війни університет евакуйовано до міста Кзил-Орди в Казахстані. У 1943 — 44 ХДУ повернувся до Харкова. В його складі діють тепер факультети і відділи (1977): механіко-математичний, фізичний, геолого-географічний, економічний, історичний, філологічний, іноземних мов, загальнонауковий, заочний та вечірній. Науково-освітня робота ведеться на 85 кафедрах, в науково-дослідних інститутах хімії, біології, у лабораторіях, астрономічній обсерваторії, ботанічному саду і музеях: археологічному, геолого-мінералогічному та природознавчому. Бібліотека університету нараховує понад 3 млн книг, є аспірантура. На 1977 р. в ХДУ навчалося близько 12 000 студентів (1963 — 10700), у тому числі 300 іноземних громадян, здебільшого з країн третього світу. Працює 900 осіб викладацького персоналу.

За радянскької влади в ХДУ продовжували працювати відомі вчені дореволюційного періоду. Крім них, відомі математики — С. Бернштейн, Н. Ахієзер, В. Марченко, Д. Синцов, А. Сушкевич, О. Погорєлов; фізики — О. Ахієзер, А. Вальтер, Є. Ліфшиць, А. Желіховський, астроном — М. Барабашов, фізіологи — О. Нагорний, В. Нікітін, біохімік — В. Залеський, геолог — Д. Соболєв, економіст — О. Ліберман, класичний філолог — А. Коцевалов, мовознавці і літературознавці — О. Білецький, Л. Булаховський. Викладачі Х.Д.У. А. Коцевалов, О. Парадиський, В. Державин, М. Оглоблин-Глобенко і Ю. Шевельов після 1943 виїхали в еміґрацію. Довголітнім не виборним ректором ХДУ після війни був біолог І. Буланкін. З 1874 університет видає «Учені записки».

[ред.] Джерела інформації

Енциклопедія українознавства
Багалей Д. Опыт истории Харьковского ун-та, тт. 1 — 2, X. 1893 — 1904;
Багалей Д., Сумцов М., Бузескул В. Краткий очерк истории Харьковского Университета за первые сто лет его существования. X. 1905;
Короткі нариси з іст. Х.Д.У. 1805 — 1904, ч. І. X. 1940;
Харьковский Государственный Ун-т им. А. Горького за 150 лет, X. 1955;
Оглоблин — Глобенко М. Харківському Ун-ту 150 років, ЗНТШ, т. CLXVII, Нью-Йорк — Париж — Мюнхен 1958.
Валентина ГАТАШ «УНІВЕРСИТЕТ — МАТРИЦЯ МАЙБУТНЬОГО»