Нова Сербія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
НОВА СЕРБІЯ — історична територія України, що займала простір із заходу на схід від Синюхи до Дніпра, а з півночі на південь від Великої Висі до верхів'їв Інгулу та Інгульця (сучасна Кіровоградська область).
Нову Сербію було створено як військово-поселенську територію в 1752 року за розпорядженням російського уряду (указ 29 грудня 1751 року). В Нову Сербію переселялися серби з південного кордону володінь Габсбургів (з 1802 р. - Австрійської Імперії), за річками Дунаєм, Тисою і Моришем. Серби мали на тому кордоні з Туреччиною щось на зразок козацькиї ліній. За проектом 1747 року землі по Дунаю, Тисі і Моришу мали були бути віддані угорським прикордонникам, а серби перетворитися на простих селян. Цей проект викликав велике незадоволення серед сербів, і в 1748 році австрійський уряд запропонував сербам влаштуватися на новій прикордонній лінії. Частина сербів натомість вирішила переселитися до одновірної Росії. Один з лідерів переселенського руху полковник Йован Хорват звернувся в 1751 року до російського посла у Відні графа М.П.Бестужева-Рюміна з пропозицією виведення до Росії сербів у кількості, достатньої для формування 4-х полків і створення ними військово-поселенської округи на кшталт генералату австрійського Військового кордону.
У 1752 році австрійський уряд почав чинити перешкоди переселенню. 11 березня 1752 р. імператриця Марія Терезія спеціальним "Патентом про покарання" заборонила вербування переселенців і воно відбувалося (вже нелегальним шляхом) дуже повільно.
Нова Сербія поділялася на два полки ― гусарський (кіннотний) з центром в Новомиргороді та пандурський (піхотний) з центром в Крилові; адміністративний центр Нової Сербїї знаходився в Новомиргороді. Обидва новосербські полки складалися з 20 рот, які мали поселення, укріпленні шанцями, що згодом розрослися в села і міста. Деякі населені пункти Кіровоградської області зберегли в просторічному вжитку старі ротні назви: П'ята Рота (Кальниболот), Восьма Рота (Мартоноша), Дев'ята Рота (Панчеве) тощо.
Для захисту новосербських поселень з півдня в 1754-1757 рр. була побудована фортеця Святої Єлисавети, біля неї виникло місто, яке з 1775 р., після офіційного отримання міського статусу, стало називатися Єлисаветградом (нині - Кіровоград).
З 1754 р. південніше фортеці почали виникати поселення українців, вимушених покинути місця свого проживання, відведені для іноземних переселенців Нової Сербії. Указом від 14 травня 1754 р. ці поселення стали сотенними слободами Новослобідського козачого полку. В кінці 1750-х років їх було 28. В 1759 р. Новослобідські козачі поселення були приєднані до Нової Сербії, але в 1761 р. вони відокремилися і після реформування Новослобідский козачий полк складався з 20 сотень.
В 1764 р. Нова Сербія і Новослобідський козачий полк були скасовані, а їх території під назвою Єлисаветинської провінції ввійшли до складу утвореної указом 22 березня 1764 р. Новоросійської губернії, губернська канцелярія якої до 26 березня 1765 р. знаходилася у фортеці Св. Єлисавети, після ― в Кременчуці.
Не дивлячись на скасування Нової Сербії як админістративної одиниці, ще довгий час вона продовжувала існувати як культурна реальність. В Кіровоградській області з 2000 року діє обласне товариство "Україна-Сербія" яке налагодило зв'язки з Сербсько-українським товариством у місті Нові Сад.
Іншою військово-поселенською територією України, заселеною південними слов'янами, була Слов'яно-Сербія (в сучасній Луганській області).
