Потьомкін Григорій Олександрович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Потьо́мкін Григо́рій Олекса́ндрович (13 (24) вересня 1739 — 5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (з 1784), князь. Прозваний запорізькими козаками призвіськом Гриць Нечьоса.
Народився у с. Чижово Духовщинського повіту (тепер Смоленська обл., Росія). З 1756 навчався в Московській університетській гімназії, звідки в 1760 виключений. Військову службу розпочав у кінній гвардії. За участь у палацовому перевороті 1762, в наслідок якого Катерина ІІ здобула російський престол, отримав чин гвардійського підпоручика. Учасник Російсько-турецької війни 1768-74, з 1768 — генерал-майор, з 1771 — генерал-поручик. З 1770 став фаворитом Катерини II, набув вирішального впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні справи Російської імперії. Займав ряд високих державних і військових посад — член Державної Ради, генерал-ад'ютант (з 1774) та генерал-фельдмаршал (з 1784), президент Воєнної колегії (з 1784).
У 1772 на одній з козацьких рад Потьомкін був записаний до Коша Запорізької Січі почесним козаком під прізвиськом Грицько Нечьоса. В 1775 за ініціативою Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ. З 1776 — генерал-губернатор Новоросійської, Азовської та Астраханської губерній, У 1783 П. реалізував проект загарбання Криму Російською імперією, за що дістав титул «князя Таврійського». З 1783 Потьомкін управляв новоствореним катеринославським намісництвом, до складу якого увійшла значна частина південноукраїнських земель. Потьомкін, будучи добрим адміністратором і володіючи фактично необмеженою владою, здійснював заходи по колонізації Півдня України і Криму. В 1776 Потьомкін наказав не повертати селян-втікачів з Лівобережної та Правобережної України, чим сприяв заселенню та господарському освоєнню краю (особливо після юридичного запровадження кріпацтва в 1783 у Лівобережжі і Слобожанщині). У період правління Потьомкіна почалося будівництво Миколаєва, Херсону, Катеринослава, Севастополя, було розпочато вивчення покладів руд і кам'яного вугілля на півдні України. Потьомкін, розуміючи постійну загрозу російсько-турецького воєнного конфлікту (особливо після захоплення Росією території Кримського ханства) та спостерігаючи перехід колишніх запорожців на підвладні Туреччині землі, вважав за потрібне відновити українське козацтво. З 1783 Потьомкін вів переговори з представниками колишньої запорізької старшини (С. Білим, Г. Легкоступом, 3. Чепігою) про створення нового добровільного козацького формування. В 1788 Потьомкін підтримав проект В. Капніста про необхідність відновлення козацьких полків і сприяв організації Катеринославського Козацького Війська та Війська Вірних Козаків (згодом -Чорноморське Козацьке Військо). У 1790 Потьомкін було присвоєно титул великого гетьмана Катеринославського і Чорноморського козацьких військ. Підтримував контакти з відомими діячами української культури В. Золотницьким, В. Рубаном, Л. Січкарівим та ін. У 1786 добився затвердження проекту відкриття університету в Катеринославі (не встиг його реалізувати). Толерантно ставився до діяльності греко-католицької церкви, підтримував єдиного в Російській імперії уніатського єпископа полоцького І. Лісовського. Був головнокомандуючим російської армії підчас російсько-турецької війни 1787-91. Під час мирних російсько-турецьких переговорів 1791 Потьомкін захворів і помер на шляху з Яс до Миколаєва. Похований у Херсоні.
