Рада Міністрів УРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Рада Міністрів УРСР, найвищий орган державного управління в УРСР, наступник Ради Народних Комісарів (з 1946). Рада Міністрів була формально Верховною Радою в складі голови, перших заступників і заступників голови, міністрів та керівників інших союзно-республіканських органів. У дійсності ж усі персональні оправи Ради Міністрів ухвалювала ЦК КПСС у погодженні з ЦК КПУ. Теоретично Pада Mіністрів була колеґіяльним органом; основні справи мали вирішуватися більшістю голосів членів уряду. Для оперативного вирішення поточних оправ у Раді Mіністрів існувала внутрішня президія Ради Міністрів УРСР (раніше бюро), складена з голови, його заступників, голови Держплану та кількох міністрів. Матеріяли про внутрішній діяльності Pади Mіністрів публікації не підлягали.

У рамках компетенцій УРСР, як союзної республіки, Рада Міністрів організувала роботу апарату управління і очолювала його. Згідно з статею 43 Конституції УРСР Pада Mіністрів УРСР:

координує й унапрямлює роботу міністерств та інших підпорядкованих їй установ;
ухвалює заходи для здійснення народного господарского плану;
ухвалює заходи для здійснення республіканського і місцевого бюджету;
ухвалює заходи для забезпечення громадського ладу, захисту інтересів держави й охорони прав громадян;
керує й перевіряє роботу виконкомів обласних рад; д) творить у разі потреби спеціяльні комітети й головні управління при Pаді Mіністрів УРСР у справах господарського і культурного будівництва;
керує організацією військових формувань УРСР;
здійснює керівництво в галузі зносин з чужоземними державами, виходячи з встановленого в СРСР заг порядку у взаєминах союзних республік з чужоземними державами.

Загально-союзні міністерства й відомства мали до 1965 в УРСР своїх уповноважених, які входили до складу Pади Mіністрів і діяльність яких на території УРСР координувала Рада Міністрів УРСР. Своєю чериою Рада Міністрів УРСР мала Постійне представництво УРСР при Раді Міністрів СРСР для постійного зв'язку поміж державними апаратами СРСР і республіки.

Формально Pада Mіністрів УРСР була підзвітна й відповідальна тільки перед Верховною Радою УРСР, а в період між її сесіями перед Президією Верховної Ради УРСР. А тому що ці останні органи теоретично були найвищим представницьким органом УРСР і не підзвітні відповідним союзним органам може створитися враження, що УРСР була справді суверенною респ., а Рада Міністрів — її найвищим адміністративним органом, незалежним від Pади Mіністрів СРСР. Однак такий погляд не відповідає дійсності з таких причин:

Рада Міністрів УРСР діяла на основі загально-союзних законів. Вона видавада постанови й розпоряджання на основі й на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Pади Mіністрів СРСР, отже не була суверенним органом УРСР, а залежним від Москви виконавчим органом.
Рада Міністрів СРСР мала право «в межах своїх компетенцій» (практично необмежених) касувати постанови й розпорядження Ради Міністрів УРСР.
Голова Pади Mіністрів УРСР входив з уряду до складу Pади Mіністрів СРСР, отже всі акти Ради Міністрів СРСР були для нього безпосередньо обов'язковими.
Крім голови, до Ради Міністрів входили міністри та керівники відомств, комітетів тощо. Ці органи мали переважним чином союзно-республіканський характер і підпорядковані вони були відповідному союзно-республіканському органові у Москві. Тільки дуже нечисленні республіканські міністерства (5 — 7) були підпорядковані безпосередньо Раді Міністрів УРСР.
Рада Міністрів УРСР мала свої компетенції, себто вона була уповноважена загально-союзними законами й органами до виконування певних конкретних завдань чи функцій на території УРСР. Радянська теорія і практика називала ці повноваження «правами» Ради Міністрів УРСР. Насправді, це були не права, а обов'язки супроти відповідних загадьно-союзних органів.
Призначення осіб на посади членів Ради Міністрів УРСР, міністрів, їх заступників та інших членів урядового апарату де факто належало до компетенції союзної номенклятури ЦК КПСС.

[ред.] Компетенція

Обсяг «прав» Ради Міністрів УРСР мінявся разом з політикою уряду СРСР. Найширший він був у 1957 — 62, після чого почала відновлюватися централізація з обмеженням прав Ради Міністрів УРСР. Згодом він став такий: у галузі планування народного господарства Держплан УРСР, що, крім підпорядкування Держплявові ОССР, підпорядкований також Раді Міністрів УРСР, виробляв проекти планів розвитку народного господарства республіки з усіх галузів союзно-республіканської та республіканської промисловості, а щодо загально-союзної промисловості міг робити свої пропозиції. Рада Міністрів УРСР мала право затверджувати для йому підлеглих підприємств республіканські плани продукції промислових виробів, що вироблялися і повністю споживалися в республіці, a також плани розподілу тих виробів за номенклятурою та в об'ємі, узгідненому з Держпланом СРСР. Рада Міністрів УРСР мала деякі права у галузі інвестування, фінансування праці та заробітної платні. Дуже обмежені права Рада Міністрів мала у бюджетовій ділянці. Бюджет УРСР базувався на затвердженому сесією Верховної Ради СРСР Державному бюджеті СРСР на кожний рік. Уряд СРСР був відповідальний лише за виконання бюджету через міністерство фінансів СРСР, міністерства СРСР, а також через Ради Міністрів союзних республік. Рада Міністрів УРСР зосереджувалася передусім на проблемі реалізації бюджету державними органами, підприємствами та організаціями. В рамах такої дуже обмеженої бюджетної політики Рада Міністрів УРСР могла лише до певної міри стимулювати господарський та культурний розвиток на місцях.

Конкретний зміст і обсяг компетенцій Ради Міністрів УРСР кожночасно визначався законними актами й директивами відповідних центральних органів у Москві. Керування, наприклад, організаціею військових формувань обмежувалося переважно обліком військовозобов'язаних.

Відповідно до змін політики центру змінювалися і «права» та склад Pади Mіністрів УРСР: ліквідації республіканських та союзно-республіканських міністерств на користь загально-союзних чи відновлення попередніх. 1968 до складу Ради Міністрів УРСР входили 44 члени: 19 союзнореспубліканських міністри, 14 керівників державних комітетів, комітетів і управлінь (також союзно-республіканських категорій) та 5 республіканських міністерств.

Голови Уряду УРСР	Роки
М. Хрущов	1946 — 1947
Д. Коротченко	1947 — 1954
Н. Кальченко	1954 — 1961
В. Щербицький	1961 — 1963
І. Казанець	1963 — 1965
В. Щербицький	1965 — 1972
О. Ляшко	1972 — 1987
В. Масол	1987 — 1990
В. Фокін	1990 — 1992

Головами Ради Міністрів УРСР від 1946 року були: М. Хрущов (1946-1947), Д. Коротченко (1947-1954), Н. Кальченко (1954-1961), В. Щербицький (1961-1963 і 1965-1972), І. Казанець (1963 — 1965), О. Ляшко (з 1972). А. Білинський

Стан Р. М. УРСР на 1. 4. 1973: 28 союзноресп. і тільки 6 респ. мін. та 17 державних комітетів і гол. управлінь.

Гол. Р. М. УРСР — Ляшко Олександр Павлович (До 26. 5. 1972 — Щербицький Володимир Васильович);
перші заступники гол. Р. М. УРСР: Кальченко Никифор Тимофійович і Ващенко Григорій Іванович,
- заступники гол. Р. М. УРСР: Андріанов Сергій Миколайович, Бурмистров Олександр Олександрович, Розенко Петро Якимович(він же гол. Держплану УРСР), Семичастний Володимир Юхимович, Степаненко Ігор Дмитрович, Тронько Петро Тимофійович і Шевчук Григорій Іванович.

[ред.] Союзно-респ. мін.:

будівництва підприємств важкої індустрії УРСР — Лубенець Григорій Кузьмович,
вищої і сер. спеціяльної освіти — Даденков Юрій Миколайович,
внутр. справ — Головченко Іван Харитонович,
вугільної промисловості — Худосовцев Микола Михайлович,
геології — Шпак Петро Федорович,
енерґетики і електрифікації — Макухін Олексій Наумович,
заготівель — Стафійчук Іван Йосипович,
закордонних справ — Шевель Юрій(Георгій)Георгійович,
зв'язку — Сінченко Юрій(Георгій) Захарович,
культури — Єльченко Юрій Никифорович,
легкої промисловості — Касьяненко Олег Якович,
ліс. господарства — Лук'янов Борис Миколайович,
ліс. і деревообробної промисловості — Грунянський Іван Іванович,
меліорації і водного господарства — Гаркуша Микола Андрійович,
монтажних і спеціяльних будів. робіт — Багратуні Георгій Рубенович,
м'ясної і молочної промисловості — Сенніков Анатолій Антонович,
освіти — Маринич Олександр Мефодійович,
охорони здоров'я — Братусь Василь Дмитрович,
пром. будівництва — Арешкевич Василь Данилович,
промисловості будів. матеріялів — Бакланов Григорій Митрофанович,
сіль. будівництва — Михайлов Микола Миколайович,
сіль. господарства — Погребняк Петро Леонтійович,
торгівлі — Старунський Володимир Гордійович,
фінансів — Барановський Анатолій Максимович,
харч. промисловості — Санов Микола Михайлович,
чорної металюрґії — Куликов Яків Павлович,
юстиції — Зайчук Володимир Гнатович,
радгоспів — Попльовкін Трохим Трохимович.

[ред.] Респ. мін.:

автомобільного транспорту — Головченко Федір Петрович,
будівництва і експлуатації автомобільних шляхів — Шульгін Микола Павлович,
комунального господарства — Площенко Володимир Дмитрович,
місц. промисловості — Гаєвський Юрій,
побутового обслуговування населення — Шпаковський Лев,
соц. забезпечення — Федоров Олексій Федорович;

гол. держ. комітетів Р. М. УРСР:

у справах будівництва — Бурка Михайло Йосипович,
цін — Вінюков Іван,
по проф.-техн. освіті — Іщенко Дмитро,
по використанню трудових ресурсів — Денисенко Олексій,
по телебаченню і радіомовленню — Скачко Микола Артемович,
у справах видавництв, поліграфії і книжкової продукції — Білогуров Микола Кіндратович,
по кінематографії (Держкіно УРСР) — Большак Василь Григорович,
по охороні природи — Вольтовський Борис Іовлевич,
по нагляду за безпечним веденням робіт у пром-сті й гірничому нагляду — Нирцев Михайло.

Гол. Комітету нар. контролю УРСР — Маленкін Андрій Сергійович,

гол. Комітету держ. безпеки при P. M. УРСР — Федорчук Віталій Васильович,
гол. Укр. об'єднання P. М. УРСР «Укрсільгосптехніка» — Момотенко Микола Петрович;

начальники: гол. управління P. M. УРСР по садівництву, виноградництву й виноробній пром-сті — Мельников Олег,

по матеріяльно-техн. постачанню — Тичинів Віктор,
по нафтопереробній і нафтохем. пром-сті — Лісничий Григорій,
Центр. Статистичного Управління при Р. М. УРСР — Вертіков Дмитро.

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства
АН УРСР. Історія держави і права Укр. РСР (1917 — 1960). К. 1961;
Барабашев Г., Шеремет К. Советское строитєльство. М. 1965;
ред. Кравчук С. Государственное право СССР. М. 1967; АН УРСР;
ред. Козлов Ю. Історія держави і права Укр. РСР (1917 — 37), т. І, (1937 — 67), т. II. К. 1967.