Ставропігія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ставропігі́я (від грец. «ставрос» і «піґіон» — поставлення хреста), автономна правос. церк. одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місц. ієрархів, а безпосередньо патріярхові (в Рос. Імперії з 1721 Святішому Синодові) і користується спеціальними правами (догляд над духовенством, іноді навіть над ієрархами).

На Україні право С. надавали константинопільські (до 1686), згодом до поч. 18 в. моск. патріярхи. З цього права користувалися особливо деякі церк. братства, які під час рел. боротьби (перша пол. 17 в.) стали на оборону православія, поборюючи деякі заходи місц. еп. Церк. ієрархія виступила проти С., а архиєп. М. Смотрицький здобув 1626 грамоту від константинопільського патріярха про скасування С. у Київ. митрополії; цю постанову пізніше обмежено новонаданими С. На Україні права С. мали: Києво-Печерська Лавра і Львівське Успенське Братство (1589), Київське Богоявленське Братство і Манявський Скит (1620), Луцьке Хресто-Воздвиженське Братство (1623), Межигірський Спасопреображенський монастир (1687). З другої пол. 17 в. С. втрачають ролю, яку доти відогравали. Найдовше користувалося С. Львівське Успенське Братство, яке 1709 перейшло на унію і було перетворене на Ставропігійський Інститут.