Реалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Реалізм, стиль і метод у мистецтві й літературі, а також філос. доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання. Реалістичні доктрини були розвинуті ще античними греками та середньовіччям, проте найбільший їх розвиток припадає на 19 і 20 в. У мистецтві й літературі Р. прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без. ідеалізації. Проте поняття Р. дуже широке, реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й мистці, які з фотографічною точністю копіюють природу. До популярности Р. спричинилася заг. приступність і зрозумілість його мист. засобів, тому його тенденції е укр. мистецтві проявлялися за кожної доби і як стиль він актуальний і досі.

У мистецтві, найстаріша укр. ікона і стінопис були фактично творами P., лише що він був підпорядкований приматові форми й усталеного сюжету в композиції; все це було зумовлене вимогами обрядовими. Відхід від цього принципу помічається вже в 16 в., спочатку в портреті, а згодом і в рел. мистецтві. Зах. бароко в 17 в. принесло з собою нові на той час реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних давніше правил. Позитивним явищем тут було оживлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, неґативним — затрата суворої дисципліни мисі, форми, до якої почало повертатися щойно мистецтво нашої доби, після довгого періоду пересичення Р. і натуралізмом.

У старому укр. мистецтві Р. рідко виступав у чистому виді, як це було, напр., у Голляндії або Італії; він був тільки складовою, хоч і основною частиною таких стилів, як бароко, рококо, ампір, класицизм. У своїх суто реалістичних формах він виступив щойно з пол. 19 в. Реаліст Т. Шевченко, з своїм гаслом «ні однієї риски без натури», стояв на межі академізму і тієї класицистичної традиції, яку в Петербурзі залишили його попередники: Д. Левицький і В. Боровиковський. Ці елементи, разом з відкриттям укр. сюжету (природи, людини, історії) зробили з Шевченка ту ланку, яка поєднала давнє укр. мистецтво з новим. Фактично добою Р. в укр. мистецтві стала доба передвижників, у лавах яких було чимало українців. Частина мистців культивувала т. зв. «ідейний P.», як М. Ґе, М. Ярошенко, М. Пимоненко; ін., як К. Трутовський, О. Сластьон, П. Мартинович, опрацьовували більш етногр.-побутсві теми, ще ін. — І. Рєпін, С. Васильківський, М. Самокиша, зверталися до іст. і батальних сцен. Реакція проти «об'єктивного» відображування природи почалася з імпресіонізму (І. Труш, О. Новаківський, М. Бурачек), які відкрили чар кольорів і показали, що мистецькість твору незалежна від його зв'язку з реальним світом.

Характерно, що укр. нар. мистецтво не приймало Р. як такого, а завжди) намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму й гармонії. На сов. Україні спроби ввести в кераміку, вишивку й килимарство реалістичні портрети були настільки неадалі, що їх здебільша залишено.

В літературі укр. Р. почався з пол. 19 в., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію іст. постатей. «Нар. оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній, актуальності тем ще забарвлені романтичним фолкльором. Далі Р. використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та гром.-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом Р. була «об'єктивна проза» 80 — 90-их pp. — І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соц. і нац. тем, поширенням тематики з сел. верста на робітничі й нову інтеліґенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, появляється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для Р. поезії — вірші Б. Грінченка і П. Грабовського («Громадська поезія»); Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філос. зрушень, і йото «Мойсей» (1905) це вже твір на межі модернізму. Як і в мистецтві, на зміну Р. прийшли ін. напрямки, але Р. фактично ніколи не здавав позицій і, особливо в прозі, був завжди актуальним стилем.

На сов. Україні Р. — стиль майже обов'язковий і виступає там у формі соцрвалізму. Соцреалістичні теорії розглядають Р. як основну мету і завершення творчости, тоді як антиреалісти приймають Р. як вихідну пізнавальну базу, «а основі якої можна розвивати вищі форми мистецтва.